Глава 17

Міжнародні відносини й зовнішня політика періоду докорінного перелому в другій світовій війні

(1943 р.)

• Міжнародні наслідки перемог Червоної Армії під Сталінградом і Курськом • Проблема другого фронту в Європі в 1941 — 1943 рр. • Англо-американські пе­реговори • Московська конференція міністрів закор­донних справ СРСР, США й Англії • Тегеранська конференція глав урядів СРСР, США й Англії

Міжнародні наслідки перемог Червоної Армії під Сталін­градом і Курськом. Улітку 1942 р. гітлерівська Німеччина, користуючись відсутністю другого фронту в Європі, кинула на радянсько-німецький фронт 3/4 всієї своєї армії (270 ди­візій Німеччини та її союзників). Західні держави сковува­ли тоді в Північній Африці тільки 1,2 % вермахту. На пів­денному напрямку радянсько-німецького фронту розгорну­лася безпрецедентна битва під Сталінградом. За 6,5 місяця цієї битви Німеччина втратила 66 дивізій, або приблизно чверть своїх сил, які воювали на радянській території.

19 листопада 1942 р. Червона Армія під Сталінградом перейшла в контрнаступ і 23 листопада замкнула кільце оточення 22 дивізій Німеччини та її союзників — Руму­нії, Італії та Угорщини. 2 лютого 1943 р. залишки гітле­рівських військ на чолі з фельдмаршалом Паулюсом капі­тулювали. В Німеччині на три дні був оголошений траур. Загальні втрати Німеччини в цій битві досягли майже 1 млн. чоловік — 183 тис. убитих, понад зо0 тис. полонених і більш ніж 500 тис. поранених. Радянські війська продов­жили наступ на захід.

У травні 1943 р. Гітлер затвердив план операції «Ци­тадель» — відчайдушної спроби з допомогою майже всіх

175

резервів країни відрізати й ліквідувати групу радянських військ у районі Курського виступу. Перед липнем Німеч­чина зосередила в цьому районі 900 тис. солдатів і офіце­рів, 70 дивізій, у тому числі 14 танкових, близько 10 тис. гармат і мінометів, 2,7 тис. танків. 5 липня 1943 р. вони перейшли в наступ.

Але радянське командування завдяки розвідці дізнало­ся про плани гітлерівців і сконцентрувало в цьому районі до 40% усіх своїх основних військ і всі танкові армії. В одному лише бою під Прохорівкою брали участь з обох сторін понад 1,5 тис. танків — це була найбільша танко­ва битва в історії воєн, яка закінчилася поразкою гітле­рівців. 15 липня радянські війська перейшли в контрнас­туп і просунулися на зо0 — 600 км. Протягом 1943 р. бу­ло розгромлено 118 гітлерівських дивізій. Гітлер на нара­ді командуючих військами 27 грудня 1943 р. розлючено вигукнув: «Повинні ж росіяни врешті-решт видихнутися! В кінцевому підсумку вони ж не казкові гіганти...» Проте занепад гітлерівського вермахту став необоротним.

Катастрофічний розгром німецько-фашистських військ під Сталінградом і Курськом мав величезні міжна­родні наслідки.

1. Перемоги Червоної Армії в 1943 р. продемонструва­ли безперечну воєнну могутність Радянського Союзу, значно посилили його міжнародний авторитет. Ф. Руз­вельт назвав Сталінградську битву «поворотним пунктом війни союзних націй проти сил агресії». 23 лютого 1943 р. він урочисто заявив: «Червона Армія й російський на­род... завоювали на довгі часи захоплення народу Сполу­чених Штатів». У. Черчілль у своєму виступі підкреслив: «Майбутні покоління визнають свій борг перед Червоною Армією, як це робимо ми».

2. Перемога радянських військ під Сталінградом по­клала початок новому етапу, корінному перелому в ході другої світової війни, а битва під Курськом — початок за­непаду гітлерівської Німеччини, краху її воєнної стратегії.

