Ист. укр. культ. Т.1. К.Р.
.pdf
271
Клімати Готії в цей час, певно, входили до складу феми Херсона. У створенні трьох фем на відносно невеликій території Кримського півострова виявились дві тенденції в політиці Візантії: 1) зміцнення позицій на берегах Понту; 2) дроблення старих фем на дрібні, які в свою чергу поділялися на турми, друнги та банди. Імператор Цимісхій, створюючи дві нові феми на північному узбережжі Понту, намагався запобігти посиленню Русі на Тамані та у Східній Тавриці (цьому мала запобігти фема Боспора), а також обмежити можливі військові дії русів на морі, контролюючи чорноморську торгівлю.
До 60-х років X ст. Хозарський каганат під ударами печенігів, Візантії та Київської Русі втрачає військово-політичне панування в Тавриці. Протягом X— XII ст. в Криму точиться боротьба між печенігами та половцями, Візантією та Руссю. У цей час Візантія зберігала своє панування переважно у Південному Криму, а Русь закріпилася в Східній Тавриці, створивши тут Тмутороканське князівство. Контроль над районами Гірського Криму Візантії вдалося зберегти завдяки створеній тут низці укріплених пунктів, що з часом перетворилися на міста.
Довготривала нестабільність військово-політичної обстановки й відсутність, часом, реальної влади над більшою частиною Таврики, розрізненість сільських общин, які були змушені самостійно упродовж цілого ряду століть (особливо у X—XIII ст.) вести безперервну боротьбу з кочівниками (печенігами, половцями, монголами), призвели до посилення військового прошарку місцевого населення, зміцнення влади військових вождів і поступової зміни родоплемінних відносин на феодальні. В умовах Гірського Криму цей процес відбувався дуже повільно.
Сільські поселення Таврики, розташовані в лісистих горах, були економічно незалежні від Херсона, тому що кожна община забезпечувала себе всім необхідним. Економічний зв'язок з Херсонесом виявлявся в стягуванні з них податків. Таке становище було характерним не лише для Криму, а й для інших віддалених від Константинополя районів імперії (особливо гірських). Господарська незалежність неминуче приводить до політичної самостійності, розвитку відцентрових тенденцій, що врешті-решт вплинуло на створення в XIV ст. (після послаблення Херсона) феодального "князівства" (архонтії) у Гірському Криму. Всі економічні та політичні передумови для цього склалися ще у XII—XIII ст.
Підкреслимо, що економічна самостійність населення міст, фортець і поселень Таврики, яке вело напівнатуральне господарство протягом XI— XIII ст., посилювалася. Це призвело до того, що коли Херсон у XII ст. починає втрачати провідну роль у посередницькій торгівлі (її займає Сугдея), він досить швидко перетворюється на аграрне місто. На користь того, що його населення вело напівнатуральне господарство, красномовно свідчать знахідки з шарів XII— XIII ст. Така сама доля спіткала й торговельного суперника Херсона — Сугдею, яка у XII ст. після татарських навал і захоплення генуезцями перетворюється на сільськогосподарський центр округи.
Торговельно-економічна орієнтація на Херсон у XIII—XV ст. змінюється орієнтацією на міста Східного Криму (Сугдею, Солхат і Кафу). У XIV—XV ст. економіка узбережних міст і поселень Таврики потрапляє під вплив генуезької колонії, яка створила на узбережжі низку торговельних факторій. Цей процес відбився не лише в побутових речах матеріальної культури (кераміці, прикрасах), айв грошовому обігу. Якщо в шарах VI—XIII ст. знайдені майже виключно херсоно-візантійські монети та монети держав Малої Азії, то у XIV— XV ст. це вже знахідки переважно монет золотоординських міст і Кафи.
Децентралізація Візантії у XI— XII ст. приводить до створення на східних кордонах незалежних або напівзалежних феодальних держав. Посилення сепаратистських тенденцій, що базувалися на повній економічній незалежності від центральної влади, вже наприкінці XI
— першій половині XII ст. сприяло створенню напівзалежного феодального князівства на території колишньої візантійської феми Халдея, яке очолювала династія Таврів-Таронітів 32.
