- •§ 1. Європейське право як система взаємодійних норм
- •II. Європейське право у широкому розумінні
- •III. Різна цільова спрямованість норм європейського права
- •IV. Роз'яснення понять
- •§ 2. Рада Європи
- •§ 2. Рада Європи
- •II. Угоди Ради Європи
- •§ 3. Європейська конвенція з прав людини як загальноєвропейський стандарт основних прав
- •III. Судовий розгляд
- •II. Органи Конвенції
- •IV. Практика Європейського суду з прав людини щодо окремих конвенційних прав
- •1. Автономне тлумачення конвенційних прав
- •2. Обов'язки держави щодо захисту конвенційних прав
- •3. Заборона нелюдського поводження
- •4. Захист права на повагу до сімейного та приватного життя
- •5. Свобода вираження поглядів
- •6. Захист права власності
- •7. Заборона дискримінації
- •8. Принципи обмеження конвенційних прав
- •V. Чинність Європейської конвенції з прав людини у внутрішньодержавному праві
- •VI. Значення Європейської конвенції з прав людини для захисту основних прав у Європейському Союзі
- •§ 4. Розвиток Європейських спільнот та Європейського Союзу
- •II. Римські договори: заснування Європейської (економічної) Спільноти та Європейської спільноти з атомної енергії
- •III. Подальший розвиток правопорядку Спільноти
- •IV. Маастрихтський договір (Договір про Європейський Союз)
- •1. Заснування Європейського Союзу
- •2. Внесення змін у Договори Спільноти
- •3. Угода про соціальну політику
- •V. Європейський економічний простір
- •VI. Розширення Європейського Союзу 1995 року
- •VII. Окремі віхи розвитку європейської інтеграції
- •VIII. Амстердамський договір
- •IX. Ніцький договір
- •X. Розширення Європейського Союзу в 2004 та в 2007 роках
- •XI. Територіальне застосування права Європейського Союзу
- •XII. Європейський конвент і Договір про запровадження Конституції для Європи
- •§ 5. Структура Європейського Союзу
- •II. Європейська Рада - провідний орган Європейського Союзу
- •III. Участь органів Спільноти в роботі другої і третьої «опори» Європейського Союзу
- •IV. Співвідношення Європейських спільнот та Європейського Союзу
- •V. Переплетіння положень Договорів Спільноти та Договору про Європейський Союз
- •VI. Посилена співпраця
- •§ 6. Правова природа Європейських спільнот і Європейського Союзу
- •2. Дія загального міжнародного права
- •3. Правоздатність в рамках внутрішньодержавних правовідносин
- •4. Привілеї та імунітети
- •II. Наднаціональність Європейських спільнот
- •1. Право Спільноти як автономний правопорядок
- •2. Пряма дія вторинного права Спільноти
- •III. Правова природа Європейського Союзу
- •IV. Система Європейського Союзу як «об'єднання держав»
- •§ 7. Співвідношення Європейських спільнот і Європейського Союзу та держав-членів
- •II. Вступ і вихід окремих держав-членів
- •1. Вступ нової держави-члєна
- •2. Вихід держави-члена
- •III. Засадничі принципи відносин між Європейськими спільнотами та державами-членами
- •1. Обов'язок лояльної співпраці й солідарності (ст. 10 дєСп)
- •2. Координація економічної політики (ст. 4 дєСп)
- •3. Заборона дискримінації (ст. 12 дєСп)
- •4. Принцип субсидіарності
- •5. Захисні застереження та застереження на випадок надзвичайних ситуацій
- •IV. Основні цінності Європейського Союзу
- •§ 8. Інституції Європейських спільнот
- •1. Взаємодія Європейських спільнот через спільні органи
- •3. Розподіл функцій у системі Спільноти
- •4. Місцезнаходження органів
- •5. Персонал
- •6. Міжінституційні угоди
- •II. Рада Європейських спільнот (Рада Європейського Союзу) 1. Загальна інформація
- •2. Склад та інші організаційні аспекти
- •3. Ухвалення рішень
- •4. Завдання
- •5. Державно-правові зобов'язання представника держави-члена в Раді
