11. Поняття та види вільних економічних зон

Вільні економічні зони (ВЕЗ) – це територія однієї країни, на якій товари не підлягають звичайному митному контролю та відповідному оподаткуванню. В літературі існує багато визначень ВЕЗ, що пояснюється різноманітністю їх різновидів, кожен з яких має свої особливості функціонування та відіграє свою роль в економіці країни

І. За формами здіснення МЕД:

1) Зовнішньоторговельні зони - частина території держави (зазвичай прикордонні території), де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням (безмитні торгові зони – зони прикордонної торгівлі, порти, склади, транзитні зони, митні зони на підприємствах; зони франко – це територія, на якій зберігаються та продаються товари, і такі, що прямують транзитом, та яка має спеціальний пільговий режим здійснення зовнішньоторговельних операцій; "пункт франко" – це частина території порту, що визначена як безмитна зона та належить до загальної структури порту, який зонального статусу не має; "порто-франко" – зони, де пільговий режим ЗТЗ розповсюджується на всю або більшу частину території порту (морського, річкового)).

2) Туристично-рекреаційні; 3) парки технологічного розвитку; 4) банківські і страхові безмитні зони; 5) комплексні зони;

ІІ. За розмірами ВЕЗ:

точкові – створюються на невеликій території і мають чітко виражений функціональний характер: місто, невеликий район, підприємство, склад, порт тощо (фірма, склад, термінал);

територіально-масштабні – співпадають з адміністративно-територіальною одиницею (промислово-експортні зони, технопарки);

особливо великі регіони;

ІІІ. Залежно від місцезнаходження розрізняють:

зовнішні С(В)ЕЗ (розміщені на кордоні з іншими державами )

внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни ).

ІV. За рівнем та колом задач, що розв’язують:

складські, транзитні зони та вільні порти; промислові та експортні; науково-технологічні та науково-технічні зони, технополіси та технопарки, інноваційні центри; бізнес-інкубатори; інформаційні зони та комплексні, багато профільні, виробничі ВЕЗ

V. За напрямками та сферами господарської спеціалізації:

галузеві підприємства; секторального (добувний, обробний сектор та сектор послуг); функціонального (банківська, комерційна діяльність);

VІ. За суб’єктами та особливостями розташування:

Міжнародні прикордонні

VІІ. За критерієм відкритості розрізняють:

інтеграційні (діяльність яких спрямовується на тісну взаємодію з позазональною економікою країни), анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком);

VІІІ. За задачами та функціями, що виконують:

зони вільного підприємництва; експортно-виробничі зони; зони науково-технічного розвитку (технополіси); науково-промислові парки; відкриті міста; податкові гавані; вільні периметри; зони переробки експортних товарів; інноваційні центри; дослідницькі парки; науковий парк; комплексні (комбіновані) зони; офшорні зони (центри).

12. Поняття та особливості функціонування офшорних центрів

Офшор – це один із видів вільних економічних зон. Їх відносять до сервісних ВЕЗ, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів, високий рівень та законодавчі гарантії банківської та комерційної секретності, лояльність державного регулювання.

Класифікація офшорних зон.

1. Класична офшорна зона. До цієї групи відносяться країни, чиє законодавство дозволяє повністю звільнити офшорні компанії від оподаткування (фірма платить уряду країни тільки фіксоване мито за продовження ліцензії на діяльність) (острів Мен, Гібралтар, Багамські острови, Теркс, Кайкос та ін.);

2. Зона низького оподаткування. До цієї групи відносяться країни, в яких офшорні компанії користуються помітними пільгами при оподаткуванні. ( Кіпр і Угорщина, Естонія, Уругвай ) Країни «податкової гавані» — це такі, що повністю звільняють компанії від сплати будь-яких податків, за умови, що управління компанією здійснюється за межами території реєстрації і вона не має там джерел доходу.

3. Інші зони, які за певних умов створюють вигідні умови для податкового і фінансового планування. Країни, де податкові пільги та привілейований режим таємності мають суб’єкти господарювання-нерезиденти, що здійснюють лише визначені в законодавстві країни види господарської діяльності. До цієї групи входять деякі кантони Швейцарії, Люксембург, Греція та ін.

Основні характеристики офшорів:

1) відмова від надання фінансової інформації іншим країнам; 2) наявність "полочних" компаній, тобто вже зареєстрованих і навіть таких, які вже працювали і мають добру кредитну історію; 3) наявність законів про нерозповсюдження корпоративної інформації; 4) наявність налагодженої системи електронних комунікацій; 5) фінансова секретність; 6) велика кількість туристів, які значною мірою поповнюють готівковий обіг; 7) вільне використання "світових" валют, переважно долара США, як місцевої валюти; 8) валютний контроль; 9) наявність значною мірою незалежного від зовнішнього тиску Уряду; 10) велика залежність від сектора фінансових послуг; 11) вигідне географічне розташування; 12) оподаткування; 13) легкість доступу до зарубіжної банківської системи.