49. Організація пункту управління (робочого місця оператора).

Робоче місце — це простір, в якому розташовані засоби відображення інформації, органи управління і допоміжне обладнан ня для виконання трудової діяльності оператора або групи опе раторів. Робоче місце — найменша цілісна одиниця виробництва, де наявні три основні складові: предмет праці, засоби діяльності і суб'єкт діяльності.

Конструктивні властивості технічних засобів діяльності слід узгоджувати з можливостями людини з урахуванням виконання нею робочих операцій у нормальних чи аварій­них умовах. Цього можна досягти, враховуючи:

- антропологічні, біомеханічні, психофізіологічні і психо­- логічні властивості людини;

- санітарно - гігієнічні норми, вимоги і рекомендації;

- вимоги техніки безпеки;

- норми технічної естетики.

Специфіка робочих місць залежить від характеристик вирішуваних завдань і особливостей предметно - просторового оточення. Вона визначає:

- типи засобів управління виробничим процесом і особливості їхнього розміщення:

- типи засобів відображення інформації і органів управлін­ня, а також їх взаємне розташування;

- робоче положення тіла;

- необхідність у спецодязі і засобах індивідуальною за­хисту;

- режим праці та відпочинку;

- забезпечення необхідного простору для ремонту і нала­годження обладнання;

- необхідність місця для спец оснащення , складування го­тової продукції.

Робочі місця можуть бути класифіковані за різними оз­наками.

З-поміж основних функцій, які виконує людина в сис­темі, розрізняють робочі місця; оперативного управління, ін­формаційно-довідкові, оператора ЕОМ, функціонально-техно­логічного контролю, керування рухомим об 'єктом , комбіновані.

Щодо кількості одночасно працюючих операторів ро­бочі місця с Індивідуального і групового використання.

За характером робочих операцій, які виконує людина, вони поділяються па автоматизовані і механізовані.

За ступенем спеціалізації робочі місця можуть бути уні­версальними, спеціалізованими і спеціальними.

Залежно від положення тіла оператора у просторі під час трудової діяльності виділяють робочі місця для виконання робіт сидячи, стоячи, сидячи-стоячи і лежачи.

Конструкція робочого місця мас забезпечувати: мож­ливість оператора швидко зайняти його, змінити поло­ження тулуба і кінцівок, прийняти зручну позу для відпо­чинку; відсутність постійного контакту життєво важливих частин тіла з корпусом, механізмами та агрегатами об'єк­та, можливість надання першої допомоги пораненим, їх евакуації, швидкого залишення об'єкта в аварійних ситу­аціях.

Просторове компонування робочого місця, величина зусиль на органи управління, параметри кутів спостере­ження визначаються насамперед положенням тіла працю­ючого.

З точки зору біомеханіки положення тіла залежить від орієнтації його в просторі, а також від розмірів площі опо­ри. Кожне з положень тіла характеризується певними умо­вами рівноваги, ступенем напруження м'язів, станом серце­во-судинної і дихальної систем, розташуванням внутрішніх органів і, відповідно, витратами енергії,

Крім того, на вибір робочого положення впливають ха­рактер робочого навантаження та його значення, обсяг і темп робочих рухів, задана точність виконання операцій, особливості предметно-просторового оточення і площа функ­ціональних приміщень.

Сам термін «робоча поза» позначає типове положення тіла у просторі при виконанні трудових операцій. Як прави­ло, перевага надасться положенню оператора «сидячи», ос­кільки це вимагає меншого напруження різних груп м'язів і сприяє успішному перебігу процесів сприймання і перероб­ки інформації (рис. 37). Основою такого автоматизованого робочого місця управління с пульт управління, який може мати різні форми (рис. 38).

Головною проблемою при проектуванні пультів управлін­ня с розташування ЗВІ і ОУ, На рис, 39 наведені необхідні зони Для їхнього розміщення у положенні «сидячи» і «сто­ячи».

Підвищення точності і швидкості дій операторів перед­бачає розташування ЗВІ і ОУ з дотриманням принципів (рис. 40) функціональної відповідності, об'єднання, поєднання стимулу і реакції, послідовності дій, важливості і час­тоти використання.

