Глава 1 Міжнародні відносини в період війни в Європі

(1917 р.)

• Зміни в ході першої світової війни в 1917 р. • Лютнева революція в Росії й зовнішня політика Тимчасового уряду • Вступ США в першу світову війну

Зміни в ході першої світової війни в 1917 р. Наприкінці 1916 — на початку 1917 рр. в ході першої світової вій­ни відбулися серйозні зміни. Держави Антанти й Четверного союзу ще виношували плани посилення воєнних операцій і майбутнього переділу світу на свою користь. Але два з половиною роки війни не принесли вирішаль­ної перемоги жодній стороні.

Німеччина загарбала найбільше територій у Європі. Вона захопила всю Бельгію, значну частину Франції, Польщу, частину Прибалтики й Білорусії, разом з союзниками розгромила Сербію та Румунію. Проте в цілому німецький стратегічний план був зірваний, «блискавичної» перемоги не вийшло. Війна на два фронти, морська блокада Англії й загальне виснаження ресурсів змусили уряд Німеччини шукати сепаратного миру хоча б з одним супротивником за рахунок інших.

Здобутки держави Антанти були меншими — перемога союзників на Марні та успіхи російських військ у боях з австрійцями й турками не стали вирішальними. І все ж Антанта затягнула війну і, маючи більше людей, економічних та фінансових ресурсів, урешті-решт дістала кращі перспективи для кінцевої перемоги.

Воєнні дії на фронтах на початку 1917 р. зайшли у безвихідь. Швидко наростали загальне незадоволення народних мас, їхні антивоєнні та революційні настрої. Економічне виснаження воюючих держав і назрівання революційної ситуації в Європі викликали крутий поворот у світовій політиці від імперіалістичної війни до пошуків імперіалістичного ми­ру. Правлячі кола країн обох коаліцій прагнули досягти якнайшвидшого закінчення війни шляхом загальних чи сепаратних переговорів або вирішальної переможної битви.

Німеччина вдалася до сепаратних переговорів з царською Росією, а 12 грудня 1916 р. сповістила про свою готовність «негайно приступити до мирних переговорів» з усією Антантою. У випадку відмови німецький уряд розраховував перекласти на Антанту відповідальність за продовження війни й зокрема за посилення дій своїх підводних човнів. У разі згоди Антанти німецька дипломатія сподівалася внести розкол серед її держав та укласти сепаратний мир.

Дипломатія країн Антанти розгадала наміри Німеччини й відкинула її пропозицію. Прем'єр і міністр закордонних справ Франції А. Бріан обумовив переговори про мир явно неприйнятними для Німеччини вимогами.

Останньою конференцією Антанти, в якій брали участь царські дипломати, були переговори чотирьох союзних держав у Петрограді в січні — лютому 1917 р. Вимагаючи від Росії активної участі в наступі проти Німеччини, союзники обіцяли їй фінансову допомогу, кредити та продовольство. Обіцянки залишилися обіцянками, зате царський уряд ще встиг послати на фронт ряд військових частин.

14 лютого — 11 березня 1917 р. російський і французький уряди за спиною Англії уклали сепаратну угоду шляхом обміну нотами про умови майбутнього миру. Росія підтримала Францію в її претензіях на Ельзас — Лотарингію й Саар та окупацію лівого берега Рейну. Французький уряд натомість підтвердив попередню угоду про «права» Росії на Константинополь і протоки. Російсько-фран­цузька угода викликала велике незадоволення Лондона, який не бажав значного посилення Франції.

Німеччина в 1917р. розгорнула нещадну підводну війну проти Антанти, що спричинило тяжкі втрати, насамперед Англії. Німецькі підводні човни топили десятки кораблів супротивників і нейтральних країн. Однак вони не могли підірвати морську могутність Англії й знекровити її. Навпаки, піратські дії Німеччини привели до загального протесту нейтральних країн, зокрема США, й посилили прагнення Антанти розгромити ворога.

Навесні 1917 р. в ході війни сталися кардинальні зміни. До цього спричинилися передусім дві суттєві події: по-перше, в Росії відбулася буржуазно-демократична революція, яка повалила царизм і в цілому послабила Антанту; по-друге, Сполучені Штати, нарешті, відмовилися від традиційного нейтралітету і, виходячи зі своїх інтересів, оголосили війну Німеччині.

