56. Поняття психічного здоров’я і проблеми його комплексного вивчення. Фізіологічні основи психічної діяльності. Взаємовплив біологічного і соціального у психічному розвитку індивіда.

Збереження психічного здоров´я громадян нашого суспільства, всього народу є важливим завданням сьогодення. Водночас наука залишається осторонь проблем забезпечення психічного здоров´я людей у суспільному житті, яке нині зумовлене чинниками наукового прогресу, глобалізації, інформатизації, матеріалізації, політичного й соціально-економічного характеру тощо.

Що таке психічне здоров´я? Насамперед необхідно уточнити низку понять, а саме: «психічне здоров´я людини», «психічне» - зовнішнє і внутрішнє, його властивості та поняття «суспільна дійсність».

Розглянемо формальні особливості поняття психічного здоров´я. Аналіз доступної нам зарубіжної й вітчизняної наукової літератури дає змогу констатувати, що автори використовують різні терміни для позначення цього поняття: «психічне здоров´я», «душевне здоров´я», «психологічне здоров´я», «особистісне здоров´я». Вживають його в лапках або замінюють іншими поняттями: «повноцінне функціонування», психологічне «благополуччя» тощо.

Когнітивна психотерапевтична традиція трактує психічне здоров´я як «процес адекватної інтерпретації й оцінки власного досвіду», що акцентує спосіб відновлення тієї самої цілісності. А прихильники біхевіористської психотерапевтичної традиції, на відміну від гуманістичної, навпаки, формують «цілісність» (адаптованість) індивіда шляхом розв´язання протиріччя між вродженим і набутим на користь останнього. Тому психічне здоров´я в їхньому розумінні - оволодіння новою поведінкою з метою адаптації до середовища.

Однак, як зазначає, Ч. Райкрофт, психічне здоров´я часто плутають з поняттям норми, однак «здоров´я має стосунок до стану цілісності й інтеграції, тоді як нормальним вважають стан, що відповідає будь-якій нормі, яку автор вибирає як стандарт для порівняння».

Такі психічні хвороби, як депресія, біполярні розлади, шизофренія нерідко мають соматичні (фізичні) підстави, які можуть спричиняти генетична схильність до хвороби, порушення мозкових структур чи біохімічних процесів. Чому ж ми розглядаємо ці хвороби як психічні, а не як фізичні? Тому що їхні симптоми пов´язані з мисленням, мотивацією та емоціями людини.

Автор відомої праці «Аномалії особистості» B.C. Братусь вводить поняття «особистісне здоров´я», розкриваючи його як відповідальність індивіда за вироблення необхідних орієнтацій, визначення загального змісту й призначення свого життя, ставлення до інших людей і до себе. Послідовники цих поглядів визнають відносно пізню появу цього психічного феномена. Вони правомірно вважають рівень особистісного здоров´я вищим щодо психофізіологічного й індивідуально-психологічного.

На підставі сказаного недоцільно вилучати з подальшого вживання термін «психічне здоров´я», оскільки він наразі є найпоширенішим і своїм змістом охоплює всі конкретні ситуації психологічного, душевного й особистісного, а також психофізіологічного й індивідуально-психологічного здоров´я (за класифікацією Б.С. Братуся).

Особистість розуміють як динамічну відкриту систему, мета якої - підтримати життя людини за допомогою самоорганізації в єдності із середовищем (чи «поширення ентропії в середовище» в термінах І. Пригожина). Або як самотрансцендентну систему механізмів, побудованих з урахуванням генетичних предиспозицій і попереднього досвіду, що транслює актуальні переживання у форми перспективних дій. Власне її функціонування, як самоорганізованої відкритої й динамічної системи, забезпечує підтримку життя індивіда у певному середовищі.