3. Ці перемоги привели до кризи фашистського блоку. Вже в 1943 р. Муссоліні, дивізії якого в СРСР були вщент розгромлені, запропонував «припинити безнадійну війну на Сході», «закрити російську главу». Уряди Румунії та Угорщини відмовилися посилати додатково свої війська до Радянського Союзу. Фінляндський лідер В. А. Таннер заявив: «Настав момент для виходу Фінляндії з конфлік­ту». Такі висловлювання обурили Гітлера. Погрожуючи Фінляндії, він нагадав її урядові, що вона воює разом з

176

Німеччиною, тож «не може вийти з війни, як виходять із трамвая, — коли заманеться». Деякі урядовці країн-сате-літів уже почали розробляти плани колективного виходу з війни.

4. Катастрофічні поразки гітлерівських військ серйоз­но вплинули на міжнародні позиції й зовнішню політику нейтральних країн, котрі ще вагалися, до якого блоку примкнути. Так, Туреччина перед Сталінградською бит­вою готувалася до нападу на радянське Закавказзя. Прем'єр-міністр Сараджоглу запевняв, що «палко бажає знищення Росії», «ліквідації принаймні половини росі­ян». Начальник турецького генерального штабу Чакмак проголошував: «Вступ Туреччини у війну проти Росії майже неминучий».

Німецький посол у Туреччині фон Папен після бесіди з Сараджоглу переказав Гітлеру його слова, що «Туреччи­на приєднається до великої німецької армії в боротьбі проти Радянського Союзу». В грудні Сараджоглу вже за­певняв фон Палена, що той неправильно його зрозумів — «Туреччина морально приєднається до великої німецької армії...» Німецький генеральний консул у Стамбулі іро­нічно доповідав у Берлін: «Туреччина... бажає нам... успі­хів у поході проти Росії».

Японія теж вичікувала зручного моменту для відкриття другого фронту проти СРСР. Коли гітлерівський уряд на­магався прискорити дії Японії, посилаючися на ніби пере­могу вермахту під Сталінградом, японський дипломат ви­сокого рівня завбачливо відповів: «Хай Москва повідо­мить, що Сталінград уже здобутий німецькими військами». Японія так і не зважилася напасти на Радянський Союз.

5. Перемоги Червоної Армії вплинули на позиції США, Англії та їхніх союзників, сприяли зміцненню ан­тигітлерівської коаліції. Своєю Вашингтонською деклара­цією союзники юридичне оформили коаліцію Об'єднаних націй у боротьбі проти гітлерівської Німеччини. До кінця

1942 р. 16 держав оголосили війну Німеччині, 10 розірва­ли з нею відносини.

Уряди США й Англії після Сталінградської й Курсь­кої битв активізували свої дії проти Німеччини. 8 листо­пада 1942 р. 227 тис. солдатів і офіцерів англо-американ-ських військ висадилися в Північній Африці. 10 липня

1943 р. союзники почали операцію «Хаскі» — наступ у Сицилії. На англо-американських переговорах на найви­щому рівні в Касабланці (січень 1943 р.), у Вашингтоні (в травні) й Квебеці (в серпні) сторони, побоюючися, що

177

«можуть запізнитися», зробили єдиний висновок — поси­лити воєнні дії проти Німеччини.

6. Воєнні успіхи Радянського Союзу сприяли значно­му піднесенню антифашистського національно-визволь­ного руху в Європі. В березні 1943 р. в складі радянських військ почала діяти французька авіаційна ескадрилья «Нормандія» на радянських літаках, яка вже в 1943 р. пе­ретворилася на полк. У травні на окупованій території Франції була створена Національна Рада опору, яка орга­нізувала могутню партизанську боротьбу проти окупантів. Разом із французькими «макі» в цій збройній боротьбі проти гітлерівців брали активну участь колишні радянські військовослужбовці, які втекли з німецького полону. Се­ред них було багато українців, частина їх віддала своє життя за визволення Франції. Французи й зараз бережуть пам'ять про них. Так, недалеко від Парижа місцеве насе­лення ретельно доглядає на кладовищі могилу розстріля­ного німцями українця — радянського офіцера й фран­цузького партизана. На його могилі встановлено кам'яну брилу, привезену із Житомирської області, з написом: «Герою Радянського Союзу Василю Порику від україн­ського народу».