272
32 Карпов С. П. Трапезундская империя и западноевропейские государства в XIII— XV вв. — Москва, 1981, с. 5.
Успішна боротьба із зовнішньою загрозою сприяла великій популярності цього грековірменського роду, який користувався підтримкою різних соціальних прошарків. Ф. А. Браун ще наприкінці XIX ст. висловив припущення, що константинопольські імператори, скориставшись результатами визвольної боротьби у Малій Азії, яку вели таври проти сельджуків, не захотіли миритися з їх незалежною політикою, і у 1130 р. вислали Костянтина Гавраса з Трапезунду до Херсона як топарха 33. Однак це й досі не підтверджено будь-якими джерелами 34.
Можливо, з XII ст. встановлюється тісний політичний зв'язок між Таврикою і Трапезундом, хоча економічні та інші зв'язки Південного Понту і Криму не переривалися з античних часів. Після утворення у 1204 р. Трапезундської імперії Херсон і Готські Климати увійшли до складу держави Великих Комнінів 35, що продовжувалося до завоювання Криму монголами. Залежність Таврики від Трапезунду виявилася, імовірно, у щорічній сплаті податків і наданні необхідних допоміжних загонів 36.
У подальшому (особливо у XV ст.) відносини між Трапезундською імперією і князівством Феодоро, яке сформувалося на землях колишніх візантійських володінь у Тавриці XIV ст., були союзницькими. Вже перші трапезундські імператори Олексій І (1204— 1222) та його брат полководець Давид прийняли титул Великих Комнінів і підписувалися: "Вірний во Христі Бог, цар імператор всього Сходу, Іверів (грузинів. — В. М.) і Замор'я (тобто кримських володінь)" 37.
Важливість зв'язку Трапезунду з Таврикою ще у домонгольський період підкреслювалася в ряді писемних джерел. Так, арабський географ XIV ст. ал-Умарі, який користувався більш ранніми свідоцтвами генуезьких джерел, повідомляє, що через Трапезунд проходили торговельні шляхи "провінції Крим, Кипчацького степу до інших територій півночі" 38.
До XII ст. основним торговельним портом був Херсонес, але вже до XIII ст. він поступається Сугдеї, яка протягом XII—XIII ст. перетворилася на найбільший торговельноаграрний і ремісничий центр півострова. На узбережжі Таврики розташовувались невеликі міста (Алушта, Партеніт, Гурзуф, Алупка та ін.), які торгували з іншими центрами Причорномор'я.
Перша чверть XIII ст. позначилася появою у Східноєвропейських степах монголів. Саме монгольські завоювання XIII ст. визначили історію народів Євразії майже на три століття. Монголо-татари здійснювали напади на Крим ще з часів своєї першої появи у Причорноморських степах. Спочатку їхні удари були спрямовані на райони Східної Таврики і насамперед Судак, який зазнавав розгромів у 1223, 1238, 1249 рр.39
33Якобсон А. Л. Средневековый Херсонес (XII—XIV ст.) // МИА. — 1950. — № 17, с. 30.
34Braun F. Die letzen Schiksale der Krimgoten // Jahresberichte der Reform. Kirchenshale F. — 1889—1890. — SPb., 1890, S. 44.
35Карпов С. П. Трапезундская империя и западноевропейские государства в XIII— XV вв..., с. 9.
36Там само.
37Безобрадов Н. В. Трапезунд, его святыни и древности. — Петербург, 1916, с, 6.
38Карпов С. П. Вказ. праця, с. 24. — Прим. 41.
39Якобсон А. Л, Средневековый Херсонес..., с. 33.
40Егоров В. А. Историческая география Золотой Орды в XIII—XIV вв. — Москва, 1985, с. 26—27.
На початку 1243 р. монголи на чолі з Бату повертаються з походу в Західну Європу і розміщуються в Причорноморських та Прикаспійських степах 40. На цей час вони вже
273
володіли Степовим Кримом. Населення Таврики з укріпленими містами, фортецями, монастирями і сільськими поселеннями зберігало автономію, сплачуючи монголам данину, про що повідомляє В. Рубрук (1253) 41.