Принцип функціональної відповідності (рис. 40, а) є акту­альним, коли підсистеми СЛМ незалежні, автономні або дуже слабо пов'язані між собою, Згідно з цим принципом кожна підсистема СЛМ мак свою блок-панель на пульті

Принцип об'єднання (рис, 40, б) вимагає застосування значної кількості однотипних елементні контролю і управ­ління, які набувають одного й іоіо самого стану (положен­ня) протягом певного часу і які поєднані в одну групу. Ви­користання цього принципу сприяє значному зменшенню кількості інформації, що надходить до людини-оператора.

Принцип поєднання стимулу і реакції (рис. 40, в) просто­рово узагальнює елементи управління та індикації. Застосу­вання цього принципу суттєво зменшує кількість варіантів вибору органу управління і відповідно інформаційне на­вантаження на оператора.

Принцип послідовності дій (рис. 40, ) вимагає такого роз­ташування елементів управління на пульті, яке б відповіда­ло алгоритму діяльності оператора. При цьому необхідно враховувати стереотипи, які склалися в певного континген­ту операторів (наприклад, для слов'янських народів — це стереотип читання текстів зліва направо, а для арабів чи японців — навпаки).

Принцип важливості і частоти використання (рис. 40, ґ) передбачає розміщення найважливіших індикаторів та органів управління, що найчастіше використовуються, в опти­мальних робочих зонах. Цим забезпечується ефективна ро­бота оператора за рахунок зниження його втомлюваності.

Розглянуті принципи розташування ЗВІ і ОУ можуть всту­пати у протиріччя між собою, тому в кожному конкретному випадку проектування пульта управління потрібно насамперед звертати увагу на особливості функціонування СЛМ.

Робоче сидіння є елементом робочого місця, яке забезпечує підтримку робочої пози оператора у положенні «сидячи».

Обираючи тип робочого сидіння, варто враховувати спе­цифіку роботи, обсяг робочого простору, особливості інших елементів робочого місця, можливість зміни робочого поло­ження, характер рухів різних частин тіла, наявність вібрації, умови безпеки.

Робочі сидіння повинні забезпечувати:

- підтримку такого положення тіла у просторі, за якого на­вантаження на м'язи буде мінімальним;

- умови для зміни робочої пози з мстою зняття статичної напруги м'язів спини;

- нормальне функціонування організму людини;

- зручність розміщення у кріслі і вставання з нього;

- вільне переміщення тулуби і кінцівок тіла у процесі роботи;

- повільне або ступеневе регулювання параметрів, з кроком для лінійних параметрів — 10 мм, а для кутових – Г.

Робочі стільці та крісла розраховані на довготривале ви­користання, і тому до їхньої конструкції належать сидіння, спинка, підтримувальні конструкції, підлокітник і підголів­ник (для крісел), підставка для ніг.

Робочі крісла для транспортних засобів мають: високу спинку для забезпечення необхідної опори тіла в роботі з педалями; значний кут її нахилу (95'... 135") .ч обов'язковим його регулюванням; ширше сидіння (450...800 мм); регулю­вання висоти сидіння, передньо - заднього його переміщен­ня, антивібраційне обладнання. Основні параметри крісла оператора наведені на рис. 41.

У проектуванні робочих місць, розрахованих на робочу позу «сидячи-стоячи» або «стоячи», необхідно враховувати і відповідні антропометричні і а психофізіологічні характеристики оператора. Розміщення панелей управління для робо­ти оператора, їхній нахил суттєво відрізняються під цих са­мих характеристик робочої пози «сидячи* (рис. 42).

Положення «стоячи* більше відповідає природному поло­женню тіла людини у просторі, хоча площа опори значно мен­ша. В цьому положенні людина мас сприятливіші умови для візуального огляду, переміщення тіла у просторі, виконання перцептивно-моторних рухів. Але тривале перебування в цій позі викликає" підвищення тиску в судинах нижніх кінцівок, що призводить до розпитку різних патологічних захворювань.

Ось чому в роботі у положенні «стоячи» треба уникати фіксо­ваних поз і робити короткі перерий для відпочинку в положенні «сидячи». Різні варіанти робочих місць наведені на рис. 43.