2. Склад та інші організаційні аспекти

[15] а) Склад. Кожна-держава член делегує до Ради по одному пред­ставнику на міністерському рівні, який має повноваження брати зобов'язання та голосувати від імені держави-члена, яку він пред­ставляє (част. 1 ст. 203 ДЄСп, част. 1 ст. 116 ДЄСпАЕ). Наведене нове формулювання положення про склад Ради, внесене у Маастрихтсь­кий договір, повинно забезпечити державам з федеральною струк­турою можливість делегувати до Ради також міністрів своїх тери­торіально-адміністративних одиниць (федеральних земель). Державно-правові основи для такого роду зовнішнього представ­ництва Федеративної Республіки Німеччина визначені в част. 6 ст. 23 ЄС: федеральні землі представляють їх прем'єр-міністри (призначені депутатами Бундесрату) з метою участі в ухваленні рішень у тих сферах, в яких «мова йде головно про законодавчі повноваження лише федеральних земель у сфері шкільної освіти, культури і радіомовлення» (дет. про це та про інші форми участі представників федеральних земель у засіданнях Ради див. § 6 Закону про співпрацю федерації і земель у справах Європейського Союзу). З погляду де­ржавного права, йдеться по суті про невдало надане федерації і ок­ремим землям право розв'язувати питання стосовно зовнішніх справ країни у межах їх компетенції, що вимагає вкрай складного за процедурою голосування за участю федерального уряду, Бундесрату і делегованого представника федеральної землі, і яке в представленні та реалізації державних потреб і інтересів на рівні Спільноти не має аж надто великої користі. Подібний закон діє також в Австрії (п. сі ст. 23 Федерального конституційного закону Австрії). Згідно зі сталою практикою Ради, до участі в її засіданнях допускають також державних секретарів федерацій. Засадничо Рада засідає у складі відповідних галузевих міністрів, до компетенції яких входять питання, котрі є предметом цього засідання; відповідно до предмету засідання, визначають формат Ради (наприклад, Рада з економічних і фінансових питань (Екофін) або Рада з питань зайнятості, соціальної політики, охорони здоров'я та захисту прав споживачів). Центральне значення має Рада із загальних питань та зовнішніх відносин, в якій представництво держав-членів здійснюють міністри закордонних справ. До її компетенції належить, з-поміж іншого, втілення Європейської зовнішньої політики та політики оборони, а також розв'язання питань у сфері співпраці задля розвитку. За особливої потреби Рада засідає у складі голів держав чи урядів держав-членів (див. част. З ст. 121 ДЄСп).

[16] Ь) Головування в Раді та допомога Комітету постійних представ­ників та Генерального секретаріату в організації роботи Ради. Голо­вування в Раді змінюється кожні шість місяців. При цьому держава-член, яка головує в Раді, також головує в Європейському Союзі.

[17] Допомогу в підготуванні та організації засідань Ради забезпечу­ють Комітет постійних представників (відповідно до його назви французькою, відомий також як КОРЕПЕР; част. 1 ст. 207 ДЄСп, част. 1 ст. 121 ДЄСпАЕ) та Генеральний секретаріат під керівництвом гене­рального секретаря (част. 2 ст. 207 ДЄСп, част. 2 ст. 121 ДЄСпАЕ).

Конституційний договір запроваджує, разом з новим форматом Ради з за­гальних питань і законодавства, Раду із закордонних справ під керівниц­твом міністра закордонних справ Євросоюзу (який паралельно займає по­саду віце-президента Комісії) (част. 2 ст. 1-24).

[18] с) Процедура. Правила процедури Ради (див. част. З ст. 207, ДЄСп, част. З ст. 121 ДЄСпАЕ, част. З ст. ЗО ДЄОВС) належать до вторинного права Спільноти (це питання є, однак, спірним). Правила Процеду­ри ухвалює Рада і є обов'язковими до виконання, аж доки Рада їх сама не змінить (див. СЄСп Справа 68/86, 36. 1988, 855 № на полях 48 - «Сполучене Королівство проти Ради»). Ухвалення рішень Ради більшістю голосів її членів врегульовано Правилами процедури, част. 1 ст. 7. У термінових справах Рада може ухвалювати рішення, голосуючи письмово (ст. 8 Правил процедури). За результатами кожного проведеного засідання Ради готують відповідний Протокол (ст. 9 Правил процедури). Часто органи ЄСп або окремі держави-члени додають до Протоколу засідання Ради декларації стосовно ви­даних Радою правових актів, які містять їх трактування. До таких доданих до Протоколів декларацій дуже охоче звертаються держави-члени, щоб підтримати вигідне для правове бачення, а насампе­ред, щоб забезпечити собі певне поле розсуду, дещо «пом'якшено» тлумачачи норми вторинного права Спільноти. При цьому норма­тивне значення подібних тлумачень може бути надано хіба що де­клараціям, зробленим безпосередньо Радою як законотворчим орга­ном, тоді як декларації держав-членів і Комісії є лише маловажливе з юридичного боку обґрунтування певної правової позиції.

Федеральний конституційний суд у справі між Вільною державою Ба­варія та федерацією у своєму рішенні стосовно Директиви ЄСп «Телебачен­ня без кордонів» повинен був повідомити власну позицію щодо доданої до Протоколу декларації Ради та Комісії, яка дещо пом'якшувала положення доволі спірного «квотного регулювання», встановлюваного новою Директи­вою. Федеральний конституційний суд розцінив намагання представника Німеччини, спрямовані на імплементацію згаданої декларації до Протоколу у систему національного права як недоцільну спробу реалізувати провале­ну - після згоди Німеччини на запровадження Директиви - правову пози­цію (відхилення квотного регулювання, через брак відповідної компетенції Спільноти), посилаючись на офіційно не опубліковану і з боку можливості правового застосування мало важливу декларацію до Протоколу (ФКС 92, 203 [244 і далі]).

[19] Амстердамський договір передбачає право доступу громадсь­кості до документів Європейського Парламенту, Ради та Комісії (част. З ст. 207, част. 1 ст. 255 ДЄСп). Загальні принципи, а також певні обмеження щодо доступу до документів повинна врегульовати Рада (з дотриманням визначеної процедури співпраці Ради з від­повідними інститутами ЄСп) (част. 2 ст. 255 ДЄСп). Щоб виконати завдання, визначене в част. 2 ст. 255 ДЄСп, Регламент (ЄСп) № 1049/2001 Європейського Парламенту і Ради про доступ громадсь­кості до документів Європейського Парламенту, Ради та Комісії (АВ1. 2001 L 145, с. 43) містить загальне врегулювання доступу до документів вищезгаданих органів Спільноти. Детальні положення стосовно відмови у доступі до будь-якого документа містять відомості про винятки зі ст. 4 Регламенту.

Література: М. Herdegen, Die Auslegung von Erklarungen von Gemeinschaftsorganen und Mitgliedstaaten zu EG-Rechtsakten, ZHR 1991, c. 52 і далі. M. Pechstein, Die Bedeurung von Protokollerklarungen zu Rechtsakten der EG, EuR 1990, c. 249 і далі. В. Wagenbaur, Der Zugang zu EU-Dokumenten -Transparenz zum Anfassen, EuZW 2001, c. 680 і далі.