Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Основи менеджменту.doc
Скачиваний:
33
Добавлен:
13.11.2019
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

Переваги та недоліки організаційних структур управління

Тип

організаційної

структури

Переваги

Недоліки

1

2

3

1. Лінійні

• Чіткість повноважень;

• узгодженість дій виконавців;

• оперативність;

• особиста відповідальність керівника за кінцеві результати

• Вимоги щодо високої компетентності

керівництва з усіх питань;

• інформаційне перевантаження

керівників;

• низька якість реалізації функцій управління;

• концентрація влади на найвищому рівні управління

2. Функціональні

• Висока компетентність працівників, які спеціалізуються на певних функціях;

• висока результативність виконання стандартних робіт;

• централізований контроль стратегічних результатів;

• стандартизація і формалізація окремих процесів та явищ;

• зниження необхідності у спеціалістах широкого профілю

• Розрив управлінського процесу на окремі, погано пов'язані між собою функції;

• поява тенденції до надмірної централізації;

• тривалість процедур прийняття рішень;

• негнучкість організаційної структури;

• дублювання функцій

3. Комбіновані:

3.1. Лінійно-

функціональні

• Чіткі функціональні зв'язки на різних рівнях управління;

• звільнення лінійного менеджера від перевантаження

інформацією та виконання невластивих його посаді

функцій

• Недостатньо чіткі межі відповідальності;

• тенденція до централізації

3.2. Лінійно-

штабні

• Можливість залучення консультантів і експертів;

• підготовка управлінських рішень фахівцями

• Тенденція до збільшення штатів функціональних служб;

• відсутність тісних зв'язків між підрозділами на горизонтальному рівні

З.З.Бюрократичні

3.3.1. Раціональної

бюрократії

• Чіткий поділ праці;

• ієрархічність рівнів управління;

• наявність взаємопов'язаної системи формальних правил

і стандартів;

• формальна безособистість;

• врахування кваліфікаційних вимог

• Відсутність гнучкості;

• труднощі при реагуванні на нові рішення, переміни, ймовірність стресів,

конфліктних ситуацій

3.3.2. Дивізійні:

3.3.2.1. Про-дуктові

• Чітка спеціалізація керівників за певним видом продукції;

• дух конкурентної боротьби, що стимулює до пошуку

напрямів вдосконалення виробничо-реалізаційної діяльності

• Збільшення витрат через можливе дублювання робіт для різних видів

продукції;

• негнучкість організаційної структури

управління

3.3.2.2. Споживчі

• Чітка орієнтація на потреби споживачів;

• конкретизація функцій та обов'язків підрозділів,

орієнтованих на забезпечення виробничих потреб певних

груп споживачів

• Надмірна монополізація певних робіт

і функцій;

• можливість надмірної роздрібненості

функціональних підрозділів

3.3.2.3.Тери-

торіальні

• Керівництво регіональними відділеннями є «кузнею»

управлінських кадрів;

• забезпечення досконалого знання специфіки регіону;

• підвищення відповідальності за прибутки (збитки) регіональних керівників

• Послаблення ролі загально-корпоративного іміджу;

• можливість зростання витрат у зв'язку з дублюванням функцій;

• наявність можливостей для зловживань регіональних керівників

3.4. Адаптивні:

3.4.1. Матричні

• Гнучкість;

• раціональне використання

кадрового потенціалу;

• економія витрат;

• підвищення якості розробок;

• додаткове стимулювання працівників;

• зменшення навантаження на керівників вищого рівня

за рахунок делегування повноважень

• Складна структура підпорядкування;

• можливість загострення стосунків між

керівниками різних програм;

• труднощі, пов'язані з набуттям навиків

у роботі за новою програмою

3.4.2. Проектні

• Націленість на конкретні проблеми, завдання;

• гнучкість структури управління

• Необхідність залучення зовнішніх спеціалістів;

• створення умов для зростання витрат

3.4.3. Програмно-цільові

• Гнучкість;

• забезпечення дієвості за нестабільності внутрішнього

та зовнішнього середовищ

• Необхідність постійного пристосування керівництва до нових умов, цілей, завдань (вимагає високого

рівня адаптивності);

• необхідність високої кваліфікації кадрів

3.4.4. Координа-ційні

• Можливість одночасного виконання багатьох програм;

• наявність усіх умов для прийняття оптимальних управлінських рішень

• Можливість дублювання функцій, що

призводить до зростання витрат;

• погіршення відносин між працівниками у зв'язку з міжпроектною

конкуренцією

3.5. Конгломерат-ні

• Забезпечення гнучкості та економії;

• тенденція до децентралізації

• Складність горизонтальних і вертикальних зв’язків;

• можливе дублювання функцій

називаються централізованими. У децентралізованих організаціях повноваження розподіляються на нижчих рівнях управління. Цілком централізованих чи децентралізованих організацій не буває. Ступінь децентралізації характеризується:

  • кількістю рішень, які приймають на нижчих рівнях управління;

  • важливістю рішень;

  • наслідками рішень, які приймають на нижчих рівнях управління;

— організацією контролю за роботою підлеглих.

Децентралізація за своєю сутністю є делегуванням

вищим керівництвом керівникам нижчого рівня своїх повноважень. Французький економіст Дж. Обер-Кріє запропонував такі показники оцінки рівня децентралізації: кількість підлеглих, кількість спеціалізованих служб. її перевагами є швидкість прийняття рішень, гнучкість, зручність і обґрунтованість управлінських дій, невеликі витрати, можливість застосування морального фактора. До недоліків належать імовірність неприйняття рішень, відсутність єдності поведінки менеджерів, ризик утрати контролю в процесі управління тощо.

3 метою усунення недоліків, пов'язаних із децентралізацією організацій, використовують інтеграцію управління — процес об'єднання зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосування правил, процедур, графіків, ієрархії управління, особистих зв'язків, стилів керівництва тощо.

Формування організаційних структур управління. Основним завданням організування є створення організаційної структури управління, яка є особливою на кожному підприємстві. Цей процес реалізується за допомогою органіграм.

Органіграма — схематичне відображення структури управління, зв'язків між підрозділами, службами та органами управління.

За відповідністю реаліям органіграми бувають фактичними (дійсними), раціональними (після ліквідації непотрібних зв'язків) і бажаними (до яких слід прямувати). Вони необхідні для упорядкування взаємозв'язків на підприємстві; посилення відповідальності; виявлення і подолання перевантаження працівників; дублювання функцій; усунення конфліктів; обґрунтованої заміни керівників; раціоналізації структури управління тощо.

В органіграмах виділяють такі зв'язки:

  • лінійні (зображуються безперервною лінією);

  • функціональні (зображуються перервною лінією);

  • зв'язки, пов'язані з передачею спеціалізованих повноважень (зображуються прямою лінією у формі «тире-крапка»).

Розвиток лінійних і функціональних зв'язків Дж. Обер-Кріє влучно проілюстрував на прикладі формування французької фірми Дюпона. На початковій стадії (розвиток ремесел) фірма складалася з незалежних підрозділів, кожним з яких керував сам Дюпон (рис. 2.27).

Рис. 2.27. Організаційна структура управління фірми Дюпона на початковій стадії

На стадії дрібносерійного виробництва Дюпон заснував товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ), структура управління якого була побудована на лінійних зв'язках, але дві служби Дюпон очолив особисто (рис. 2.28).