Тема 2. Закони, закономірності та принципи менеджменту

2.1. Закони та закономірності менеджменту.

2.2. Сутність, природа та роль принципів менеджменту в досягненні мети.

2.3. Загальні принципи управління .

2.4. Сучасні принципи менеджменту

2.1 Закони та закономірності менеджменту

Усім, що нас оточує, управляють об’єктивні закони – суттєві, усталені, повторювані відношення між явищами у природі й суспільстві. Умовно ці закони можна поділити на три групи:

• закони матеріального світу (фізичні, хімічні, біологічні і тощо);

• закони суспільного життя (історичні, економічні тощо);

• філософські закони, тобто ті, які діють та управляють і матеріальним світом, і суспільним життям (заперечення заперечення; єдності й боротьби протилежностей, переходу кількості в якість).

Основою створення і функціонування організації виступають закони менеджменту. Вони об’єктивні, а їхня дія виявляється тільки в діяльності людини.

Закони та закономірності менеджменту відображають об’єктивні й достатньо стійкі зв’язки та взаємодії елементів системи в просторі (в структурах) й у часі (процесах, явищах). Умовно вони поділяються на дві групи (табл. 2.1):

– які виявляються в статиці (структурах);

– які виявляються в динаміці (процесах).

Закони менеджменту мають економічний зміст. Економічні закони виявляються при формуванні механізму і методів управління, а також у результатах діяльності колективу організації.

Таблиця 2.1

Перелік і короткий зміст законів організації [3, с. 26]

Назва	Короткий зміст
1. Закони організації, які виявляються переважно в статистиці (структурах)
Закон композиції	Відображає необхідність погодження цілей організації: вони повинні бути спрямовані на підтримку основної мети більш загального характеру.
Закон пропорційності	Відображає необхідність співвідношення між частинами цілого, а також їх відповідальність або залежність
Закон найменших	Структурна стійкість цілого визначається найменшою стійкістю окремих складових цього цілого
Закон онтогенезу	Вивчає, що кожна організація проходить у своєму розвитку наступні фази життєвого циклу: становлення, розквіт, згасання
Закони організації, які виявляються у динаміці
Закони синергії	Сума цілого не дорівнює арифметичній сумі кожного із його складових елементів (компонентів)
Закон інформованості - впорядкованості	Стверджується, що в організаційному цілому не може бути більшого порядку, ніж в упорядкованій інформації
Закон єдності аналізу і синтезу	Процеси аналізу (тобто роз’єднання, диференціації тощо) доповнюються синтезом (тобто протилежними процесами об’єднання, інтеграції ). Спочатку виконується аналіз, а потім – синтез.
Закон самозбереження	Будь-яка реальна фізична (організована) система прагне зберегти саму себе, як цілісне утворення й більш економно витрачати свій ресурс

Закон попиту. Відомо, що між ціною товару і величиною купівельного попиту існує зворотній зв’язок. Тобто, при знижені ціни попит має тенденцію до зростання і за її підвищення – до зменшення. З підвищенням попиту на окремі товари зростають ціни на них, а отже, і прибуток товаровиробників.

Закон пропозиції свідчить про те, що запропонована для продажу кількість товару залежить від ціни на нього.

Закон економії часу передбачає раціональне розміщення елементів управління у просторі, яке забезпечувало б мінімізацію витрат часу на їх взаємодію.

Закон синергії стверджує, що існує таке поєднання елементів управління, яке забезпечує отримання результату, більшого за сумарний результат окремого функціонування цих елементів.

Закон синхронізації свідчить про важливість злагодженої взаємодії елементів управління в часі для забезпечення його ефективності.

Закон прибутковості. Виробничо-господарська діяльність організацій повинна бути прибутковою, тобто доход має перевищувати витрати.

Крім економічних законів в управлінні використовуються ще й закони соціології, так як кожна людина належить одночасно до багатьох суспільних спільнот. У цьому зв”язку професор Хміль Ф.І. виділяє наступні закони:

Закон соціалізації особистостей. Його сутність полягає в тому, що протягом трудового життя людини відбувається складний процес засвоєння соціальних ролей і культурних потреб.

