46. Переконання і примус у державному управління.

Гарантією правильного поєднання методів переконан­ня, заохочення й примусу є визнання головної ролі мето­дів переконання і заохочення як методів психічного впли­ву на свідомість, а через неї — на поведінку людей. Ці методи виявляються в системі заохочувальних, виховних, пояснювальних, рекомендуючих заходів, що забезпечують правочинність вчинків і дій учасників управлінських від­носин.

Переконання й заохочення як всеохоплюючі методи становлять основу функціонування апарату державного управління.

При здійсненні державного керівництва господар­ством, соціально-культурним і адміністративно-політич­ним будівництвом, а також у процесі правоохоронної ді­яльності органи державного управління використовують найрізноманітніші прийоми і способи переконання і зао­хочення як методи цілеспрямованого впливу.

Зростання свідомості, організованості громадян робить методи переконання й заохочення дедалі ефективнішими інструментами регулювання громадських управлінських відносин. При цьому звужується сфера адміністрування, невиправдане застосування адміністративно-примусових засобів впливу.

Сутність адміністративного примусу. Невід'ємною складовою системи методів державного управління суспільством є метод примусу. Вказаний метод належить до найбільш жорстких засобів впливу, тому в діяльності органів управління та їх посадових осіб примус застосову­ється, як правило, у поєднанні з іншими управлінськими прийомами.

Важлива (хоч і не єдина) функція державного примусу — правоохоронна. Вона полягає в локалізації, нейтралі зації, недопущенні правопорушень.

Відмінності, що існують між галузевими нормами і ти­ми, які складаються під їх впливом, ступенем суспільної небезпеки галузевих деліктів, зумовили розбіжності в ха­рактері й особливостях державних примусових заходів за­лежно від тієї чи іншої правової галузі.

Внаслідок перелічених обставин, види державного при­мусу прийнято розглядати як явища, похідні від існуючих галузей права і властиві цим галузям правопорушення, і диференціювати згідно з існуючими правовими галузями.

На цих підставах виділяють: кримінальний примус, ци­вільно-правовий примус, адміністративний примус.

Адміністративний примус — це владне, здійснюване в односторонньому порядку і в передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб'єктів правопорушень, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, запобіжних заходів щодо право­порушень, по-третє, заходів відповідальності за порушен­ня нормативно-правових положень.

49. Види актів державного управління.

у теорії адміністративного права правові акти державного управління прийнято класифікувати за такими критеріями:

1. За юридичними властивостями;

2. За межею дії;

3. За характером компетенції органів, які приймають акти;

4. За положенням органів, що видають акти, за ієрархією.

Розглянемо класифікацію цих критеріїв.

1. За юридичними властивостями усі правові акти дер­жавного управління поділяються на дві великі групи: нор­мативні (правовстановлюючі, акти загального характеру) та ненормативні (індивідуальні, правозастосовчі, правовиконавчі, окремі адміністративні, акти реалізації норм адмі­ністративного права).

Нормативні акти безпосередньо виражають регулятив­ну функцію адміністративного права. Саме вони містять адміністративно-правові норми, що встановлюють загаль­ні правила належної поведінки. Правотворче призначення — важлива властивість нор­мативних актів. Нормативний акт не просто викладає від­повідні адміністративно-правові норми, він їх встановлює, вводить юридичні норми до правової системи.

Правотворча роль нормативних актів державного уп­равління знаходить прояв у:

а) конкретизації норм вищої юридичної сили;

б) визначенні типових правил поведінки в галузі дер­жавного управління (митні правила, правила дозвільної системи);

в) втіленні в життя різних соціально-економічних про­грам (програми приватизації);

г) визначенні організаційно-правового статусу суб'єктів адміністративного права;

д) встановленні необхідних обмежень і заборон;

е) формуванні міжгалузевих зв'язків і способів взаємо­дії різних учасників управлінських відносин;

є) забезпеченні охорони встановленого у галузі держав­ного управління порядку відносин. Ненормативний (індивідуальний) правовий акт державного управління — це індивідуальний юридичний акт, який розв'язує конкретну управлінську справу, персонально визначає поведінку адресата, має дер жавно-владний характер, застосовується уповноваженим органом у встановленому порядку.

