90. Поняття про здоров’язбережувальне освітнє середовище. Досвід видатних педагогів щодо питань збереження здоров’я учнів у навчально-виховному процесі.

Сучасна дитина значну частину часу проводить у школі. Дбаючи про здоров’я дитини, слід велику увагу приділяти його збереженню саме під час навчального процесу. Питаннями розробки і впровадження здоров’язберігаючих, здоров’язміцнюючих та здоров’яформуючих заходів в навчальні заклади займаються О. Аксьонова, Т. Бережна, Т. Бойченко, Е. Булич, І. Волкова, М. Гончаренко, О. Дубровкіна, О. Міхеєнко, І. Муравов, І. Петренко, В. Оржеховська та інші.

Існує взаємозв’язок між здоров’ям учнів і навчальним процесом, який може сприяти як збереженню здоров’я, так і виникненню різноманітних відхилень у стані їхнього здоров’я. Однак не слід забувати, що навчальна діяльність учнів спрямована на засвоєння учасниками освіти певного рівня освіченості. Таким чином, гостро постає необхідність пошуку компромісу між обов’язковістю вирішення освітніх завдань, пов’язаних, перш за все, з досягненням необхідного рівня освіченості, і необхідністю збереження при цьому здоров’я учасників освіти. Даний компроміс складає основу здоров’язбереження.

Під здоров’язбереженням учнів слід розуміти вирішення освітніх завдань із урахуванням стану їх здоров’я з метою його збереження і, по можливості, зміцнення. Здоров’язбереження, з одного боку, є частиною освітнього процесу, а з іншого - умовою, що забезпечує реалізацію освітніх програм на основі збереження здоров’я учасників освітнього процесу та самореалізації учнів.

Під принципами здоров’язбереження розуміється сукупність всіх умов і складових, що забезпечують освітній процес з позиції здоров’язбереження [1, 5]. Вони характерні для освітнього закладу будь-якого типу. Це такі принципи:

1. Законність у сфері освіти. Цей принцип є універсальним і передбачає суворе дотримання діючих правових норм, що регламентують і регулюють діяльність освітньої установи, а також створення умов для здійснення освітнього процесу на основі дотримання чинного законодавства у сфері охорони здоров’я, охорони праці та техніки безпеки.

2. Обов’язковості виконання рішень та виконання приписів контролюючих органів державної і муніципальної влади та органів управління освітою у сфері здоров’язбереження всіма учасниками освітнього процесу. Під цим принципом розуміється суворе дотримання правових та санітарно-гігієнічних норм, встановлених органами державної і муніципальної влади, всіма учасниками освітнього процесу.

3. Гуманітаризація. Принцип є основоположним у діяльності будь-якого освітнього закладу і також носить універсальний характер. Він передбачає переоцінку всіх компонентів навчально-виховного процесу в світлі людиноутворюючої та професійної функцій.

4. Гармонія стосунків. Під гармонією стосунків розуміється встановлення в освітній установі особливого психологічного клімату, що дозволяє здійснювати рівноправну співпрацю між педагогом, учнями, батьками, а також всередині учнівського колективу.

5. Адаптація. Цей принцип передбачає створення умов для гнучкого оперативного процесу як системи в залежності від фізичного та психічного стану здоров’я учнів і встановлення режиму роботи освітньої установи, що сприятливо впливає на збереження здоров’я і продуктивне навчання.

6. Валеологічність. Принцип спрямований на організацію в освітньому закладі валеологічного виховання учнів, що враховує вікові особливості та підвищує культуру особистості у сфері здорового способу життя. Даний принцип може бути реалізований також через зміст освітніх програм і індивідуальний фізичний розвиток учнів, у тому числі тих, що мають відхилення у здоров’ї.

7. Співпраця. Принцип співпраці передбачає проведення в освітній установі психолого-педагогічного та медичного моніторингу стану здоров’я учнів спільно з психологами, педагогами, медичними працівниками. Принцип співпраці може бути практично реалізований у формі проведення профілактичної роботи серед батьків з питань здоров’язбереження дітей.

8. Відповідальність. Принцип включає в себе формування індивідуальної, колективної відповідальності за стан здоров’я учасників освіти.

Принципи здоров’язбереження не можуть бути реалізовані без обліку найважливіших характеристик освітнього середовища і умов, що забезпечують їх виконання.

Правильна організація уроку, рівень його раціональності – важливі фактори функціонального стану школярів у процесі навчальної діяльності, від яких залежить здатність довгий час підтримувати розумову працездатність на високому рівні й запобігати передчасній втомлюваності.