В Чехословаччині, Польщі, Югославії, Румунії, Болга­рії, Греції в 1943 р. значно посилився партизанський рух, учасники якого почали завдавати могутніх ударів по гіт­лерівських військах.

Проблема другого фронту в Європі в 1941 — 1943 рр. З початком докорінного перелому у війні ще більшого зна­чення набула проблема відкриття в Європі другого фрон­ту проти Німеччини. Це була одна з найважливіших і принципових проблем другої світової війни.

18 липня 1941 р. радянський уряд у листі до Черчілля вперше порушив питання про відкриття другого фронту проти гітлерівців у Північній Франції. З вересня Сталін вдруге перепитав Черчілля про можливості Англії, яка вже підготовила 33 дивізії для висадки на континент. Черчілль у листуванні зі Сталіним висловлював захоплен­ня мужністю Червоної Армії і відповідав, що Англія ще не готова. В самій Англії говорили, що «Черчілль готовий воювати до останнього російського солдата».

Ряд подій і заяв 1942 р. були безпосередньо пов'язані з проблемою другого фронту.

1. У квітні Рузвельт писав Черчіллю: «Ваш народ і мій вимагають створення другого фронту. Росіяни сьогодні вбивають більше німців і знищують більше їхнього спо-

178

рядження, ніж ми з вами, разом узяті». Тепер він частіше звертається до цього питання, наполягаючи на більш рі­шучих воєнних акціях союзників проти Німеччини. В травні Рузвельт у листі генералу Макартуру повторює свої думки про різну роль СРСР і союзників у війні проти Ні­меччини. «Російські армії, — писав Рузвельт, — убивають більше солдатів «Осі» й знищують більше спорядження ворога, ніж усі інші 25 Об'єднаних націй, разом узяті».

2. У квітні начальник генерального штабу США гене­рал Дж. Маршалл і представник Ф. Рузвельта, його осо­бистий друг Г. Гопкінс виїхали в Лондон з конкретним планом вторгнення союзних військ у Францію не пізніше за 1 квітня 1943 р. Цей план передбачав, що в операції братимуть участь зо американських і 18 англійських диві­зій, а також 5000 англійських і спочатку 700 американ­ських літаків. Головний тягар лягав на Англію з подаль­шим збільшенням внеску Сполучених Штатів.

Черчілль гаряче схвалював американський план, за­хоплено погоджувався з його основними положеннями, але, посилаючись на те, що Англія не готова для такої операції, запропонував перенести її на 1943 р.

3. 12 червня Рузвельт повідомив наркома Молотова, який перебував у США, що союзники відкриють другий фронт у Європі в 1942 р. Це навіть було відображено в офіційному комюніке. Рузвельт запевнив Молотова й повпреда СРСР Литвинова, що він «тисне на англійців» у цьому питанні й готовий послати американські війська в Англію для наступного десантування на континент.

4. У липні в листі Сталіну й під час перебування в Москві 12 — 14 серпня Черчілль остаточно відмовився від негайного відкриття другого фронту в Європі. Він запев­няв Сталіна, що «широке вторгнення на Європейський континент відбудеться весною 1943 р.» Сталін же, вихо­дячи з того, що «майже всі сили німецьких військ, і при тому кращі сили, відвернені на Східний фронт», під час бесіди 13 серпня підкреслив, що «саме в 1942 р., можли­во, і слід створити другий фронт в Європі». Коли Черчіл-ля запитували, для чого ж він виїжджав у Москву, він звичайно відповідав: «Тільки щоб подати їм надію». Іншими словами, щоб за рахунок нових жертв СРСР збе­регти сили своєї країни й використати їх на заключному етапі війни.