Основні ознаки акта застосування норм адміністратив­ного права такі:

а) має індивідуальний характер, який виявляється, по-перше, в тому, що він вирішує цілком визначене і конкретне питання; по-друге, в ньому вказується конкретний адресат, який повинен дотримуватись вміщеного в акті припису;

б) має державно-владний характер і обов'язковий для всіх, кому адресований. Виконання акта гарантується, а за необхідності забезпечується примусовою силою держави.

в) завжди видаються в односторонньому порядку. Вони виходять від компетентного органу (посадової особи) — суб'єкта застосування норм адміністративного права.

г) спричиняє виникнення, зміну, припинення адмініст­ративних правовідносин, тобто є юридичним фактом. Вод­ночас він не тільки юридичний факт. Такі акти виконують і регулятивні функції.

2. За межами дії (дії актів у просторі й часі) акти поді­ляються на такі:

• що діють на всій території без обмежень у часі.

• що діють на всій території протягом певного терміну.

• що діють на частині території без обмежень у часі.

• що діють на частині території протягом певного тер міну.

3. За характером компетенції органів, які видають акти, останні діляться на акти загального, галузевого і функці­онального управління. Перші регулюють управлінські від­носини в усіх сферах і галузях; другі — відносини, пов'язані з якоюсь однією галуззю державного управління; треті — регулюють одну чи кілька державних функцій. До першої групи актів державного управління належать: акти Президента України, Кабінету Міністрів України, місце­вих державних адміністрацій. До другої — акти управління галузевих міністерств, комітетів, відомств, а також керів­ників галузей і служб місцевих державних адміністрацій; до третьої — акти функціональних органів управління (по­даткова адміністрація).

4. За положенням органів, які приймають акти, за ієрар­хією, останні класифікуються залежно від того, які органи їх видають. При цьому для різних органів управління вста­новлені різні назви актів.

Президент України видає укази і розпорядження.

Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження.

Акти управління Президента і Кабінету Міністрів мо­жуть бути нормативними й індивідуальними. Їх норматив­ні акти, поряд з законами, становлять правову основу всіх інших актів державного управління.

Міністерства, комітети, відомства, як правило, видають накази й інструкції.

Голови державних адміністрацій видають розпоряджен­ня, а керівники структурних підрозділів державних адмі­ністрацій — накази.

Державні адміністрації наділені правом приймати рі­шення, що передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність.

Накази — самостійний різновид управління. Вони мо­жуть бути як нормативними, так й індивідуальними. Наказами міністрів та керівників інших відомств можуть вводи­тися в дію положення, устави, правила, інструкції.

Класифікація актів управління в залежності від їх юридичних властивостей та суб’єктів права видання актів є найбільш універсальною.

Так нормативними актами, які не тільки містять, а й безпосередньо встановлюють загальні правила поведінки, є акти-регулятори, які регламентують суспільні відносини у певних сферах і є безпосереднім механізмом реалізації законів. Нормативним актам властивий загальний характер( поширюються на всій території країни, на галузі, групу галузей, великий контингент населення). Вони стабільні, їх виконання не залежить від часу.

Індивідуальні акти видаються для вирішення нормами адміністративного права конкретних управлінських справ та ситуацій. Стосуються конкретних дій, фактів, випадків, організаційних заходів, адресуються конкретним особам і породжують індивідуальні правообов‘язки. Ці акти ґрунтуються на нормативних і реалізують останні в конкретних життєвих випадках, юридичних фактах.

Отже, індивідуальні акти вичерпують себе одноразовим застосуванням (їхня інша назва - акти застосування норма права)

Змішані акти управління містять одночасно і нормативні, індивідуальні та ненормативні приписи.

Такі акти видаються як правило в умовах які містять елементи надзвичайного стану - стихійне лихо, наприклад, коли в акті містяться і конкретні прізвища службових осіб і він стосується невизначеного кола осіб, які знаходяться на цій території і в той же час дія такого акту обмежена в часі.

Цілком очевидно, що більшість актів відносяться до нормативних та індивідуальних.