3. Характер та склад доходів січового скарбу

Характеристика доходів січового скарбу свідчить, що на Запоріжжі, як і в Європі в той час, стягувалися домени — доходи від промислової експлуатації загальновійськових земель і сільськогосподарських угідь. З розвитком грошових відносин домени поступово перейшли у регалії як форму отримання доходу з тих типів господарської діяльності держави, які мають монопольне становище і не допускають приватної конкуренції. Кіш як центральний уряд Запорізької Січі мав монопольне право щорічно розподіляти між куренями найприбутковіші угіддя. Однак була незначна конкуренція між січовим, курінним та приватними господарствами. Кіш і курені могли отримати середній дохід від промислів, який мала і будь-яка приватна особа. Регалії використовувалися як особлива форма отримання кошем доходів і майже не відрізнялися від доменів, але були вже перехідним елементом до податків.

Основними джерелами наповнення військового скарбу Запорізької Січі стали: мито за перевезення товарів запорозькими землями; торгове – податок із крамарів на січовому ринку; куфовий збір із кожної привозної бочки (куфи) спиртних напоїв; податки з шинків; доходи від експлуатації земель (на хуторах та зимівниках), мисливських і рибальських угідь; військова здобич; допомоги та плати за послуги від польського короля та російського царя; судові штрафи; орендна плата за крамниці і вантажні човни (дуби), що належали куреням; плата за перевезення через річки (мостове); податки тощо.

4. Система оподаткування Запорізької Січі

Податкова система Запорізької Січі одночасно включала до свого складу: традиційні, характерні для нашого народу фіскальні інструменти з минулого; запозичені елементи; оригінальні, що були лише в козацькій державі, доходні статті. Її основними складовими були військовий оклад, мито, господарська частина та кладове, торговельні акцизи („торгове”), куфовий збір, податок із шинків, подимне, руга та роговщина.

Провідне місце в структурі державних доходів того часу посідали прямі податки – подимне, військовий оклад, господарська десятина, медове, які сплачували переважно міщани та селяни. Козаки майже не сплачували податків. Оподаткування по суті замінялося військовою службою. Цікаво, що на Січі заохочували бездомне й безшлюбне існування: одружені козаки сплачували більші податки, ніж холостяки і, як наслідок, – одружені запорожці були значно біднішими, ніж січові.

Поряд з прямими формами оподаткування широкого застосування набули кошові домени і регалії, що передбачали поширення фіску на промислову експлуатацію рибальських і мисливських угідь, землі зимівників хуторів тощо. На початкових етапах становлення козаччини важливими джерелами фінансового забезпечення поточних потреб військово-господарського характеру були воєнні трофеї, а також допомога з боку Польщі, а після 1648 р. Гетьманщини та Росії.

Запорізька Січ мала свою власну податкову систему, на формування якої Росія мала досить незначний вплив. Система оподаткування формувалася під впливом тенденцій розвитку фіскальних інститутів за Києворуської, литовської та польської доби в Україні.

Податкова система Запорізької Січі одночасно включала до свого складу: традиційні, характерні для нашого народу фіскальні інструменти з минулого; запозичені елементи; оригінальні, що були лише в козацькій державі, доходні статті. Її основними складовими були військовий оклад, мито, господарська частина та кладове, торговельні акцизи („торгове"), куфовий збір, податок із шинків, подимне, руга та роговщина.

Основними доходами козацької скарбниці були: доходи від експлуатації земель (на хуторах та зимівниках), мисливських і рибальських угідь; військова здобич; допомоги та плати за послуги від польського короля та російського царя; судові штрафи; орендна плата за крамниці і вантажні човни (дуби), що належали куреням; плата за перевезення через річки (мостове); податки.

Після довготривалої визвольної боротьби українського народу проти польського уряду (1648-1654 рр.) козацька старшина на чолі з гетьманом намагалася відродити українську державність, створити свою фінансову і податкову системи.

Для впорядкування фінансової системи в цей час була запроваджена одна з вищих особливих посад у старшинській адміністрації - генеральний підскарбій. Особа, яка її займала, відповідала за стан фінансів козацького війська, розподіл натуральних і грошових податків, встановлювала мито, очолювала скарбову канцелярію тощо.

Розміри та порядок сплати податків пропонувалися шафарем та старшиною і ухвалювалися козацькою радою, про що потім видавалися грамоти. Саме грамоти і були тогочасними законодавчими актами козацької держави.

Одним з джерел прибутків державного скарбу універсалами Хмельницького були встановлені загальні податки, якими обкладалося все населення. Постійні податки називалися „поборами", надзвичайні - „стацією". Міщани і селяни сплачували стацію (податок, який йшов на утримання війська) та податок з промислових прибутків.