Не можна забувати і про гігієнічні умови уроку, які впливають на стан здоров’я учнів і вчителя. Критерії здоров’язбереження на уроці та їх коротка характеристика наведені в таблиці.

Аналіз педагогічної спадщини В.Сухомлинського дозволяє зробити висновок про те, що видатним педагогом висловлювалися важливі й цікаві ідеї щодо збереження й розвитку здоров'я учнів.

91. Поняття про валеологізацію навчального процесу, новітні педагогічні здоров’язбережувальні технології. Поняття про культуру здоров’я школярів та сучасні психолого-педагогічні засади її формування.

Здоров’я - найбільша цінність не лише окремої людини, а й усього суспiльства. Але поки що ця всім відома істина лише декларується i не є домінуючою у державній політиці.

Актуальність експериментального дослідження валеологiзацii навчально-виховного процесу обумовлена існуванням проблем пов’язаних із здоров’ям учнів шкіл всіх рівнів. В основі проблеми лежить протиріччя існуючої системи освіти, суперечність мiж необхідністю забезпечити надзвичайно широкий спектр освітніх послуг i неможливості це зробити не погіршивши при цьому стан здоров учнів. Сучасною педагогікою виявлені основні протиріччя традиційної системи педагогічної діяльності, що в сучасній школі приводить до:

- надмірного перевантаження учнів щодо засвоєння основ наук та шкодить цілісному розвитку особистості;

- погіршення здоров’я більшості учнів (тільки 6% учнів закінчують навчальні заклади відносно здоровими);

- розриву навчання i виховання, що веде до різкого поширення серед школярів, злочинності, наркоманії, проституції;

Актуальність дослідження обумовлена ситуацією, в якій працює колектив ЗОШ №6 м. Нова Каховка.

В сучасних умовах найголовнішим, найпріоритетнiшим є й буде здоров’я дітей, їх фiзiологiчний, інтелектуальний та моральний розвиток. Проблема формування валеологiчної свідомості підростаючого покоління стає досить актуальною. Сучасна концепція освіти України орієнтує вчителя на досягнення головної мети освіти: формування готовності особистості до саморозвитку та її інтеграцію у національну і світову культуру. Останнім часом у роботах відомих вчених та практиків пропонуються нові дидактичні вимоги, що допомагають розв’язати сучасні освітні завдання:

включення учнів у навчально-пiзнавальну діяльність;

безперервна валеологiчна освіта;

психологічна комфортність особистості;

нівеляція всіх стресоутворюючих факторів;

принципи варіативності та креативностi мислення.

У зв’язку з цим зростає роль превентивного виховання особистості, адже система превентивного виховання — це керована діяльність, що забезпечує теоретичну та практичну реалізацію заходів щодо попередження та подолання відхилень у поведінці школярів, запобігання розвитку різних форм асоціальної та аморальної поведінки. Тому 3- й, формуючий етап експерименту наша творча група присвячує:

розробці концепцій закладу «Школи сприяння здоров’ю»;

виробленню шкільної комплексної програми „Здоров’я - через освіту”

введенню валеологiчного моніторингу в управлінську діяльність школи;

створенню схеми органiзацii превентивного виховання в процесі валеологiзацii навчально-виховного процесу.

Модернізація сучасної освіти вимагає пошуку додаткових власних можливостей адаптації системи освіти до сучасних вимог життя. Однією з стратегій збереження і зміцнення здоров’я учнів, є стратегія формування здоров’язберігаючого простору. Така модель побудови навчально-виховного процесу заснована на пріоритеті принципів здоров’язберігаючої педагогіки. Її реалізація припускає формування в школі здоров’язберігаючого простору, при якому виключаються або мінімізуються шкідливі для здоров’я учнів дії школи і всього освітнього процесу [6].

Здоров’язберігаючі освітні технології можна розглядати і як технологічну основу здоров’язберігаючої педагогіки – однієї з найперспективніших освітніх систем XXI століття, і як сукупність прийомів, форм і методів організації навчання школярів, без шкоди для їх здоров’я, і як якісну характеристику будь-якої педагогічної технології за критерієм її впливу на здоров’я учнів і педагогів.

Технологія описує систему роботи учня як діяльність, яка спрямована на досягнення поставленої освітньої мети, і розглядає систему роботи педагога як діяльність, яка забезпечує умови для роботи учня.

Під здоров’язберігаючими технологіями – ми розуміємо такі, що „створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі, та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу, відповідальності навчання та фізичного навантаження можливостям дитини [5, с.6]”.

