4.Корінна перебудова управління економікою та фінансами в 1987 році

У 1987р передбачалось проведення радикальної економічної реформи, яка включала комплекс заходів по удосконаленню планування і управління економікою, перебудові діяльності центральних, республіканських і місцевих органів.

Система платежів у бюджет включала платежі за ресурси і відрахування від прибутку (доходу) на нормативній основі. До складу платежів за ресурси ввійшли плата за фонди (бул змінена методика її обчислення та норми), платежі за трудові й природні ресурси. Платежі за трудові ресурси сплачувалм підприємства у 1988-1990рр., платежі за природні ресурси у повному обсязі так і не були введені.

Здійснені у 80-х роках заходи щодо перебудови фінансового механізму вплинули на зміну структури доходів та видатків бюджетів вцілому, і місцевих бюджетів зокрема. Змінилося співвідношення між двома основними надходженнями — податком з обороту та платежами державних підприємств і організацій з прибутку. Так, у 1968р податок з оброту становив 20,1% доходів місцевих бюджетів УРСР, а платежі з прибутку — 33,8%; у 1989р відповідно 34,5% і 22,9%. у видатковій частині місцевих бюджетів найбільша питома вага припадала на народне господарство та соціально-культурні заходи.

У 1990р були прийняті Закони “Про бюджетну систему УРСР” та “Про місцеві Ради народних депутатів УРСР тв місцеве самоврядування”, в яких дається визначення видів бюджетів, їхніх доходів і видатків. У 1991р на місцеві бюджети припадало 46,0% від доходів консолідованого бюджету УРСР та 31,4% від видатків цього ж бюджету, що вказує на деяке посилення ролі місцевих бюджетів у бюджетній системі.

5.Фінансова криза та її ознаки

Урядові заходи не змогли зупинити економічної кризи, росту інфляції, що прискорилась з 1980р. У державі відбувалося падіння темпів росту ВВП, поглиблювалась диспропорція між нагромадженням і споживанням, виробництвом засобів виробництва і предметів споживання. Для покриття всезростаючих суспільних витрат держава використовувала грошову емісію. При падінні темпів росту національного доходу відбувалось скорочення товарного покриття грошових коштів і відносне збільшення грошової маси. Інфляційний потенціал оцінювався у 1988р до 100 млрд.крб., у 1989р. - 150-200 млрд.крб., на кінець 1990р. - 350-400 млрд.крб. На Україну в кінці 1990р припадало 75-90 млрд інфляційних грошей. Внутрішній державний борг, який у 1981-1985 рр зріс на 37,8 млрд.крб., у наступному п'ятиріччі збільшився не менш ніж на 400 млрд.крб., тобто в десятикратному розмірі порівняно з попереднім періодом. Зовнішній борг СРСР досяг 58 млрд доларів.

Значно зросли обсяги суспільних фондів споживання. Збільшення фондів заробітної плати не було пов'язано з ростом виробництва продукції та покращенням її якості. У другій половині 80-х років також зросли обсяги фондів економічного стимулювання підприємств: розвитку — в 10 разів; соціально-культурних заходів і житлового будівництва — в 3 рази, які також додатвали свою частку до інфляційного потерціалу.

Ріст зовнішньої заборгованості СРСР був посилений рядом непродуманих рішень, наприклад, про надання дозволу укладати зовнішньоторгівельні угоди 15 тисячам підприємств самостійно, але без гарантій уряду. Постанова про сплату 40% валютної виручки в бюджет лоя оплати зовнішньої заборгованості привела до переміщення капіталу за кордон.

До скорочення доходів бюджету призвела так звана антиалкогольна кампанія. Ситуацію погіршили такі негативні моменти, як значні втрати матеріальних та фінансових ресурсів в народному господарстві, зростання наднормативних товарно-матеріальних цінностей на підприємствах, випуск товарів низької якості, збільшення кількості планово-збиткових підприємств, зростання державних видатків на управлінський апарат, оборону та здійснення зовнішньополітичної діяльності.

Проголошена радикальна економічна реформа по запровадженню повного госпрозрахунку підприємств, перебудові централізованого керівництва економікою залишилася декларацією і носила обмежений поверхневий характер. Вона не ставила своїм завданням змінити підвалини економіки — виробничі відносини і, в першу чергу, відносини власності.

У квітні 1991р уряд СРСР здійснив підвищення цін, яке хоч і не було лібералізацією в повному розумінні цього слова, але послужило сильним поштовхом до росту інфляції. Доповненням послужила чергова емісія. За 1991р було випущено в обіг готівки на 32% більше, ніж за 30 попередніх років.

В Україні, як і в інших колишніх республіках СРСР, з 1991р відбулося стрімке зростання інфляції. Найбільших темпів вона набула в 1992р і становила 1445%, у 1993р — 6288%, у 1994 — 850%. у наступні роки інфляція зменшилась.

Мало місце зростання внутрішнього і зовнішнього держівного боргу. На 1 січня 1995 р. зовнішній борг становив 4,83 млрд. Доларів США. У 1999р внутрішній борг був на рівні 13,5 млрд.грн., а зовнішній — 11,5 млрд.дол.

Відбулося різке зниження життєвого рівня населення, його соціальне розшарування та зубожіння. Влітку 1994р життєвий рівень населення знизився у 10 разів порівняно з докризовим періодом.

Література: [8, 16, 29, 53, 61, 83]