Таким чином, населення Гірського Криму потрапляє в залежність від монголо-татар між 1243 та 1253 рр.
Походи монголів у гірські райони Криму відбувалися й у другій половині XIII ст. Згадка про одну з таких навал збереглася на сторінках грецького синаксаря із Судака від 28 травня 1278 р.42
Однак найзначнішим за своїм катастрофічним наслідком вважається похід на Крим Ногая (1299 р.). Криза, зумовлена сепаратизмом Ногая наприкінці XIII ст., позначилась і на містах Криму. Поразка Токти дозволила Ногаю захопити на короткий час і його кримський улус. У Таврику для збирання данини Ногай відправив свого онука Актджу, якого вбито у Кафі у 1298—1299 рр. За повідомленням арабського історика Рукнеддіна Бейбарса, Ногай, дізнавшись про це, відправив у Крим величезне військо, яке розгромило місто, знищило значну кількість кримчан, взяло у полон мусульманських, аланських і франкських купців, захопило їх майно, пограбувало Сарукерман (Херсон. — В. М.), Кирк-Ер, Керч 43.
Під час битви, що відбувалася в 1300 р. між Ногаєм і Токтою, військо Ногая було розбите, а сам він загинув. Таврика знов перейшла до Токти (1290—1312).
Саме до 1299 р. більшість дослідників відносять сліди пожеж на Баклі, Тепе-Кермені, Чуфут-Кале, Сюйрені, Ескі-Кермені, Херсонесі 44.
Після цього розгрому деякі міста та фортеці вже не відбудовуються. Життя на них, якщо не відразу, то поступово згасає (Тепе-Кермен, Ескі-Кермен, Сюйрен, Ісар-Кая та їн.). Проте матеріали останніх років з розкопок Бакли, Алустона, Херсонеса дозволяють внести деякі корективи в цей традиційний погляд. Знахідки свідчать, що час побутування монет з нижніх шарів Бакли, Алушти, Херсонеса і Ескі-Кермена не виходить за межі 60—70-х років XIII ст. Отже, ці міста і фортеці були зруйновані не у 1299 р. (монети 80— 90-х років XIII ст. на їх території не знайдені), а можливо, у 60—70-х роках XIII ст. Не слід виключати й того, що Таврику піддавали розгрому і у 60— 70-ті роки, і наприкінці XIII ст., тобто двічі.
Походи монголів на міста Таврики призвели до їх поступового занепаду, зменшення чисельності населення. Вже на початку XIV ст. запустівають Судак, Ескі-Кермен, ТепеКермен, Херсон, а Кирк-Ер (Чуфут-Кале) перетворюється на центр бейліка (вотчинне володіння бея). Таким чином, наприкінці XIII ст. монголи захопили частину передгірського і Гірського Криму (в районі сучасного Бахчисарая). Раніше тут розташовувалися три візантійські фортеці, зруйновані монголами під час навал у другій половині XIII ст.: Бакла, Чуфут-Кале, Тепе-Кермен (Кирк-Ер). Населення цього району було аланським. На початку XIV ст. тут виникає бейлік роду Яшкавських-Сулешевих, який являє собою невелике напівзалежне князівство з центром у Кирк-Ері, вперше згадане Абульфедою в 1321 р.45
41Рубрук Вилхелм. Пътувапе из източните страни през 1253 г. (Увод, превод и бележки от М. Петрова) // Цвори за Българската история. — Кн. XXIV. — София. — 1981, с. 197.
42Антонин. Заметки XII—XIII вв., относящиеся к крымскому городу Сугдее (Судаку), приписанные на греческом Синаксаре // ЗООИД. — 1863. — Т. V. - № 126, с. 614.
43Тиденгаузен В. Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. — Санкт-Петербург, 1884. — Т. 1, с. 112.
44Якобсон А. А. Раннесредневековый Херсонес// МИД. — 1959. — № 63, с. 232, 233.
