43. Про що свідчить внутрішня норма віддачі? Поясність популярність цього показника в економічному аналізі інвестицій.

Внутрішня норма рентабельності (віддачі) IRR є такою нормою відсотка, за

якої дисконтована вартість майбутніх вигід дорівнює дисконтованій вартості

витрат:

Якщо майбутня віддача від конкретного рішення про інвестування в людсь-

кий капітал настільки велика, що внутрішня норма рентабельності перевищує

норму рентабельності альтернативних інвестицій (наприклад, вкладення гро-

шей у банк), то таке рішення з економічного погляду є вигідним. З різних захо-

дів з розвитку персоналу з різними, більшими за ставку дисконтування, IRR,

економічно вигідніше вибрати той, в якого IRR найбільша.

Термін внутрішня норма рентабельності підкреслює, що за описаною мето-

дикою визначають абсолютну, а не відносну рентабельність інвестиційного

проекту. На відміну від показника поточної ефективності, який характеризує її

рівень у кожний даний момент часу, внутрішня норма рентабельності призна-

чена для вимірювання ступеня окупності певного активу людського капіталу за

весь строк його служби. Тому, визначаючи показники внутрішньої норми рен-

табельності, використовують величини доходів і витрат, дисконтованих на мо-

мент початку здійснення інвестиційного проекту.

Внутрішня норма рентабельності посідає центральне місце в концепції люд-

ського капіталу. Побудована за аналогією з нормою прибутку, вона дає можли-

вість зіставити окупність вкладень у людський та в інші види капіталу (фізич-

ний, фінансовий).

44. Охарактеризуйте значення теорії людського капіталу для сучасного соціально-економічного розвитку.

Теорія людського капіталу науковими методами доводить ефектив-

ність і економічну доцільність інвестицій у розвиток людини. Саме тому на на-

уковій базі теорії людського капіталу з’явилась і набула бурхливого розвитку в

глобальному масштабі концепція людського розвитку.

Теорія людського капіталу стала в розвинутих країнах поворотним пунктом

у мотивації людського розвитку, у тенденціях ставлення до галузей соціальної

сфери, які забезпечують цей розвиток, — освіти, охорони здоров’я, культури

тощо, зокрема щодо ресурсного їх забезпечення. Обґрунтування прибутковості

інвестицій у людський капітал, зокрема витрат на освіту, сприяло визнанню її

керівними колами багатьох країн важливим чинником економічного розвитку, а

керівниками підприємств — чинником зростання продуктивності праці й ефек-

тивності виробництва. Значною мірою завдяки теорії людського капіталу суспі-

льного визнання дістали неформальна освіта, освіта дорослих, стрімкого розви-

тку набули освітньо-професійні програми підприємств. У розвинутих країнах, а

особливо в країнах, що прагнуть швидкого й успішного розвитку, освіта куль-

тивується як економічно раціональна діяльність людини не тільки в молодому

віці, а й протягом усього життя. Довічна, або безперервна, освіта стала концеп-

туальним втіленням даної ідеї.

Яскравим підтвердженням народження концепцій людського капіталу і люд-

ського розвитку із суспільної практики є досвід соціально-економічного зрос-

тання країн, що не мають суттєвих природних багатств, а також країн зі зруйно-

ваною в ході Другої світової війни економікою (Тайвань, Корея, Японія,

Німеччина). Стратегія їхнього розвитку будувалась у розрахунку на людський

фактор — найважливішу складову науково-технічного прогресу і невичерпний

ресурс економічного зростання. Саме така стратегія забезпечила високу дина-

міку економічного розвитку і вражаючі його соціальні результати.

Ще одним підтвердженням великого значення й життєвості теорії людського

капіталу є той факт, що в розвинутих країнах вкладення в людину (в її розвиток

і соціальний захист) з 1950-х рр. дедалі суттєвіше перевищують розміри матері-

ального нагромадження. Виробничі інвестиції за їх безспірно важливого зна-

чення чимраз більше поступаються інвестиціям у розвиток людини, і найваж-

ливіші зміни у відтворювальному процесі розвинутих країн відбуваються поза

сферою матеріального виробництва.