Загалом у червні 1942 р. 237 дивізіям Німеччини та її союзників (з них 3/4 були на Сході) Англія й США мог­ли протиставити 172 дивізії (99 — Англія й 73 — США),

12'

179

але тільки 23 з них (15 англійських і 8 американських) фактично брали участь у бойових діях.

5. Висадження союзних військ 8 листопада 1942 р. в Північній Африці Сталін вітав, але висловив жаль, що це зроблено не в Європі. Характерно, що німецьке команду­вання особливого значення цьому не надало, з Німеччи­ни й Франції в той час терміново були перекинуті 27 ди­візій під Харків, де точилися найзапекліші бої.

Англо-американські переговори. В 1943 р. між Англією й США відбувався активний переговорний процес щодо відкриття другого фронту.

1. В січні пройшла зустріч Рузвельта й Черчілля в Касаблан­ці. Черчілль наполягав, щоб другий фронт у Європі був від­критий на Балканах. «Балканський варіант» потрібен був Черчіллю, щоб зупинити просування Червоної Армії в Цен­тральну й Західну Європу. Рузвельт заперечував проти цього.

В Касабланці прийнято два головних рішення:

а) приступити до здійснення операції «Хаскі» — ви­садження в Сицилії. Після відповідної підготовки союзні війська, не наражаючись на серйозний опір, 10 липня по­чали наступ у Сицилії, потім перейшли на континент. 8 вересня 1943 р. Італія капітулювала, але бої з німецькими військами тривали;

б) Рузвельт і Черчілль домовилися вести воєнні дії проти Німеччини до її беззастережної капітуляції.

2. В травні відбулися переговори Рузвельта й Черчілля у Ва­шингтоні, на яких вони прийшли до двох головних рішень:

а) продовжити просування союзних військ на північ Іта­лії, призначити висадження в Західній Європі на 1 травня 1944 р. Отже, свої попередні обіцянки щодо відкриття дру­гого фронту ні США, ні Англія не виконали. Сталін у по­сланні до Черчілля 24 червня різко протестував проти тако­го сепаратного рішення союзних держав. «Ідеться, — писав Сталін, — не просто про розчарування Радянського уряду, а про збереження його довіри до союзників». Більше того, справа була навіть не в довірі до союзників. «Не можна за­бувати того, — зазначалося у посланні Сталіна, — що мова йде про врятування мільйонів людей в окупованих районах Західної Європи й Росії, про скорочення колосальних жертв радянських армій, в порівнянні з якими жертви анг-ло-американських військ становлять незначну величину»;

б) посилити масові бомбардування Німеччини. Пізні­ше в пресі повідомлялося, що США планували скинути першу атомну бомбу на Дрезден у 1945 р., тільки не встигли до закінчення війни в Європі.

180

3. В серпні відбулася Квебецька конференція Рузвельта й Черчітя, де прийнято основні рішення:

а) надати абсолютний пріоритет операції «Оверлорд» — висадці союзних військ у Нормандії не пізніше за 1 травня 1944 р.(цей термін знову не був виконаний). Ра­зом з тим затверджено резервну операцію «Ренкін» — термінове вторгнення в Німеччину, щоб захопити Берлін раніше, ніж радянські війська. Цей амбіційний задум був відверто нереальним — союзні війська не могли б цього зробити, якби навіть захотіли: вони розмішувалися надто далеко від Німеччини;

б) домовлено про спільні воєнні дії проти Японії;

в) сторони таємно обговорили питання про організа­цію роботи над створенням атомної бомби. Вирішили об'єднати зусилля обох держав, сконцентрувати дослі­дження в США, зокрема вирядити туди відповідних фа­хівців — англійських та полонених німецьких учених.

Московська конференція міністрів закордонних справ СРСР, США й Англії. 19 — зо жовтня 1943 р. в Москві відбулася конференція союзних держав. Брали участь В. М. Молотов, К. Хелл і А. Ід єн, які розглянули найважливіші питання, що стояли в той час перед союзними держава­ми, і прийняли відповідні рішення.