Як наслідок, поняття зміни є логічно невід´ємним атрибутом особистості: щоб підтримувати, зберігати себе, особистість зобов´язана постійно дезорганізовуватися, змінюватися - це один з її парадоксів. Тому сутність поняття психічного здоров´я розкривається під час аналізу процесу «трансцендентування в навколишній світ», або, інакше кажучи, переходу за межі власної детермінованості. Таке розуміння психічного здоров´я відповідає уявленню низки психологів, які вважають, що психічне здоров´я не можна визначити через поняття «стан», «баланс», «компенсація», «стабільність», «адаптація» і означити його як структуру.

Розуміння психічного здоров´я в термінах трансцендентування відповідає уявленню про психічну травму як зупинку в розвитку особистості. Ці зупинки зумовлені тим, що особистість, як будь-яка відкрита система, входить у суперечність зі своїми уявленнями, нормами і цінностями, тому змушена не відповідати певним психічним нормам (травмуватися), що загалом і робить процес трансцендентування як переходу від однієї норми до іншої абсолютним.

Отже, зміст трансцендентування розкривається не лише через ознаку виходу особистості за певні межі, норми, а й у процесі встановлення цих меж і норм. Крім того, цілком очевидно, що логіка самоорганізації, виживання, а також трансцендентування не обов´язково має передбачуваний, планомірний характер цілеспрямованого розвитку і росту, як це представлено в моделях психічного здоров´я як розвитку: нове не може виникати довільно.

Якщо поняття психічне здоров´я є конкретизацією (звуженням щодо сфери психіки) явища здоров´я загалом, то психологічне здоров´я не відповідає цій логіці. Цей термін виник у зв´язку з необхідністю диференціювати стани соматично і психічно здорової людини стосовно її становлення як цілісної особистості, рівня й змісту вищих рухових переживань і процесів смислоутворення. Як слушно зазначає І.В. Дубровіна, психологічне здоров´я найбільш евристично розуміти з погляду повноти і розмаїття розвитку особистості. Безумовно, здоров´я загалом і психічне зокрема є необхідними умовами психологічного здоров´я, але водночас останнє (тобто можливість повноцінно розвиватися) впливає на соматичну і психічну сфери людини. Зазначимо, що саме ця суперечлива єдність констатує, зокрема, весь психосоматичний напрям у сучасній медичній і психологічній науках.

Ще в середині XI століття в Tacuinus Sanitas (таблицях здоров´я) арабського лікаря Абу Ібн Бутлана або в «Каноні лікарської науки» іншого арабського лікаря Авіценни подано настанови щодо збереження здоров´я:

- lumen et aer (світло і повітря);

- cibus et patus (харчування і пиття);

- motus et guies (рух і спокій);

- somnium et vigilia (сон та активність);

- exareta et secreta (обмін речовин);

- affectus animi (емоції).

Поняття «хвороба», «здоров´я», «психічне здоров´я», «психологічне здоров´я» не можна вважати сьогодні концептуально визначеними і однозначними. Хворобу ми розуміємо як дію сукупності руйнівних процесів в організмі людини, наслідком чого є не лише погіршення фізичного самопочуття хворого, а й зміни його особистості, відхилення в емоційно-вольовій та мотиваційній сферах. З огляду на таку позицію, повернення до здоров´я передбачає усунення негативних наслідків хворобливих переживань, небажаних установок, невпевненості у власних силах, тривожності та інших хворобливих і граничних станів. Здоров´я можемо визначити як глобальний психічний стан особистості, для якого характерна динамічна гармонійність внутрішніх переживань і пов´язані з цим ефективність і успішність діяльності людини.

У психологічних словниках психічне здоров´я найчастіше визначають як «стан душевного благополуччя, для якого характерна відсутність хворобливих психічних виявів і який забезпечує адекватну умовам навколишньої дійсності регуляцію поведінки, діяльності». Це визначення психічного здоров´я цілком узгоджується з визначенням здоров´я, яке сформулювали експерти Всесвітньої організації охорони здоров´я: «Здоров´я - стан повного фізичного, розумового і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб чи фізичних вад».