- •1. Загальна інформація
- •2. Склад
- •3. Ухвалення рішень та процедура
- •5. Внутрішня структура
- •IV. Європейський Парламент 1. Загальна інформація
- •2. Склад і структура
- •3. Завдання
- •4. Екскурс: політичні партії
- •1. Загальна інформація
- •2. Склад та Правила процедури Суду Європейських спільнот
- •3. Суд першої інстанції
- •4. Практика Суду Європейських Спільнот як чинник інтеграції
- •VI. Рахункова палата
- •§ 8. Інституції Європейських спільнот
- •VII. Допоміжні органи
- •1. Економічний і соціальний комітет
- •VIII. Інші інституції
- •1. Європейський інвестиційний банк
- •2. Юридично усамостійнені та інші інституції, створені для досягнення договірних цілей
- •IX. Інституційна рівновага
- •§ 9. Джерела права Спільноти
- •II. Первинне право Спільноти
- •1. Договори Спільноти та додатки до них як основа її правопорядку
- •2. Загальні принципи в праві Спільноти
- •3. Хартія основних прав Європейського Союзу
- •4. Сфера застосування основних прав
- •III. Вторинне право Спільноти
- •1. Регламент
- •2. Директива
- •3. Рішення
- •4. Рекомендації та висновки
- •5. Інші правові акти
- •6. Типологія правових актів за Конституційним договором
- •IV. Компетенція Європейських спільнот (Європейського Союзу) та принцип обмежених окремих повноважень
- •1. Необхідність договірної основи як умова для набуття компетенції Європейськими спільнотами та їхніми органами
- •2. Неписана компетенція Спільноти
- •208 Частина 2. Європейські спільноти - серце Європейського Союзу
- •3. «Генеральні повноваження», відповідно до ст. 308 дєСп
- •§ 9. Джерела права Спільноти
- •4. Розподіл компетенції в рамках Спільноти
- •5. Полеміка довкола компетенції
- •6. Розподіл компетенції за Конституційним договором
- •V. Правотворча процедура
- •1. Загальна інформація
- •2. Участь Європейського Парламенту
- •3. Ухвалення виконавчих положень
2. Склад і структура
Кількість представників, яких обирають від кожної держави-члена на виборчий період 2004 - 2009 років:
Австрія 18
Бельгія 24
Болгарія 18
Греція 24
Данія 14
Естонія 6
Ірландія 13
Іспанія 54
Італія 78
Кіпр 6
Латвія 9
Литва 13
Люксембург 6
Мальта 5
[71]
Кількість
членів Європейського Парламенту після
приєднання Румунії і Болгарії становить
785
осіб.
На виборчий період з 2009
по
2014
роки
положеннями ДЄСп кількість депутатів
ЄП обмежено до 736
осіб
(част.
2 ст. 189 ДЄСп
та част.
2 ст. 107 ДЄСпАЕ
в ред.
Договору
про приєднання від 2005
року).
Крім того, розподіл місць у Парламенті
серед держав-членів (при зменшенні
кількості представників від окремих
держав-членів) більшою мірою залежатиме
від демографічної ваги держав-членів
(част.
2 ст. 190 ДЄСп,
част.
2 ст. 108 ДЄСпАЕ).
[72] Згідно з Конституційним договором, максимальна кількість членів Європейського Парламенту, вибори до якого проходитимуть 2009 року, становитиме 750 депутатів, а розподіл місць здійснюватимуть за «дегресивно пропорційним» принципом (част. 2 ст. 1-20). При цьому на кожну з держав-членів має припадати від 6 до 96 місць. Перед виборами Європейська Рада повинна заздалегідь врегулювати усі пов'язані зі складом Європейського Парламенту питання, одностайно ухваливши рішення на підставі пропозиції останнього та за його згодою (част. 2 ст. 1-20).
[73] Кількість депутатських місць розподілена між державами-членами, згідно зі строго визначеними квотами (част. 2 ст. 190 ДЄСп). Основні положення щодо виборчого права містить ухвалений Радою 1976 року Акт про запровадження загальних прямих виборів депутати} Європейського Парламенту - Акт про загальні прямі вибори. Оскільки за своїм характером цей документ наближений до договору, він має бути зарахований до первинного права Європейських спільнот.