1. Головне питання становило прискорення закінчення війни й у зв'язку з цим — зобов'язання урядів Великобрита­нії та США забезпечити вторгнення їхніх армій у Північну Францію весною 1944 р. Британський військовий представ­ник генерал Г. Л. Ізмей заявив міністрам, що вторгнення бу­де здійснене, якщо «кліматичні умови в районі Ла-Маншу стануть сприятливими», а «німецькі резерви у Франції в мо­мент вторгнення не перевищуватимуть 12 дивізій». Якби та­кі умови ставив Генеральний штаб Радянського Союзу, дов­го довелося б чекати перемоги над Німеччиною.

Радянській делегації так і не вдалося на цій конфере­нції домогтися від союзників остаточного визначення да­ти вторгнення в Західну Європу. Союзники дали лише загальне зобов'язання почати операцію «Оверлорд» вес­ною 1944 р. Делегація СРСР запропонувала зафіксувати в таємному протоколі конференції, що радянський уряд «бере до відома» заяви союзників із цього питання й вис­ловлює надію на здійснення у строк «плану вторгнення англо-американських військ у Північну Францію весною 1944 р.»

З інших питань порядку денного конференції була до­сягнута цілковита згода її учасників.

181

2. Основний документ, вироблений конференцією, становила «Декларація чотирьох держав про загальну без­пеку» (приєднався посол Китаю в Москві за дорученням свого уряду):

а) сторони твердо домовилися продовжувати воєнні дії проти Німеччини та її союзників до їхньої беззастережної капітуляції;

б) вирішено створити нову міжнародну організацію — Організацію Об'єднаних Націй, розпочати спільну ро­боту чотирьох держав над виробленням проекту Статуту 00Н;

в) міністри підтвердили рішучість своїх урядів зміцню­вати єдність і співробітництво держав як під час війни, так і після неї.

3. Щодо післявоєнного устрою Німеччини США й Англія висували плани розчленування країни на п'ять або три окремі держави. Радянський міністр виступив проти, зазначивши: «Гітлери приходять і зникають, а народ ні­мецький, держава німецька залишаються». Вирішено пе­редати це питання для вивчення в Європейську Консуль­тативну Комісію в Лондоні. Створити таку комісію запро­понував Радянський Союз.

4. Прийнято «Декларацію про Австрію». Оголошено аншлюс її гітлерівською Німеччиною «неіснуючим і не­дійсним». Сторони домовилися, що союзники забезпе­чать «відновлення вільної та незалежної Австрії». Разом з тим зазначено, що вона несе відповідальність за участь у війні на боці Німеччини.

5. «Декларація про Італію» підтверджувала рішення союзників про знищення фашизму, створення в країні демократичного режиму. Вирішено створити Консульта­тивну Раду з питань Італії з метою визначення її після­воєнного устрою.

6. Прийнято декларацію про відповідальність гітлерів­ців за здійснювані звірства. «Велика трійка» — Й. В. Ста­лін, Ф. Д. Рузвельт і У. Черчілль — від імені 32 (на той час) Об'єднаних націй підписали цю декларацію, вима­гаючи суду над гітлерівськими воєнними злочинцями в тих країнах, де вони вчиняли свої звірства.

7. Міністри домовилися про підготовку Тегеранської конференції глав урядів їхніх країн.

Оцінюючи роботу Московської конференції, Рузвельт підкреслив, що «рішення конференції є видатним досяг­ненням». «Нас, — відзначив Черчілль, — запалюють ре­зультати конференції в Москві».

182

Московська конференція стала першою офіційною зустріччю міністрів закордонних справ СРСР, США та Ан­глії. Вона підтвердила єдність і міць антигітлерівської коа­ліції. Після конференції вищий командний склад армії США став рішуче вимагати від уряду виконати свою обі­цянку про відкриття другого фронту у Франції. Оперативне управління штабу армії США в доповіді Рузвельту 8 листо­пада 1943 р. зазначило: «Відмову від угод не можна більше терпіти... Етап балаканини закінчено, — треба, як каже ан­глійське прислів'я, або тягти рибу, або різати принаду».