Метою освітнього процесу є формування системи знань, умінь і навичок, які направлені на ведення здорового способу життя в учнів. Тому навчально-виховний процес в цілому, всі педагогічні концепції, методики, технології повинні мати здоров’язберігаючий характер. Організація життєдіяльності школяра з позицій збереження і зміцнення здоров’я сприяє формуванню у дітей культури здоров’я як природної складової частини загальної культури, тобто, важлива в контексті становлення особистості підлітка.

Культура здоров'я школярів: сутність проблеми, стратегія рішення

Н. Голіков, кандидат педагогічних наук, доцент, почесний працівник загальної освіти РФ, директор МОУ № 70 м. Тюмень

Культура здоров'я - невід'ємна частина загальної культури людства. Багато хто це розуміють, але не багатьом вдається втілити це розуміння в дійсності. Сучасні діти ведуть малорухливий, інвалідизуючими спосіб життя. Рух підміняють багатогодинним сидінням біля телевізора, комп'ютера. Багато педагоги та батьки учнів не звертають уваги на цю серйозну проблему, не вважаючи гіподинамії загрозою для здоров'я. Гіподинамія - це не просто недолік руху, це своєрідна хвороба, визначення якої звучить так: "Порушення функцій організму (опорно-рухового апарату, кровообігу, дихання, травлення) при обмеженні рухової активності ".

Діти і вдома, і в школі більшу частину часу проводять в статичному положенні, що збільшує навантаження на певні групи м'язів і викликає їх стомлення. Тому знижується сила і працездатність скелетної мускулатури, що тягне за собою порушення постави, викривлення хребта, плоскостопість, затримку вікового розвитку, швидкості, спритності, координації рухів, витривалості, гнучкості, сили. Гіподинамія, викликаючи розвиток обмінних порушень, сприяє захворюванню дітей ожирінням. Так, за даними більшості дослідників, 70% дітей страждають від наслідків гіподинамії, 30-40% - мають надлишкову вагу. У таких дітей частіше реєструються травми, в 3-5 разів вища захворюваність на ГРВІ, у 43% виявлена короткозорість, у 24% - підвищення артеріального тиску і т.д. [3 и др.].

У той же час на розвиток організму негативно впливають і надмірні фізичні навантаження, особливо в ослаблених дітей, що призводить до перенапруження всіх систем організму, зниження опірності інфекціям. Отже, фахівцям в області охорони здоров'я, фізичної культури і спорту необхідно навчитися визначати індивідуальний руховий режим школяра, який сприяє підвищенню функціонування його організму як джерела індивідуалізації здорового способу життя. Відсутність індивідуального підходу до навчання учнів на уроках фізкультури і у позакласних формах спортивно-масової роботи, "втісківаніе" всіх дітей в рамки єдиних вимог без урахування межі їх фізичних можливостей завдає колосальної шкоди розвитку особистості школяра, дисгармоніює її. У деяких хлопців на тлі невдач формуються захисні реакції протесту або уникнення занять фізкультурою. Зайдіть в спортивні зали, подивіться, скільки дітей сидять на лавочках, "випадково" забувши спортивну форму! Дитина потрапляє в замкнене коло: він не розвивається гармонійно фізично, не накопичує власне здоров'я, часто піддається глузуванням з боку однолітків, що знижує його самооцінку. Дитина болісно переживає колективні форми змагань (кроси, "Веселі старти "і. т.д.), у яких з-за своїх слабких фізичних можливостей підводить весь клас і бачить вкрай негативне до себе ставлення однокласників. Посилює страждання дитини негативне ставлення батьків до відсутності у нього спортивних досягнень, особливо на тлі власних нереалізованих батьківських амбіцій або невиправданих очікувань від своєї дитини. Допомогти такому школяру зобов'язані перш за все вчителя фізкультури, батьки, педагог-валеолог, психологи, класний керівник. Їхнє завдання-навчити дитину допомагати самому собі, знайти ту соціально-психологічну нішу, в якій він відчував би себе комфортно і гармонійно, що не забуваючи при цьому про культуру руху. Необхідно створити такі умови, щоб у дитини з'явився апетит займатися фізичною культурою, спортом, щоб він розумів корисність руху для свого здоров'я. Рух - це життя. Ще у XVIII ст. відомий французький лікар Тіссо писав: "Рух як таке може за своєю дією замінити будь-які ліки, але всі лікувальні засоби світу не в змозі замінити дію руху ".