15. Основні течії сучасного неоінституціоналізму: теорія агентських відносин.
Проблематика прийняття фінансових рішень значною мірою зумовлена конфліктами інтересів, які виникають у результаті розподілу функцій надання капіталу підприємству та управління ним. Предметом дослідження теорії агентських відносин є форми коопераційних зв’язків між окремими економічними суб’єктами, які прагнуть якомога краще реалізувати свої (власні) інтереси. Проблема полягає в тому, що, досягаючи своїх цілей, одні групи інтересів вступають у протиріччя з іншими групами. Діючі економічні суб’єкти вважаються агентами, а суб’єкти, досягнення цілей яких безпосередньо залежать від указаної діяльності, — принципалами.
Типовими принципал-агент-відносинами є зв’язки між капіталодавцем та господарськими суб’єктами, які отримали капітал в оперативне розпорядження. Капіталодавця можна розглядати як принципала (від лат. principalis — перший, головний), який доручає агенту (менеджеру) управляти своїм капіталом. Отже, він стає залежним від дій останнього, оскільки той може своєю діяльністю призвести або до максимізації вартості, або, навпаки — до її знецінення чи втрати. Досягнення економічних цілей принципала (інвестора, кредитора) безпосередньо залежить від ефективності діяльності агентів (менеджер, позичальник тощо).
Теорія агентських відносин досліджує принципал-агент-конфлікт між капіталодавцем (інвестором, кредитором) та капіталоодержувачем (об’єктом інвестицій, боржником, менеджерами), який може виникнути в результаті асиметрії в інформаційному забезпеченні.
Наслідком інформаційної асиметрії і зумовленої нею проблеми відносин принципала та агента є виникнення так званих агентських витрат, до яких належать:
1) витрати на контроль за діяльністю агента з боку капіталодавця, так звані витрати на моніторинг і контроль;
2)гарантійні витрати агента, що виникають у процесі переконання принципала в доцільності вкладення коштів у підприємство та доведення принципалу, що агент свою діяльність підпорядковуватиме інтересам принципала;
3) часткові збитки принципала, зумовлені відхиленням результатів діяльності агента від парето-оптимальних (можуть виникнути в результаті дії як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників).
Висновки теорії агентських відносин стосовно мінімізації зазначених витрат пов’язані із заходами щодо підвищення рівня кооперації агента та принципала з метою досягнення ефекту зменшення дефіцитів в інформаційному забезпеченні. При цьому розрізняють три типи інформаційної асиметрії: 1) невизначеність в якісних характеристиках агента; 2) моральний ризик; 3) можливі зловживання агента.
16. Економічна ефективність і рівність: протистояння чи єдність.
Питання розподілу доходів у сучасному суспільстві і пов’язані з ним нерівність і бідність, сучасна економічна теорія розглядає в межах фундаментального співвідношення між економічною ефективністю та соціальною справедливістю, яка називається рівністю. Ефективність та рівність є альтернативними цілями розвитку економік.
Графік кривої соціальних можливостей
Соціальна справедливість (для малозабезпечених людей) передбачає перерозподіл доходів за неринковим принципом, тобто однакові умови споживання незалежно від результатів діяльності.
Ефективність (для працездатного населення) забезпечується ринковим поділом за принципом дохід має відповідати граничному продукту створеного цим ресурсом.
Головний аргумент на користь ефективності полягає в тому, що «рівність підриває стимули до трудової діяльності» (Макконел і Брю).
Рух від точки А до точки В ілюструє ситуацію підвищення справедливості за рахунок зниження ефективності.
Спостерігається невелика норма заміщення ефективності справедливістю, але ця норма заміщення різна залежно від рівня розвитку країн.