Тегеранська конференція глав урядів СРСР, США й Ан­глії. 28 листопада — 1 грудня 1943 р.^в Тегерані відбулася перша зустріч «Великої трійки» — Й. В. Сталіна, Ф. Д. Рузвельта й У. Черчілля. Перед цим Рузвельт і Черчілль зустрілися в Каїрі. Черчілль знову порушив питання про «балканський варіант». Рузвельту було не важко цього ра­зу остаточно відкинути домагання Черчілля: напередодні німецькі війська розгромили британські десанти біля Гре­ції. Рузвельт підкреслив, що англо-американські війська вже спізнилися, бо Червона Армія перебувала в 60 км від Праги й 40 км від Бессарабії.

Тегеранська конференція глав урядів СРСР, США й Ан­глії проходила на території радянського посольства в Теге­рані, де жили Сталін і Рузвельт (за запрошенням Сталіна у зв'язку із загрозою диверсії з боку гітлерівських агентів).

Конференція прийняла ряд дуже важливих узгодже­них документів.

1. Воєнні рішення Тегеранської конференції спрямо­вувалися на прискорення закінчення війни. Нарешті більш-менш точно було визначено початок операції «Оверлорд» у Нормандії — в травні 1944 р. (Але й цей строк союзники не дотримали: операція почалася 6 черв­ня.) Характерно, що американські військові радники ка­тегорично попереджали Рузвельта: «Якщо ми не зможемо повідомити росіянам точної дати вторгнення у Францію, то немає рації продовжувати конференцію». Тоді вже ста­ло ясно, що Радянський Союз може наодинці розгроми­ти Німеччину.

2. До цих рішень, розроблених штабами союзників, була додана «Декларація трьох держав» (прийнята в кінці конференції). В ній підкреслювалося, що наступ союзних армій буде нещадний — зі Сходу, Заходу й Півдня — і триватиме до беззастережної капітуляції Німеччини.

Декларація проголосила взаєморозуміння «Великої трійки», твердий намір їхніх народів спільно працювати

183

як під час війни, так і в мирний час. «Ми, — говорилося в Декларації, — від'їжджаємо друзями за духом і метою».

3. Щодо повоєнної долі Німеччини Рузвельт знову ви­сунув «проект Моргентау» — про розчленування Німеч­чини на 5 держав. Черчілль пропонував з частин Німеч­чини й сусідніх країн створити Дунайську федерацію. Сталін висловився проти, виступаючи за єдину, демокра­тичну й миролюбну Німеччину. Вирішили ще повернути­ся до цієї проблеми.

4. В «Декларації трьох держав про Іран» союзники до­мовилися зберегти його суверенітет, вивести радянські й англійські війська з країни після війни, надати Ірану фі­нансову й економічну допомогу.

5. «Велика трійка» обмінялася думками про Польщу. Ра­дянський Союз пропонував установити західні кордони Польщі по річках Одеру й Нейсе, а східну — по «лінії Кер-зона». Питання про уряд Польщі залишилося відкритим.

Сторони в принципі домовилися про передання Ра­дянському Союзові областей Кенігсберга й Мемеля, а та­кож частини італійського військово-морського флоту.

6. Радянська делегація в таємному протоколі зазначи­ла, що після капітуляції Німеччини СРСР вступить у вій­ну проти Японії.

Міжнародне значення Тегеранської конференції, не­зважаючи на певні суперечності між її учасниками, було величезним, її рішення передбачали не тільки прискорен­ня закінчення війни в Європі, а й перспективи розвитку європейських країн у мирний час. Конференція «Великої трійки» підтвердила силу і єдність антигітлерівської коа­ліції, знаменувала новий етап її діяльності.