Лютнева революція в Росії й зовнішня політика Тимчасового уряду. Царська Росія, одна з великих держав Антанти, ще до світової війни переживала революційну ситуацію, її внутрішні суперечності ще більше поглибилися під час війни. Величезні жертви й невдачі на фронтах, глибока економічна й соціально-політична криза надзвичайно загострили ситуацію в країні. Буржуазні кола, об'єднані в так званий «прогресивний блок», намірялися здійснити двірцевий переворот і замінити Миколу II його братом Михайлом. Посли Англії Б'юкенен і Франції Палеолог всіляко їм допомагали, обговорювали плани й деталі цього перевороту, по суті втручалися у внутрішні справи Росії. Разом з послом США Френсісом вони були фактично учасниками змови. І все це робилося заради продовження Росією війни в складі Антанти.

Антиурядова змова в Росії виникла на тлі революційного народного руху проти війни, за хліб, мир і свободу, що сприяло успіхові буржуазно-демократичної революції 12 березня 1917 р. (27 лютого за старим стилем). У Росії була повалена монархія, до влади 15 березня прийшов Тимчасовий уряд, міністр закордонних справ якого П. М. Милюков висловив твердий намір уряду продовжувати війну «до остаточної перемоги».

Але одночасно з цим революційні маси створили в Петрограді Раду робітничих і солдатських депутатів, яка рішуче виступила проти продовження війни. В столиці Росії створилося по суті двовладдя, протилежні сторони якого по-різному трактували питання війни і миру. Це, звичайно, послабило Антанту в боротьбі з Четверним союзом і викликало тривогу її керівників.

22 березня союзні держави визнали Тимчасовий уряд. Його перші зовнішньополітичні акти підтвердили вірність цілям і політиці Антанти, прагнення продовжувати війну проти Німеччини. Щоб заспокоїти населення, 9 квітня публікується «Звернення Тимчасового уряду до російських громадян», де поряд г обіцянкою виконувати зобов'язання перед союзниками проголошувалося, що нова Росія хоче миру на основі самовизначення народів. Демагогія уряду, здавалося, задовольнила населення, але викликала роздратування в Парижі й Лондоні.

Тепер уже в інтересах союзників Мілюков публікує З травня ноту, де підтверджує курс уряду на продовження війни «до рішучої перемоги». Нота Мілюкова викликала вибух народного обурення, величезні народні демонстрації протесту й урядову кризу.

8

Петроградська Рада, відображаючи настрої широких народних мас, вимагала відставки Тимчасового уряду й офіційного визнання метою зовнішньої політики Росії укладення миру без анексій і контрибуцій, з правом народів на самовизначення. Міністри Мілюков і Гучков змушені були піти у відставку. В новому коаліційному Тимчасовому уряді на чолі з О. Керенським у травні міністром закордонних справ став мільйонер М. Терещенко, який багато говорив про мир без анексій і водночас продовжував політику ведення війни.

Ще у квітні захлинувся наступ французьких військ. Антанта вимагала від уряду Керенського переходу російських військ у наступ проти Німеччини. І хоча російська армія розвалювалася, а серед солдатських мас наростало прагнення покінчити з війною, Тимчасовий уряд, заручившись обіцянкою фінансової й матеріальної допомоги від Антанти і США, 1 липня 1917 р. знову кинув російські війська у наступ. Це була безнадійна авантюра, яка призвела до нових великих жертв і закінчилася невдачею. Проте Росія в той час усе ж стримувала на своєму фронті близько 160 дивізій Німеччини та її союзників — на 16 дивізій більше, ніж на Західному фронті.

Тиск Антанти на Петроград посилився влітку 1917 р. Англо-французька дипломатія безцеремонне втручалася у внутрішні справи Росії. Вона навіть підтримала заколот генерала Корнилова проти Керенського, розраховуючи, що військовий диктатор утримає Росію у стані війни проти Німеччини. Характерно, що англійські танкові частини, які знаходилися на російському фронті, брали участь у корниловському заколоті.

