46.Функціональні стани оператора

Функціональні стани оператора — це комплекс характеристик і тих функцій і якостей людини, які безпосередньо або опосередковано зумовлюють її трудову діяльності.

Визначати функціональні стани оператора можна не за окремими показниками певних фізіологічних і психологіч­них функцій, а враховуючи характер їхнього взаємовпливу і взаємодії у процесі діяльності, Крім цього, важливі тільки ті зміни, які стосуються трудової діяльності. В зв'язку з цим використовують такі поняття, як зрушення стану і зміни етапу.

Зрушення стану характеризується будь-якими відхилен­нями інтегральних або часткових характеристик від по­чаткового їх значення. Якщо ці зрушення призводять до зміни якості діяльності оператора, то вживають термін зміни стану.

Функціональні стани оператора залежать від сукупності специфічних властивостей у структурі особистості:

- особливостей темпераменту, які відображаються у динамічних характеристиках перебігу психічних процесів і в котрих проявляються потужність, рухливість і врівнова­женість нервових процесів;

- мотивації до операторської діяльності, бажання вдоско­налювати свою професійну майстерність;

- здатності до короткотривалого значного напруження при виникненні стресових ситуацій;

- емоційної стійкості, особливо емоційно-моторної і емоційно-сенсорної;

- швидкості переключення, стійкості та обсягу уваги;

- швидкості і точності складних видів рухових реакцій, координації рухів, легкості створення і перетворення рухо­вих стереотипів;

- наполегливості і рішучості в поєднанні з ініціативністю і самокритичністю.

Зміни функціональних станів оператора у процесі вико­нання ним певної діяльності проходять такі фази, які ха­рактеризуються і певними змінами працездатності, Це, зок­рема:

І) мобілізація;

2. первинна реакція;

3. гіперкомпепсація;

4. компенсація:

5. субкомпенсація;

6. декомпенсація;

2. зрив або перенапруження.

1, Фаза мобілізації — це передстартова фаза, під час якої організм мобілізується ще до початку роботи, коли умовно­ рефлекторним шляхом підвищується тонус центральної нер­вової системи та функціональна активність певних органів і систем.

2. Фаза первинної реакції проявляється в незначному зни­женні майже всіх показників функціонального стану. Фізіо­логічний механізм цієї фази пов'язаний із зовнішнім гальмуванням, що виникає через зміни подразників, які надходять у центральну нервову систему. Ця фаза триває всього декілька хвилин, і залежить вона, в першу чергу, від ступе­ня підготовки оператора, його досвіду і знань. В окремих випадках ця фаза може зовсім не спостерігатись, і після фази мобілізації починається третя фаза.

3. Фаза гіперкомпенсації — одна з найскладніших фаз зміни працездатності, яка характерна для всього початково­го періоду роботи. Особливістю цієї фази, як і фази мобілі­зації організму, є підвищення тонусу центральної нервової системи. Впродовж цієї фази людина пристосовується до оптималь­ною режиму її виконання. При цьому процеси генералізації, які домінували в період пристосування, поступово зміню­ються виробленим, чітким динамічним стереотипом. У цей період відбувається пошук оптимального режиму роботи за рахунок зворотного зв'язку між відповідністю реакцій орга­нізму необхідним умовам роботи.

Зовнішнім проявом цієї фази є початкове підвищення всіх показників функціонального етапу системи, особливо в руховій сфері, але ще немає необхідної відповідності реакцій організму характерові роботи, певному навантаженню. Ця фаза динамічна, показники її нестабільні і можуть різко змінюватися протягом незначного періоду залежно від підго­товки оператора.

4. Фаза компенсації сприяє мобілізації організму до вста­новлення оптимального режиму роботи його органів і сис­тем. Стабілізуються показники функціональною стану ор­ганізму, що забезпечує максимальну ефективність роботи операторів. Фізіологічний рівень активності систем і органів є оптимальним, необхідна мобілізація основних реакцій і компенсаторних можливостей уже відбулася, режим робо­ти — найбільш економний. У процесі підготовки спеціалістів потрібно прагнути до того, щоб тривалість цієї фази була максимальна.

6. Фаза субкомпенсації характеризується незначним зни­женням рівня фізіологічних реакцій, і тому показники функціонального стану дещо погіршуються.

7. Фаза декомпенсації спричиняє погіршення функціонального стану організму і зміни найважливіших для даного виду діяльності функцій. Під час цієї фази порушуються і вегетативні функції (тахікардія, частішає дихання), точність і координація рухів, що призводить до збільшення помилок у роботі. Як наслідок — знижується ефективність праці. За тривалої роботи ця фаза може дуже швидко перерости у наступну - фазу зриву,

8. Фаза зриву характеризується значним розладом регу­лювальних механізмів, неадекватністю реакцій організму на сигнали зовнішнього середовища, різким зниженням пра­цездатності, а інколи й неспроможністю продовжувати роботу. Порушення діяльності внутрішніх органів, які виконують вегетативні функції, викликають колаптоїдний стан і непритомність.

У літературі другу і третю фази дуже часто поєднують н одну, називаючи фазою входження у роботу, а п'яту і шос­ту — фазою утомлювання.

У деяких випадках, коли тривала робота призводить до появи четвертої або п'ятої фази, перед закінченням роботи виникає специфічний стан, що дістав назву кінцевого по­риву,

На фазі кінцевого пориву швидко мобілізуються додаткові резерви організму через другу сигнальну систему.