Значну питому вагу у доходах бюджету козацької держави складали різні види мита. Вони поділялися на привізні та вивізні.

Поповнення казни відбувалося за рахунок трьох основних джерел податків: прибутків за перевіз товарів із сусідніх країн транзитом через запорозькі землі („мостові", „мито"); прибутків від торгівлі і доходів від оподаткування мешканців.

Немалу частку військових прибутків становив „димовий", який ще називали подимний податок, який запорізькі козаки збирали з так званих „сиднів", що вважалися підданими січового товариства. Цей податок був постійним і тимчасовим. Постійний до 1758 року обмежувався 1 крб. з родини, але з 1758 до 1770 року уже становив 1 крб. 50 коп.

Основним податковим доходом скарбниці коша був військовий оклад, що сплачувався одруженими козаками, які платили за сім'ю, і їх називали „гніздюками" або „сиднями".

Враховуючи, що всього одруженого населення нараховувалося 12 250 осіб, то при оподаткуванні лише в 1 крб. сума податку складала 12 250 крб., а при оподаткуванні в 1, 5 крб. - вона зростала до 18, 375 крб.

Незначна частина козацької скарбниці поповнювалася за рахунок прямих податків. Головне значення мали прибутки з привізних і вивізних мит („індукти", „евекти") та непрямі податки - оплата з млинів, рудень, тютюну, дьогтю, селітри, шинків тощо.

Крім того, казна козацької держави поповнювалася за рахунок військової здобичі, якими були військові трофеї, добуті шаблею та веслом, що носили назву „козацький хліб"; військового окладу - подарунків на користь січової й паланкової старшини, який стягувався з усіх козаків, а також з некозаків (січового підданства); господарської десятини та медового господарства; торгового податку; податку з шинків; куфовий збір тощо.

Господарська десятина та медове справлялися з хуторів, млинів, промислів і пасік. З хуторів і млинів бралася десятина натурою, а з промислів і пасік - грішми (медове). Хоча, щодо деяких видів промислів застосовувалося натуральне оподаткування і не у розмірі десятої частини. Так, від риби, виловленої у Бузі, до козацької скарбниці сплачувалося: три десятки - на полковника, писаря й осавула, чотири десятки - на січового старшину.

Торгове - різновид акцизного податку, який справлявся з крамарів. Як правило, він становив 10 відсотків від вартості товарів, що продавалися на січовому ринку. Однак інколи цей податок застосовувався не у пропорційному, а в фіксованому порядку.

Податок з шинків сплачувався шинкарями та корчмарями які утримували свої шинки в так званих паланках (своєрідних «військових регіонах», що підпорядковувалися полковнику), зимівлях (місцях зимових стоянок козацьких загонів) та на Січі і сплачували скарб за рік від 2,5 до 5 крб.

За документами січового архіву 1770 року на території, якою володіли запорізькі козаки, нараховувалося понад 370 шинків, що давали прибуток у казну 1 120 крб. за рік.

Куфовий збір - податок зі спиртного. Куфа - бочка з горілкою чи вином. У таких бочках, як правило, тогочасне населення зберігало більшість продуктів харчування. З кожної бочки горілки, привезеної на продаж, належало сплатити одну кварту (близько 1 літра) натурою та один карбованець грішми. З бочки ж вина продавці повинні були віддати на користь козацької скарбниці 1 відро. Пізніше цей податок був розповсюджений на інші продукти харчування.

На утримання православної церкви і духовенства існував окремий вид податку, який називався руга та роковщина.

Існували і інші доходи - так зване безхазяйне, виморочене, конфісковане майно, викуп за полонених і засуджених, судові тарифи.

Таким чином, при формуванні козацької податкової системи використо­вувався досвід Київської Русі та Великого князівства Литовського. Основним джерелом наповнення військової скарбниці були прямі податки, серед яких варто виділити військовий оклад, мита, торговельні акцизи, податок з шинків, куфовий збір та інші. Більшість податків стягувались у натуральній формі.

Додаткова література:

•1. Ярошенко Ф.О., Павленко В.Л. Історія податків та оподаткування в Україні: Навчальний посібник. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. - 240 с.

•2. Нечай Н.В. Нариси з історії оподаткування. К.: Вісник податкової служби України, 2002. - 144 с.

•3. Ярошенко Ф.О., Мельник П.В., Андрущенко В.Л., Мельник В.М. Історія оподаткування: Навчальний посібник. - Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. - 242 с.

Література: [4, 17, 25, 34, 37, 38, 65]