84. Характеристика структурних елементів платіжного балансу за методикою мвф

Методологія складання платіжного балансу визначається за допомогою міжнародного стандарту – “Керівництво з платіжного балансу”, що розробляється і періодично публікується МВФ. Останнє, п’яте видання Керівництва опубліковано у 1993 р. Прийнята МВФ система класифікацій статей платіжного балансу використовується країнами-членами Фонду як основа національних методів класифікації.

Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ:

А. Поточні операції

• Товари

• Послуги

• Доходи від інвестицій

• Інші послуги та доходи

• Приватні односторонні перекази

• Офіційні односторонні перекази

В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал

• Прямі інвестиції

• Портфельні інвестиції

• Інший довгостроковий капітал

• Підсумок А+В відповідає концепції базисного балансу в США

С. Короткостроковий капітал

D. Помилки та пропуски

• Підсумок: А + В + С + D відповідає концепції ліквідності в США

Е. Компенсуючі статті

• Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання СПЗ.

F. Надзвичайне фінансування

G. Зобов’язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних органів.

• Підсумок А + В + С + D + Е + F + G відповідає концепції офіційних розрахунків в США

Н. Підсумкова зміна резервів

• СПЗ

• Резервна позиція в МВФ

• Інші вимоги

• Кредити МВФ

85. Ключові інструменти та механізми відновлення рівноваги платіжного балансу

Якщо загальна сума платежів за міжнародними операціями країни відповідає бюджету, то такий стан називається рівновагою платіжного балансу. Коли ж держава не може підтримувати рівень витрат відповідно до бюджету, то спостерігається нерівновага платіжного балансу.

Порушення рівноваги платіжного балансу потребує певних змін, зокрема: змін рівня цін; доходу; валютних курсів та інших макроекономічних показників.

Умови рівноваги платіжного балансу:

• Нульове сальдо (рівність дебетової та кредитової частин)

• Повна зайнятість у країні

• Відсутність серйозних обмежень щодо міжнародних операцій

Методи врівноваження платіжного балансу можуть бути:

1) національними (внутрішніми). У свою чергу національні методи поділяються на:

1.1) ринкові методи (фінансові, валютні, грошове-кредитні) передбачають зміни валютних курсів, цін, доходів, процентних ставок, грошової маси тощо. До ринкових методів можна віднести:

1.1.1) продаж іноземних та національних цінних паперів за іноземну валюту (наприклад, розміщення облігацій державної скарбниці у центральних банках інших країн);

1.1.2) вплив на темп інфляції в країні через зміну процентних ставок, контроль за заробітною платою та рівнем цін;

1.1.3) зміни в структурі експорту (шляхом урізноманітнення товарного асортименту та перерозподілу ресурсів на користь продукції, конкурентноздатної на світовому ринку);

1.1.4) зміни валютного курсу (зниження курсу національної валюти сприяє здешевленню вітчизняної продукції на міжнародних ринках і подорожчанню імпортних товарів; тому девальвація призводить до розширення експорту та скорочення імпорту);

1.1.5) використання країною своїх золотовалютних резервів (у певних межах, щоб не призвести до їх вичерпання та негативних наслідків у макроекономічному середовищі).

1.2.) неринкові (адміністративні) методи, які передбачають регламентацію зовнішньо економічних операцій за допомогою нормативних актів та органів державного контролю. Наприклад, вплив на потоки зовнішньої торгівлі та рух капіталу між країнами може здійснюватися за допомогою протекціоністської політики уряду, яка включає запровадження тарифів, квот, ліцензій, субсидій тощо;