Закон соціальної структуризації організації. Кожній організації властива множинність внутрішньої структурної побудови, яка відображається в існуванні багатьох формальних і неформальних груп.

Закон соціального статусу (соціальних ролей). Кожна людина має певну позицію в соціальній структурі організації, пов’язану з іншими позиціями через статус індивіда як систему його прав і обов’язків. Крім того, кожний індивід виконує певні ролі, взаємодіючи з іншими працівниками організації, тобто із його статусом асоціюється комплекс ролей.

Спираючись на закон соціальних ролей, можна стверджувати, що для ефективної діяльності організації менеджер повинен:

– сприяти глибокому внутрішньому засвоєнню кожним індивідом мотивації і орієнтирів поведінки, визнаних організацією;

– забезпечити умови для виконання визначених індивіду (і ним самим обраних) ролей;

– вимагати від індивідів виконання визначених для них ролей.

Закон соціальної мобільності. Людина у процесі трудової діяльності переміщується в соціальному просторі організації. Це пов’язано з і кваліфікаційним і службовим розвитком (або деградацією), виявляється у зростанні (або падінні) престижу, посиленні чи послабленні влади над співробітниками, зміні матеріального становища.

Закон соціального контролю. Контроль є цілеспрямованим впливом організації на поведінку індивіда, який забезпечує засвоєння ним організаційних цінностей і норм культури. Груповий тиск з метою об’єднання інтересів і цілей спонукає індивіда пристосовуватися до існуючих у групі колективних думок, цінностей і норм.

Закони індивідуальної і соціальної психології людини описують причини поведінки людини у виробничому середовищі, як особистості, наділеної індивідуальними психологічними характеристиками. Знання цих законів допомагає менеджеру вибудовувати стратегію і тактику своєї поведінки у процесі спілкування з конкретними працівниками, виробляти ефективні етичні норми взаємин, обирати заходи впливу на людей з урахуванням їх психологічних характеристик [4, с. 192-193].

З усіх видів законів, типовій програмі дисципліни “Основи менеджменту”, відповідають закони, які розкриває професор Мартиненко М.М.

Закон спільності цілей. Ефективна спільна діяльність людей в організації можлива лише при наявності загальної мети.

Загальна мета є основою створення організації. Саме мета визначає основний напрямок діяльності організації. Необхідність досягнення загальної мети за допомогою колективної праці визначає сенс існування менеджменту у всіх його проявах.

Закон поділу праці.

Цей закон відбиває сутність менеджменту як виду діяльності людини. У зміст цього закону входить така категорія, як спеціалізація управління.

Цілі організації досягаються колективною працею. У цьому процесі бере участь праця як суб’єкта, так і об’єкта управління. Їхні види діяльності являють собою результати процесу поділу і спеціалізації праці. Продуктом процесу поділу праці є виробничі (поділ фізичної праці) і управлінські функції (поділ розумової творчої праці).

Функціональний поділ праці в організації розкриває сутність і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях менеджменту.

Функції управління – особливий спеціалізований вид діяльності, що відображає напрямок здійснення цілеспрямованого впливу на відносини людей у процесі виробництва і самого управління. У цьому змісті функції управління утворюють функціональні області діяльності.

Саме функції, віднесені до функціональних областей, відповідають на запитання, хто що робить чи повинен робити в системі управління в процесі досягнення загальної мети. Кожна функція управління організацією відбиває який-небудь конкретний вид управлінської діяльності, але в той же час вони об’єктивно взаємообумовлені єдиним процесом управління і тому повинні розглядатися у взаємозв’язку.

Закон зовнішнього доповнення.

Сутність даного закону можна сформулювати в такий спосіб. Будь-яка організація повинна мати потенціал, який здатний компенсувати наслідки, обумовлені різного роду зовнішніми збурюваннями, вплив яких на організацію не може бути завчасно передбачено.

Закон інерції.

Суть цього закону в менеджменті полягає в тому, що всі організації володіють деякими загальними ознаками.