Загалом психічне здоров´я вивчає така наука, як психогігієна. Тому вчений X. Менг у статті «Психогігієна і всесвітній рік психічного здоров´я - вчора, сьогодні, завтра», яку він написав до міжнародного року психічного здоров´я за домовленістю між Всесвітньою організацією охорони здоров´я (ВООЗ) і Всесвітньою федерацією психічного здоров´я (ВФПЗ), визначає психогігієну як «науку та практику, яка спрямована на збереження психічного здоров´я кожної окремої людини і суспільства загалом».

Німецький дослідник К. Гехт розкриває її ширше: «Під психогігієною ми розуміємо профілактичну охорону психічного здоров´я людини шляхом створення оптимальних умов функціонування мозку і певного розвитку психічних властивостей особистості, шляхом покращення умов праці та життя, встановлення різноманітних міжособистісних стосунків, а також шляхом підвищення опору психіки людини шкідливим впливам навколишнього середовища».

Російський дослідник Л.В. Куліков, підтримуючи загалом визначення психічного здоров´я ВООЗ, акцентує увагу на тому, що його (психічне здоров´я) «неможливо визначити без урахування суспільних і групових норм і цінностей, багатьох інших явищ духовного життя людини (певного суспільства, конкретного історичного часу)».

Відомий західний психолог А. Маслоу психічне здоров´я розглядає як наслідок повної задоволеності. Згідно з його поглядами, здорова людина - це щаслива людина, яка живе в гармонії сама із собою, не відчуває внутрішнього розладу тощо. Можливо, тому М. Аргайл пише: «Щастя можна розглядати як усвідомлення своєї задоволеності життям або як частоту та інтенсивність позитивних емоцій».

Психічно здоровим людям, згідно з А. Маслоу, властиво, зокрема: кохати і бути коханим, відсутність підозрілості, відмова від усіх засобів внутрішнього захисту, безмежна довіра в любовних стосунках, взаємна турбота і відповідальність, внутрішня гармонія, життєрадісність тощо.

Цю позицію щодо критеріїв підтримує російський дослідник М.І. Буянов.

На думку С.Д. Максименка, психічне здоров´я потрібно розуміти як аспект здоров´я загалом, який наголошує на етапі душевного комфорту, відсутності патологічних психічних виявів і здатності до ефективної діяльності й саморегуляції відповідно до власних (відрефлексованих) цілей та інтересів людини.

На наш погляд, психічне здоров´я людини - це наявність у її психіці активних і пасивних залежних патернів, що постійно генерують позитивний психоенергетичний потенціал, який забезпечує усвідомлене позитивне сприйняття навколишнього світу, гармонію з ним і з собою, особистісний оптимізм та задоволення від життя.

Коли говоримо про психічне здоров´я людини, то йдеться про людей, у яких нема патології, щодо психічних відхилень то їх або нема, що, фактично, є ідеальним результатом, або вони мають ненормативний (але не аномальний, не ненормальний) характер. Тому психічне здоров´я людини загалом може бути відмінним, хорошим, задовільним і поганим.

Критеріями психічного здоров´я людини є:

- адекватний до віку рівень зрілості пізнавальної, емоційно-почуттєвої та вольової сфер особистості;

- здатність керувати своєю поведінкою;

- здатність вибирати життєві цілі та розумно планувати їхнє досягнення;

- особистісний та соціальний оптимізм;

- задоволення від діяльності, особистого й суспільного життя, спілкування, споглядання картин природи;

- розуміння прекрасного, комічного й трагічного;

- відповідність суб´єктивних образів об´єктам, що їх відображають, а характеру реакції - зовнішнім подразникам;

- здебільшого стабільний позитивний настрій;

- адаптивність у мікросоціальних відносинах;

- відчуття щастя тощо.

Фізіологічні основи психіки

Психічна діяльність матеріально забезпечується мозком. Природною її основою є діяльність вищої нервової системи.

У людини є нижчі та вищі відділи мозку, які зумовлюють виникнення, функціонування та розвиток психічних явищ. Великі півкулі кори головного мозку мають свою спеціалізацію

Функціональна асиметрія мозку проявляється як домінування лівої або правої півкулі. За домінування однієї з півкуль посилюються відповідні їй стратегії і послаблюються інші. Обидві півкулі функціонують завжди спільно, тому таке домінування відносне.

