1.3. Система одиниць фізичних величин та параметри, що вимірюються у фізичному вихованні і спорті

Вимірювання були одним із найдавніших занять у пізнавальній діяльності людини. В минулому люди обходились тільки підрахунком одновимірних об’єктів – голів скота, кількості воїнів і т.п. Такий підрахунок не вимагав введення поняття фізичної величини і встановлення умовних величин вимірювання. Не було потреби у виготовленні і використанні спеціальних технічних засобів для проведення вимірювання. Так, на Русі основними одиницями вимірювання біли п’ядь і лікоть. П’ядь – це відстань між кінцями великого і вказівного пальців дорослої людини. Пізніше дану одиницю вимірювань замінив аршин (п’ядь дорівнювала ¼ аршина). Міра «лікоть» була започаткована у Вавилоні і означала відстань від згину ліктя до кінця середнього пальця руки.

З XVIII століття в Росії запозичили одиниці вимірювання, що використовувались в Англії – наприклад, дюйм (дорівнює 25,4 мм) та фут (дорівнює 304,8 мм або 12 дюймів). Ось чому розміри футбольних воріт – гри, започаткованої англійцями, – дорівнюють за довжиною 7,32 м (це 24 фута), а за висотою 2,44 (це 8 футів). Наявність декількох систем одиниць вимірювань фізичних величин, велика кількість позасистемних одиниць та незручності, що виконують на практиці в зв’язку з перерахунками при переході з однієї системи в іншу, викликали необхідність створення єдиної універсальної системи одиниць, яка охопила б усі галузі науки і техніки і була б прийнята в міжнародному масштабі. В 1960 році була прийнята нова система, яка одержала найменування міжнародної системи одиниць. В системі нараховується сім основних (метр, кілограм, секунда, ампер, кельвін, моль, кандела) і декілька додаткових одиниць фізичних величин. В спортивній метрології та практиці часто використовують одиниці вимірювань, що не відносяться до системи СІ, ні до будь-яких інших систем вимірювань.

Похідним показником в спортивній метрології є:

• швидкість споживання кисню – мл^. хв^–1 ;

• метаболічний еквівалент – МЕТ (кількість кисню, що споживається в 1 хв на 1 кг маси тіла);

• частота серцевих скорочень – ЧСС (уд^. хв^–1);

• легенева вентиляція – ЛВ (л^. хв^–1);

• аеробна потужність – ккал ^. хв^–1

• максимальне споживання кисню – МСК (л^. хв^–1; мл^.кг^–1. хв^–1);

• концентрація глюкози в крові – мг %;

• максимальний кисневий борг – мл^.кг^–1;

• життєва ємність легенів – ЖЄЛ (л).

За даними Ю.И. Смирнова, М.М. Полевщикова, (2000) сучасна уніфікація одиниць вимірювання, технологій та технічних засобів дозволила в науці про спорт одержати інформацію більше ніж від 3000 окремих параметрів. Їх можна розподілити на чотири рівні:

• інтегральні – відображають сумарний ефект функціонального стану різних систем організму (наприклад, спортивну майстерність);

• комплексні – відносять до однієї із функціональних систем організму людини (наприклад, фізичної підготовленості);

• диференціальні – характеризують тільки одну властивість системи (наприклад, розвиток координаційних здібностей);

• одиничні – розкривають одну величину окремої властивості системи (наприклад, розвиток швидкісної сили як складової силових здібностей людини).

Основними вимірюваними і контрольованими параметрами в наукових дослідженнях з фізичного виховання і спорту є: фізіологічні, фізичні і психологічні параметри тренувального навантаження і відновлення; параметри розвитку координаційних, силових, швидкісних здібностей, здібностей до витривалості і гнучкості в суглобах людини; функціональні параметри серцево-судинної, дихальної, сенсорних систем; біомеханічні параметри спортивної техніки.