Інертність організації забезпечується складом її елементів і способами їхнього взаємозв’язку.

Володіючи властивістю інерційності, кожен елемент, діючи в безпосередньому зв’язку з іншими елементами, забезпечує інерційність організації в цілому.

Організації, здатні до збереження свого стану і підвищення міри своєї інерції, приводять себе у відповідність з умовами зовнішнього середовища. Дієвість закону інерції забезпечує організації стан постійного удосконалювання.

Закон економії часу.

У менеджменті даний закон зв’язаний із продуктивністю, що показує міру використання часу, витраченого на одержання результату. Отже, менеджмент організації повинний бути сформований таким чином, щоб одержання результатів кожним елементом вимагало мінімальної кількості часу.

Закономірності управління відбивають об’єктивно існуючі, істотні взаємозв’язки різних елементів, що повторюються, а також явищ у процесі управління. Їх розділяють на загальні і одиничні. Загальні закономірності властиві всім системам управління, а одиничні пов’язані з функціонуванням окремих галузей, підприємств і організацій.

Загальні закономірності управління.

Закономірність відповідності соціального змісту управління формам власності на засоби виробництва призводить до створення систем управління, адекватних формам власності на засоби виробництва.

Переважна ефективність свідомого планомірного управління також закономірна, так як система управління з плановою регуляцією цих процесів, що протікають у ній, і потенційно, і фактично ефективніше систем управління зі стихійною регуляцією цих процесів.

Закономірність співвідношення керуючої і керованої систем, суб’єкта й об’єкта управління означає співвідношення сфери управління вимогам об’єкта управління.

Посилення процесів поділу і кооперації праці в управлінні. Закономірність відображає, з одного боку, майбутній горизонтальний і вертикальний поділ праці в управлінні, що пов’язані з розвитком галузей, збільшенням масштабів управлінських систем, появою нових функцій і видів діяльності. З іншого боку, поділ праці обумовлює його координацію, тобто погодженість дій суб’єктів управління, що виражається в кооперації управлінської праці.

Часткові закономірності.

Закономірність зміни функцій управління означає зростання деяких функцій і знищення інших на різних ієрархічних рівнях управління. Закономірність оптимізації числа ступенів управління припускає усунення зайвих ланок управління, що підвищує його гнучкість і оперативність.

Закономірність концентрації функцій управління полягає в тому, що кожна ступінь управління прагне до більшої концентрації функцій, тобто до розширення і росту чисельності управлінського персоналу.

Закономірність поширеності контролю відображає залежність між числом підлеглих і можливостями ефективного управління, їх діяльністю і контролю їхніх дій з боку керівника. Оптимальним вважається наявність 7 – 10 підлеглих у безпосереднім підпорядкуванні в одного керівника [1, c. 23-24].

Хміль Ф.І. виділяє таку систему закономірностей менеджменту [4, с. 194-195]:

1. Відповідність організації та управління стану розвитку суспільства. Ця закономірність відображає об’єктивний характер формування систем управління відповідно до умов функціонування економіки праці.

2. Диверсифікація виробництва та управління. Диверсифікація виробництва виявляється в освоєнні нових галузей і сфер, розширенні асортименту і перетворенні підприємств на багатогалузеві комплекси.

3. Співвідносність керуючої і керованої систем. Полягає вона в досягненні пропорції між усіма елементами керованих і керуючих систем при їх формуванні і в процесі функціонування.

4. Децентралізація і демократизація управління. Децентралізація управління передбачає передавання низовим рівням максимуму повноважень і відповідальності у здісненні управлінських процесів Децентралізацію супроводжує демократизація управління, адже чим більше повноважень і відповідальності передано на низові рівні, тим більше працівників залучається до процесу їх реалізації.

5. Визначальна роль людського фактора у виробництві й управлінні. Одним із здобутків світового менеджменту є визнання нової ролі людини у виробництві та управлінні, створення відповідного механізму її активізації.

Закономірності управління мають об’єктивний характер і реалізуються в процесі управлінської діяльності людей. Закономірності управління повинні повною мірою враховуватися при формуванні принципів управління.