За Керенського роль головного кредитора Росії перейшла від Англії до США. Американський посол у Петрог­раді Френсіс писав державному секретарю Р. Лансінгу, що бізнесмени США «дивляться з пожадливістю на багатства надр Росії... Всі вважають, що немає жодного краю на Землі, який може зрівнятися з нею».

США надали велику фінансову підтримку урядові Керенського, плануючи в майбутньому виділяти йому до 8 млрд.. карбованців на «відновлення» економіки. Влітку 1917 р. майже 2500 американських фірм бажали брати участь в експлуатації сировинних та інших ресурсів Росії. В червні до Петрограда прибула місія американського сенатора Рута для вивчення можливостей надання допомоги Тимчасовому уряду. Комісія американських експертів на чолі зі Стівенсом вивчала питання про поліпшення ро-

боти Сибірської залізниці й передання її під контроль США.

Уряди США, Англії й Франції досягай угоди про розмежування сфер впливу в Росії. Так, США брали на себе реорганізацію російських залізниць (окрім Мурманської, яка контролювалася Англією, та західних і південно-західних залізниць, де хазяйнували фірми Франції), Англія ще контролювала морський транспорт Росії, Франція — російську армію.

9 жовтня 1917р. посли Англії, Франції та Італії вручили О. Керенському колективну ноту, де вимагали відновлення боєздатності армії й придушення революційних виступів населення.

Вступ США в першу світову війну. Після Лютневої революції роль Росії у війні Антанти проти Четверного союзу зменшилася. Зате збільшилася роль США. Ще 10 січня 1917 р. союзні держави надіслали президентові США В. Вільсону ноту, де повідомляли про свої плани «реорганізації Європи» й конкретні умови майбутнього миру. 31 січня Німеччина повідомила Вільсона про свої умови миру й одночасно сповістила його про відновлення необмеженої підводної війни. Німецькі підводні човни потопили близько десятка американських кораблів. Це тільки підштовхнуло Вільсона на рішучі кроки проти Німеччини. З лютого він оголосив про розрив дипломатичних відносин з Німеччиною. США поступово відмовлялися від нейтралітету і втягувалися у світову війну. Для них була невигідною цілковита перемога будь-якої з воюючих коа­ліцій, проте найменш бажаною — перемога Німеччини. США вважали за краще для себе зберегти в Європі два суперницьких угруповання держав.

2 квітня 1917 р. Вільсон на сесії конгресу проголосив стан війни з Німеччиною. Спочатку сенат, а 6 квітня палата представників прийняли рішення про стан війни з Німеччиною, про пряму участь у світовій війні. Лютнева революція в Росії й вступ США у війну ознаменували початок нового етапу міжнародних відносин, на якому Сполучені Штати мали намір здобути домінуючі позиції.

Перед вступом у війну США мали невеликі збройні сили — всього 134 тис. солдатів і офіцерів та 123 тис. чоловік національної гвардії. Формування нової армії почалося лише 18 травня 1917 р., після прийняття конгресом закону про військову повинність. На кінець війни США вже мали армію в 4,8 млн.. чоловік. Військово-морський флот налічував 197 бойових і 106 допоміжних кораблів.

ю

Перші американські війська з'явилися в Європі влітку 1917 р., але навіть на початку 1918 р. у Франції було не більше 200 тис. погано навчених американських солдатів. Тільки в листопаді 1918 р. їхня кількість на Західному фронті зросла до 2 млн.. чоловік, які з боями вже досягли кордонів Німеччини. Військова присутність у Європі поряд з величезною заборгованістю країн Антанти, що закупили американських товарів у роки війни на 11,9 млрд.. дол. (80 % — у кредит), значно збільшила претензії США на світове лідерство. В американській пресі відверто стверджувалося: «Нам призначено відігравати важливу роль у війні, і нам буде що сказати, коли почнуть визначати умови миру».

Правлячі кола США прагнули йти своїм шляхом, не зв'язуючи себе якимись угодами чи обіцянками. Вони пропагували американську програму майбутнього миру: свободу морів і торгівлі, ліберальні умови миру, ніяких репресій проти переможених, ніякого протекціонізму, політика «відкритих дверей» і т. п. За зовнішнім миролюбством Вашингтона крився намір утвердити свої позиції на світових ринках і в міжнародних відносинах. Роль США на міжнародній арені ставала дедалі вирішальнішою.