54. Інфляція як фактор порушення та відновлення загальноекономічної рівноваги: її види та вимірювання.

Інфляція – стійка тенденція до зрост заг рівня цін, яка проявл у падінні купівельної спроможності нац грош 1-ці, у падінні жит рівня нас, зрост грош вар-ті життя. Дефляція – стійка тенденція до скроч заг рівня цін. Інфл може відбувати або швидкими або меншими темпами. 1-ше явище – прискорена інфл. 2-ге – сповіл темпів інфл – дезінфл.

Види інфл: І. за темпами: помірна – до 10%, повзуча – до 5%. Галопуюча – до 100%, гіперінфл –до 1000%; супергіперінфл – від 1000%. ІІ. за причинами виникнення: 1)інфляція попиту: надмірне зрост попиту при незмін пропозиц – пичини – ажіотажний споживчий попит, надмірні держ видатки з бюджету + емісійне фінансування дефіциту ДБ;, ажіотажн інвест попит з боку п-ств, які очікують покращення ринк конюнк, випередж зростання ехр порівняно з імр.; 2) інфляція витрат: (шок пропозиції) – надмірно скороч пропоз при пост попиті. Причини: зрост цін на проміжну продукт; зменш продукт рес; випередж зрост ном зп порівняно з прод-тю праці; підвищ податків на продукти; зрост цін на І; інфляц очікування. Інфл витрат існує разом із падінням в-ва (стагфляція); 3) інфляція грошей – зростання кількості грошей в обігу, 4) інфляція періоду спаду – Причина: диспропорція розвитку економіки. ІІІ. за мож-тю передбачити майбутню зміну рівня цін: 1. очікувана – можна пристосуватися, передбачити на осн доступної інформації, звести втрати від неї до мін – помірна інфл. 2 – неочікувана – неможливо передбачити , пристосуватися, значні негативні соц та ек-і наслідки; ІV. залежно від інтенсивності втручання Держави у сферу грош обігу: 1. відкрита – можна виміряти, спрогнозувати, дати рекомендації; 2. прихована – не спостерігається зрост заг рівня цін, але існує дефіцит тов та послуг.

Вимірювання інфл. 1. індекси цін: - показують у скільки разів зрост цін у одному році відбулося порівняно з попереднім/базовим.

1. індекс цін Ласпейреса – ІСР =∑q₀p₁/∑ q₀p₀

2. Інд цін Пааше І^п =∑q₁p₁/∑ q₁p₀

3. Інд цін Фішера = √ І^п_р* І^л_р.

Темпи інфл. – показ на скільки % зролст ціни у поточн періоді порівняно з попередн.

П= Ір-100%; П= (І₁-І₀)/І₀ *100%.

55. Соціально-економічні наслідки інфляції. Антиінфляційні заходи держави: сучасний підхід.

Соціально-економічні наслідки інфляції:

1. Наслідки від передбачуваної інфляції є незначними, оскільки до неї можна пристосуватись і заходом регулювання є індексаці рівнів доходів: а) витрати «меню» - оскільки ціни зростають, то підприємці мають збільшувати цінники (це включається в статтю витрат), б) витрати «зношеного взуття» - люди запобігаючи втраті купівельної спроможності грошей намагаються гроші зберігати на депозитах у банку, і відповідно часто туди ходять.

2. Для непередбачуваної інфляції – а) поглиблюється диференціація суспільства за рівнем доходів, біднішими стають ті, хто отримує фіксовані доходи (бюджетні ЗП, стипендії)., б) стають біднішими ті, хто надають позику або кредит; в) знецінення фінансових активів – зниження реальної вартості активів порівняно з номінальною і це підтверджує ефект Фішера: і = і^N – П., г) виникнення ефекту Олівера-Танзі – зменшення реальних податкових надходжень у бюджет, д) виникнення інфляційного податку – зберігання грошей за умови інфляції передбачає їх знецінення, а інфляційний податок сплачують ті, хто тримає гроші на руках у формі готівки, е) втрата зацікавленості у інвестиційній діяльності – в результаті збільшення ставки % за кредит, є) втратат цінами властивої їм ролі регуляторів ринку.

Основними заходами держави у боротьбі з інфляцією, передусім з головуючою та гіперінфляцією, є: 1) регулювання попиту та пропозиції; 2) індексація доходів; 3) контроль за цінами та заробітною платою.

Найтиповіші дії держави за розбіжності попиту і пропозиції такі: якщо платоспроможний попит перевищує пропозицію за умов виробництва ВНП нижче від оптимальної величини, держава повинна привести в дію три основних методи регулювання: знизити податок на прибуток, щоб стимулювати інвестиції компаній і фірм; збільшити витрати державного бюджету і насамперед державні закупівлі товарів і послуг; зменшити відсоткову ставку за кредит і, отже, збільшити грошову масу в економіці. Крім цих заходів слід провадити активну амортизаційну політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у державному секторі тощо.

Якщо пропозиція вища від платоспроможного попиту, а виробництво ВНП перевищує оптимальну величину, держава повинна домагатися зниження сукупного попиту. Для цього їй необхідно збільшити податки на прибуток, скоротити державні витрати, збільшити плату за надання кредитів і, отже, зменшити грошову масу. Застосування наведених важелів економічного регулювання не дає миттєвого ефекту. Наприклад, перші позитивні результати від збільшення чи зменшення податків на прибуток, подорожчання чи здешевлення кредиту з'являться не раніше, ніж через півроку. Індексація доходів здійснюється залежно від темпів інфляції. Вона застосовується в усіх розвинутих країнах і визначається рівнем прожиткового мінімуму (або типовим споживчим кошиком) і узгоджується з динамікою індексу цін: За постійної інфляції індексацію через певні проміжки часу повторюють.

Контроль за цінами і заробітною платою здійснюють протягом нетривалого проміжку часу, оскільки в іншому разі відкритий тип інфляції трансформується у закритий і руйнується механізм ринкового саморегулювання. Крім того, держава впливає на інфляцію здебільшого опосередковано, через механізм очікувань.

Загалом боротьбу з інфляцією необхідно вести шляхом використання комплексу заходів, передусім скорочення бюджетного дефіциту, поступового усунення диспропорцій в економіці, проведення раціональної податкової політики, посилення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, підвищення курсу національної валюти, стимулювання інвестиційної діяльності та ін.