§ 5. Міжнародно-правова відповідальність за екологічні правопорушення

Д ля виконання угоди в системі СНД утворено відповідний ор­ганізаційний механізм. До нього входять Міждержавна екологічна рада та Міждержавний екологічний фонд.

Міждержавна екологічна рада забезпечує: координацію погод­ження політики країн — членів СНД у галузі охорони навколиш­нього середовища; проведення за участю представників заінтересо­ваних сторін екологічної експертизи, програм і прогнозів розвитку продуктивних сил, інвестиційних та інших проектів; надання спри­яння сторонам у вирішенні екологічних спорів тощо.

До Міждержавної екологічної ради входять керівники еко­логічних органів держав — учасниць угоди. Рада діє на паритетній основі і приймає рішення на основі консенсусу.

Головним призначенням Міжнародного екологічного фонду є інвестування міждержавних екологічних програм та проектів.

Важливу роль у розвитку екологічного співробітництва держав — членів СНД відіграє також Міжпарламентська асамблея, у складі якої діє департамент по охороні навколишнього середовища. Асам­блея, зокрема, сприяє удосконаленню екологічного законодавства відповідних країн та його гармонізації. Корисними у цьому є підго-товлювані в рамках Асамблеї модельні закони, кодекси та інші нормативно-правові акти екологічного характеру. У 2003 р., зокре­ма, тут було розроблено Модельний кодекс про екологічну безпеку, надісланий країнам — членам СНД.

§ 5. Міжнародно-правова відповідальність за екологічні правопорушення

У найбільш загальному значенні під міжнародно-правовою відповідальністю у даній галузі розуміють настання негативних наслідків для суб'єкта міжнародного права, який допустив порушен­ня норм міжнародного екологічного права (екологічне правопорушен­ня).

З цього визначення випливають такі головні ознаки міжнарод­но-правової відповідальності за екологічні правопорушення: єди­ною підставою для її настання є міжнародне екологічне правопо­рушення; порядок застосування цієї відповідальності регулюється нормами міжнародного права; вона пов'язана з відповідними нега-

803

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

т ивними наслідками для правопорушника; її метою є забезпечен­ня міжнародного екологічного правопорядку.

Норми, що визначають екологічну відповідальність держав у міжнародному праві, становлять особливий міжнародно-правовий інститут. Ні в екологічній, ні в інших сферах дії міжнародного пра­ва ці норми на сьогодні достатнім чином не кодифіковані. Тому істотну роль тут відіграють вироблені міжнародною практикою звичаї.

Сутність міжнародного екологічного правопорушення полягає в порушенні державою своїх міжнародних зобов'язань екологічного характеру. Фактично тут йдеться про відповідні дії або бездіяльність органів і посадових осіб держави. Якщо ті або інші органи чи посадові особи діяли чи не діяли від імені держави, то їх неправомірна поведінка не може бути предметом екологічного правопорушення держави.

Міжнародні екологічні правопорушення поділяють на відповідні міжнародні злочини і міжнародні делікти. Ці категорії відрізняються між собою ступенем небезпеки для міжнародного співтовариства. З урахуванням цього до міжнародних екологічних злочинів нале­жать істотні порушення державою міжнародних зобов'язань, які є визначальними для охорони і захисту навколишнього середовища. Будь-яке інше міжнародно-протиправне діяння екологічного ха­рактеру відносять до категорії міжнародних деліктів.

За скоєння міжнародного екологічного злочину відповідальність несуть як винні у цьому держави, так і посадові особи цієї держа­ви. До міжнародно-злочинних дій належать: масове забруднення ат­мосфери і морського середовища; застосування методів і засобів ведення воєнних дій, які мають на меті завдати великої і довготри­валої шкоди природному середовищу (ст. 35 Протоколу І до Же­невських конвенцій 1949 р.); екоцид, що виявляється у примусово­му використанні природних умов і явищ для досягнення воєнної переваги над противником за допомогою ведення геофізичної (вулканічна діяльність, землетруси тощо) чи метеорологічної війки (урагани, лавини, зсуви, цунамі тощо), широкому застосуванні зброї масового знищення. Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на при­родне середовище (1977 р.) забороняє також використання будь-яких засобів впливу на природне середовище для зміни шляхом цілеспрямованого керування природними процесами динаміки,

804