45Смирнов В, Д. Крымское ханство под главенством Оттоманской Порты до начала XVIII в. — Санкт-Петербург,
1887, с. 102.
Протягом XIV ст. у Степовому Криму формуються бейліки інших знатних татарських родів — Баринов, Ширинов, Аргинов. Це явище показує, що на території Криму відбувається
274
процес децентралізації, дроблення, характерний для держав Джучидів цього часу. У 60-х роках XIV ст. Кирк-Ером правив князь Хагибей 46, а наприкінці XIV (при Едигеї й Тактамиші) — початку XV ст. — ставленики Едигея, які отримали тарханний ярлик від Тимур-Кутлуга, влада якого не поширювалась за межі Криму, незважаючи на те, що його оголосили золотоординським ханом 47.
Після смерті Бирзибека (1359) в Золотій Орді починається період внутрішнього хаосу і феодальних міжусобиць (60— 70-ті роки XIV ст.).
У40-х роках XIV ст. у Криму активізує свою діяльність генуезька колонія. Близько 1345
р.генуезці захопили м. Чембало, "гордих, безпечних та незгодних між собою" грецьких князів 48. Проте, розпочавши будувати тут фортеці, генуезці зазнали невдачі. Загін монголів, що прибув у місто, зруйнував зведені стіни, а мешканці Чембало врятувались, тікаючи в гори 49. У 1365 р. генуезці захопили Солдайю з 18 поселеннями, які до цього належали монголам.
Послабленням Золотої Орди негайно скористалися сусідні держави. У 1361—1362 рр. розпочинається будівництво кріпосних стін Мангупа, яке продовжується приблизно до 1380
р.Про це свідчать написи, знайдені на городищі в різні роки розкопок 50.
Будівельні заходи феодоритів у 60—80-х роках XIV ст. не обмежуються лише зведенням стін на Мангупі. Саме в цей час у Гірському Криму будується ціла низка невеликих фортець, які начебто обмежують володіння Феодоро, допомагаючи позначити кордони. На сході це Фуна, Басман, Яман-Там, Керменчик, а на захід і південний захід від Мангупа — ЧеркесКермен, Камара, Чоргунський ісар, Сарджик, Кокія-Ісар та ін.
У XIV ст. на території Готії відбувався складний процес консолідації місцевих соціальнополітичних сил, формування феодальної держави. Окрім внутрішніх умов цьому сприяли й зовнішні чинники. Під час правління ханів Токти (1230— 1312), Узбека (1312-1342) і Джанібека (1342—1357) монголи здійснюють напади на міста та поселення Східного Криму: у 1308 р. спалена Кафа, у 1322 Судак пограбовано Толак-Теміром, а у 1327 — Агадж-башли- беком 51. Постійна загроза нападу кочівників змушувала мешканців Судака та його околиць залишати обжиті ними місця і перебиратися на територію Готської єпархії.
46Малицкий Н. В. Заметки по эпиграфике Мангупа // ИГАИМК. — 1933. — Вып. 71, с. 11—13.
47Смирнов В. Д. Крымское ханство под главенством Оттоманской Порты до начала XVIII в..., с. 169.
48Броневский М. Описание Татарии (Tartariae descriptio) // ЗООИД. — 1867. — Т. VI, с. 347.
49Броневский М. Вказ. праця, с. 347; Якобсон А, А. Средневековый Крым..., с. 120.
50Малицкий Н. В. Заметки по эпиграфике Мангупа..., с. 5—6, 9—11; Мыц В. А. Несколько заметок по эпиграфике средневекового Крыма. XIV—XV вв. // Византийская Таврика. — К., 1991, с. 180—186.
51Антонин. Заметки XII—XIII века.., № 103, 187; Смирнов В. А. Крымское ханство.., с. 36.
