33. Аналіз ліквідності балансу

Основне завдання аналізу ліквідності балансу - перевірити здатність підприємства розраховуватися за зобов'язаннями влас­ним майном у визначені періоди часу. Ліквідність балансу визна­чається ступенем покриття зобов'язань підприємства його акти­вами, термін перетворення яких у кошти відповідає терміну пога­шення зобов'язань. Чим швидше той чи інший вид активу може набрати грошової форми, тим вища його ліквідність. Абсолютну ліквідність мають грошові кошти.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні статей активу зі статтями пасиву. У бухгалтерському балансі в активі засоби підприємства групуються за ступенем зростання їх ліквідності, в пасиві зобов'язання розміщені у міру скорочення термінів (поси­лення, підвищення строковості) їх погашення. Якщо при такому порівнянні активів вистачає, то баланс ліквідний і підприємство платоспроможне, і навпаки.

Усі активи підприємства залежно від ступеня їх ліквідності, тобто від здатності та швидкості перетворення в грошові кошти, можна умовно поділити на такі групи:

1. Найбільш ліквідні активи (А,) - Це суми грошових коштів підприємства на поточному, валютному та інших рахунках, у касі, короткострокові фінансові вкладення (цінні папери), які можуть бути використані для здійснення поточних розрахунків негайно.

2. Активи, що швидко реалізуються (А,) (активи, для перетво­рення яких у наявні кошти потрібний визначений час) - це дебі­торська заборгованість, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, та інші оборотні активи. Ліквідність цих активів різна і залежить від суб'єктивних та об'єктивних факторів: кваліфікації фінансових робітників, взаємовідносин підприємства з платниками та їх платоспроможності, умов надання кредитів по­купцям, організації вексельного обігу тощо.

Активи, що повільно реалізуються (А,) (найменш ліквідні обо­ротні активи) — це запаси і витрати. Ліквідність цієї групи зале­жить від своєчасності відвантаження продукції, швидкості й пра­вильності оформлення банківських документів, швидкості платіж­ного документообороту в банку, від якості й попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, платоспроможності покупців, форми розрахунків тощо.

4. Активи, що важко реалізуються (А₄), — це активи, призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю статтю можна включити статті розділу І активу балансу "Необоротні активи".

Пасиви балансу залежно від ступеня зростання строків пога­шення зобов'язань групуються так:

1. Найбільш строкові зобов'язання (П,) — це кредиторська за­боргованість, позики для працівників, інші короткострокові па­сиви.

2. Короткострокові пасиви (П₂) - це короткострокові кредити банків та інші позики, що підлягають погашенню протягом 12 місяців після звітної дати.

3. Довгострокові пасиви (П₃) — це довгострокові кредити банків, позикові кошти та інші довгострокові пасиви.

4. Постійні пасиви (П₄) — це власний капітал підприємства — статті розділу 1 пасиву балансу.

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні акти­ви перевищують короткострокові зобов'язання.

Підприємство може бути ліквідним в більшій або меншій мірі, або у нього взагалі може бути відсутня ліквідність. Для оцінки ре­ального ступеня ліквідності підприємства спочатку необхідно здійснити аналіз ліквідності балансу.

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки з кожної групи активів і пасивів. Баланс вважається аб­солютно ліквідним, якщо виконуються умови:

А, >П,;->А,>П₂;->Аз>Пз;-^А₄<П₄.

Якщо виконуються перші три нерівності, тобто поточні акти­ви перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'яз­ково виконується остання нерівність. Це означає наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто дотримується мінімальнаумова фінансової його стійкості.