2. Порівняльний аналіз особливостей виникнення та розвитку експериментальної психології в Європі та Америці.

Засновником американської експериментальної психології називають С. Холу, який протягом 3 років навчався в Лейпцигу в лабораторії В. Вундта. Потім він став першим президентом Американської психологічної асоціації. При вивченні проблеми стадіальності розвитку тварин і людини С. Хол вийшла за рамки тільки лабораторних експериментів. Основна його праця виконаний в рамках вікової психології і присвячений юнацькому віку.

З інших дослідників варто назвати Джеймса Кеттелла, який також отримав докторську ступінь у В. Вундта (1886 р.), а потім створив лабораторії психології в двох американських університетах. Його експериментальні дослідження (в області вивчення асоціацій, часу реакції, читання, психофізики) акцентували проблему індивідуальних відмінностей. Він першим ввів поняття інтелектуального тесту (mental tests). Його наступниками стали Е. Л. Торндайк і Р. С. Вудвортс. Перший - знаменитий автор методу проб і помилок, застосованого в дослідженнях навчення, а другий відомий вітчизняному читачеві як автор уже старого підручника експериментальної психології. Р. С. Вудвортс став одним з лідерів функціональної психології в США, яка поставила метою вивчити, як індивід за допомогою психологічних функцій пристосовується до мінливої ​​середовищі, а також знайти шляхи поліпшення цього пристосування.

Отже, не географія, а методологічна спадкоємність дозволяє виявляти загальні основи методу експериментування в перших реалізаціях експериментальних робіт.

У Франції підстави наукової психології сформулював Т. Рибо, який не займався експериментальною психологією в дусі В. Вундта, а вважав достатнім метод патологічного дослідження. Однак саме він сформулював представлення про предмет експериментальної психології, яка повинна займатися не метафізикою чи обговоренням сутності душі, а виявленням законів і найближчих причин психічних явищ. Хвороба він розглядав у якості експерименту, поставленого природою, і таким чином, вивчав хвороби уваги, пам'яті, волі, особистості. Надалі Ж. Піаже та А. Біне (в ряду інших представників нового покоління психологів) розвивали ідеї цілісного підходу до вивчення людини, якій, як писав Т. Рибо, не могли відповідати ні німецький атомізм, ні англійська ассоцианизм.

Піонерами в області експериментування можна назвати також П. Жане і А. Біне, які, як і 3. Фрейд, випробували на собі вплив Ж. Шарко, у якого вони були учнями в клініці Сальпетрієр. Таким чином, провідні засновники експериментальної психології аж ніяк не були лабораторними затворниками, кожен з них суттєве значення надавав і інших методів в психології. Зокрема, методи спостереження, генетичний патопсихологічний методи доповнювали способи побудови ними психологічного дослідження в контекстах вирішення тих проблем, які залишалися за рамками вузько понятого експериментування.

Взаємовплив психологічних шкіл Старого і Нового Світу продовжилося й у середині XX ст. Після приходу до влади нацистів з Німеччини в США емігрував Курт Левін. Його експериментальні дослідження мотивації і цільової регуляції поведінки змінилися в американський період етапом експериментування в соціальній психології. Формула Левіна про те, що поведінка є функція особистості і середовища, залишилася ведучим принципом досліджень цільової регуляції поведінки, повне уявлення яких у закордонній психології дає X. Хекхаузен. Учениця К. Левіна, а пізніше одна з засновників вітчизняної патопсихології професор факультету психології МГУ Блюма Вульфовна Зейгарник продовжила розвиток системи методів індивідуального експериментування у вітчизняній психології. Її оцінка специфіки побудови досліджень в левіновская школі стала тим «знанням з перших рук», звернення до якого незамінне на шляху професіоналізації сучасних студентів.