Участь володарів Мангупа у походах правителів Криму — Солхата 60—90-х років XIV ст. вказує, з одного боку, на їхню залежність від Золотої Орди, а з другого — на досить тісні, подекуди дружні відносини. Деяка стабілізація військово-політичного становища, що склалася в районах Гірського Криму в першій половині XIV ст., сприяла збільшенню населення на цій території. Таким чином, у XIV ст. в Південно-Західному Криму та на Південнобережжі набуває розвитку інша тенденція, відмінна від положення, що склалося в цьому регіоні у другій половині XIII ст., коли майже всі великі міста й укріплення були зруйновані.
Писемні джерела другої половини XIV ст. зображають готську єпархію як одну з найквітучих. Навколо Мангупа об'єднуються колишні візантійські володіння в Тавриці. Справа доходить до того, що митрополити Херсонський і Сугдейський звертаються по допомогу до константинопольського патріарха з проханням виступити в ролі третейського
275
судді у суперечках стосовно приходів, захоплених готським митрополитом. Причому боротьба за приходи, точніше боротьба за право збору канонікона, була тривалою. За актами константинопольського патріарха, вона спалахнула у 1317 р. й тривала до 1396 р. 52.
Досить суттєвим зовнішнім чинником, що стимулював консолідацію колишніх візантійських володінь у Тавриці навколо Мангупа, була зросла у XIV ст. активність генуезької колонії. Генуезці захоплюють території з місцевим, переважно тюркомовним населенням і на узбережжі Криму засновують низку торговельних станцій і факторій. Загроза бути повністю підпорядкованими колонії певною мірою змусила місцевих феодалів об'єднатися для спільної боротьби з генуезцями. Для опору генуезькій експансії й призначалися фортеці, побудовані на узбережжі у другій половині — наприкінці XIV ст. Однак основна боротьба між феодоритами і генуезцями за володіння узбережними районами Готії розгортається у першій чверті XV ст. і практично не зупиняється до кінця 40-х років XV ст.
Дані писемних джерел щодо соціальної структури (та її організації) населення Таврики XI—XIV ст. досить бідні. Тому це питання й досі залишається практично недослідженим.
Адміністративний устрій феодальних держав деякою мірою відображає соціальну структуру суспільства. На думку О. І. Домбровського, процес виникнення і розвитку феодальних відносин у середньовічному Криму був складним; у ньому можна виділяти три основні тенденції: 1) внутрішню феодалізацію місцевого населення — як закономірний результат його розвитку; 2) укорінення в місцевому середовищі привнесених іззовні (спочатку візантійськими, а потім італійськими носіями) вже готових форм феодальної власності, способу виробництва і виробничих відносин; 3) збереження відсталих соціальних відносин у середовищі кочових народів, що потрапляли в Крим. Усі ці явища ніколи не існували ізольовано, а діяли і розвивались одночасно, хоча кожне й мало свої райони і час оптимального виявлення 53.
52Антоний. Древние акты Константинопольского патриарха, относящиеся к Новороссийскому краю // ЗООИД. — 1867. — Т. VI, с. 445—473; Бертье-Делагард А. А. Исследование некоторых недоуменных вопросов средневековья
вТавриде // ИТУАК. — 1920. — № 57, с. 131, 132.
53Домбровский О. И. Предисловие // Археологические исследования средневекового Крыма. — К., 1968, с. 5.
Названі тенденції отримали своє достатньо повне завершення наприкінці XIV — початку XV ст., коли на півострові сформувалося три феодальні державні угруповання: 1) князівство Феодоро; 2) кримське ханство; 3) генуезька колонія зі столицею у Кафі. Якщо два перших були достатньо автономними, то в третьому тільки почали розвиватися тенденції щодо відділення від метрополії, які не встигли виявитися повною мірою через турецьку навалу. Для кожного з цих невеликих державних утворень були характерні власний адміністративний устрій і соціальна структура, сформована на ґрунті попередніх державних інституцій влади і традицій.
У XIV—XV ст. на території Криму виникають передумови для формування четвертої економічної та політичної сили, основу якої становлять численні вірмени-колоністи, які швидко займають провідне місце в торгівлі та ремісничому виробництві, витісняючи генуезців. Однак тенденція до політичного об'єднання вірменської колонії в Криму була перервана турецьким завоюванням півострова у 1475 р.