Лівопівкульне мислення переважно аналітичне, йому властиве поетапне опрацювання невеликих порцій однорідної інформації з високою точністю на основі дедуктивного логічного висновку. Лівопівкульні стратегії опрацювання інформації - вербально-логічні, абстрактно-схематичні, аналітичні, сукцесивні (послідовні), свідомі. Все це створює однозначніші, простіші, внутрішньо несуперечливі та «оптимістичні» моделі реальності.

Правопівкульне мислення переважно синтетичне. Для нього характерне паралельне й одночасне опрацювання в реальному масштабі часу великих масивів інформації різних типів та якості, в т. ч. високої невизначеності і складності. Таке мислення спрямоване на цілісне охоплення у складній картині всього розмаїття елементів та зв'язків реальності, зокрема таких, що видаються суперечливими і взаємовиключними - це створює багатозначність контексту. Йому властиві індуктивний стиль, увага до випадків, а не правил, до непередбачуваностей і відхилення від схем. Здебільшого працює на образному матеріалі, тісніше пов'язане з інтуїцією та творчістю. Правопівкульні стратегії опрацювання інформації - образні, конкретні, синтетичні, симультанні (одночасні), з високою часткою несвідомих психічних процесів. Цей тип мислення створює синтетичні (цілісні) моделі реальності. Здатність схоплювати ціле раніше від його частин є основою творчого процесу. Провідна роль у творчій діяльності належить субдомінантній правій півкулі.

Кожна з півкуль виконує різні функції в емоційному житті людини: виникнення позитивних емоцій пов'язане з активацією лівої півкулі, негативних - правої.

Отже, ліва півкуля - причинна, активна, експліцитна, інтелектуальна, аналітична, сукцесивна, концентрована, часова, вербальна. Вона планує, контролює, думає, працює у вимірах минулого та майбутнього. Права півкуля - непричинна, рецептивна, імпліцитна, інтуїтивна, синтетична, симультанна, дифузна, образна, просторова, функціонує у вимірах теперішнього, пізнає, актуально діє, відчуває.

57. Відсутність позитивних психологічних установок на здоров’я як фактор, що зумовлює виникнення хвороб. Вплив емоцій на здоров’я. Фактори ризику щодо психічних захворювань в епоху науково-технічної революції: урбанізація, інтенсифікація виробництва, гіподинамія, інформаційне перевантаження тощо.

Психічні захворювання, застаріле Душевні хвороби — хвороби, які характеризуються порушенням психічної діяльності людини внаслідок розладів функцій головного мозку. До психічних хвороб відносять зокрема:

• шизофренію

• маніакально-депресивний психоз

• параною

• олігофренію

• епілепсію

• реактивні стани тощо.

Урбаніза́ція — це зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення.

За підрахунками спеціалістів економічні втрати від хвороб урбанізації, перш за все шуму, стресу, забруднення, перевищують втрати від страйків.

Гіподинамія (від hypo — під, dynamis — сила) — порушення функцій організму (опорно-рухового апарату, кровообігу, дихання, травлення), яке сталося через обмеження рухової активності, зниження сили скорочення м'язів.

Поширеність гіподинамії зростає у зв'язку зі зростанням обсягів офісної роботи та зменшенням рухової активності.

Вона є наслідком звільнення людини від фізичної праці. Іноді називається «Хворобою цивілізації». Особливо впливає на серцево-судинну систему: слабшає сила скорочень серця, зменшується працездатність, знижується тонус судин. Негативний вплив виявляється і на обмін речовин і енергії, зменшується кровопостачання тканин. В результаті неповноцінного розщеплювання жирів кров стає «жирною» і ліниво тече по судинах, і постачання живильними речовинами, киснем зменшується. Наслідком гіподинамії можуть стати ожиріння і атеросклероз.

Основною профілактикою є рух, фізичні навантаження і здоровий спосіб життя, оскільки куріння і інші шкідливі звички завжди тільки посилюють стан.