[74] Передбачений Договором спосіб розподілу місць в Європейському Парламенті, однак, продовжує істотно викривлювати ідею пропорційного представництва в ньому кожного з народів держав, що об'єднались у Спільноту. Так, кожен депутат, обраний від Люксембургу, представляє інтереси приблизно 70000 своїх співгромадян, тоді як кожен депутат, обраний від Німеччини, представляє в середньому майже 800000 громадян своєї країни. Чим більшого значення надавалось участі Європейського Парламенту в діяльності органів ЄСп (насамперед в законодавстві), тим складніше було виправдовувати це грубе порушення принципів ніби-то рівного для всіх обранців виборчого права.
[75] Депутати Європейського Парламенту голосують індивідуально і особисто, будучи вільними від будь-яких наказів чи вказівок (част. 1 ст. 4 Акта про загальні прямі вибори). Починаючи з 1979 року, депутатів обирають на засадах загального прямого виборчого права на п'ятирічний термін (ст. З Акта про загальні прямі вибори; част. З ст. 190 ДЄСп). Запровадження на території усіх держав-членів єдиної виборчої системи, як це передбачає част. 4 ст. 190 ДЄСп, част. 4 ст. 108 ДЄСпАЕ, част. 4 ст. 21 ДЄОВС, поки що залишається лише наміром.
У справі «Метьюз» ЄСПЛ розглядав питання про відсутність на території Ґібралтару (який є «залежною територією» Сполученого Королівства) загальних прямих виборів до Європейського Парламенту (ЄСПЛ, «Метьюз проти Сполученого Королівства», 1999-1 = Еи2\У 1999, с. 308 і далі з коментарями К. Ленца).
Акт про загальні прямі вибори від 1976 року передбачав, що його положення Сполучене Королівство застосовує винятково на території Сполученого Королівства (Додаток II), отже, право участі у виборах до Європейського Парламенту на громадян Ґібралтару не поширювалось. Це положення було імплементоване в систему британського національного виборчого законодавства. Громадянка Сполученого Королівства з постійним місцем проживання в Ґібралтарі звернулась до ЄСПЛ з індивідуальною заявою про імовірне порушення ст. З Додаткового протоколу № 1 до ЄКПЛ. Положення ст. З Додаткового протоколу № 1 до ЄКПЛ проголошує, що Договірні держави зобов'язуються «проводити таємним голосуванням вільні вибори з розумною періодичністю в умовах, які забезпечуватимуть вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу». В тлумаченні положень цього Протоколу для ЄСПЛ вирішальне значення мали гарантії захисту «ефективної політичної демократії». При цьому Суд дійшов висновку, що Європейський Парламент в світлі його суті та значення має вважатись демократично легітимізованим репрезентативним органом і, зважаючи на його участь у законотворчому процесі Європейських спільнот, зараховуватися до «законодавчих органів» - так само і для Ґібралтару - у розумінні ст. З Додаткового протоколу № 1 до ЄКПЛ. Отже, ЄСПЛ забезпечив опосередковано - через конвенційні зобов'язання держав-членів - дотримання демократичних стандартів в рамках Європейських спільнот та Європейського Союзу (дет. див. вище § З VI.).
[76] Регулярні пленарні засідання Європейського Парламенту проходять у його власній будівлі в м. Страсбурзі. У Брюсселі розташований ще один власний зал засідань Європарламенту, де проходять його додаткові (позачергові) сесії.
[77]
Політичні фракції Європейського Парламенту:
Фракція Європейської народної партії та партії Європейських демократів (277),
Фракція Соціал-демократичної партії Європи (218),
Альянс лібералів і демократів за Європу (106),
Фракція Союзу за Європу націй (44),
Фракція зелених/Європейський вільний альянс (42),
Конфедерація Об'єднаної європейської лівиці/Скандинавські зелені (41),
Незалежність і демократія (23),
Ідентичність, традиція, суверенітет (20),
позафракційні (14).
[78] Функціонування органу визначають Правила процедури Європейського Парламенту (ППЄП), які приймають більшість його членів. Керівництво його роботою здійснює його голова (ст. 19 ППЄП), який разом із 14 віце-головами утворює президію Європейського Парламенту (част. 1 ст. 21 ППЄП). Депутати ЄП можуть об'єднуватися у політичні фракції, критерієм для об'єднання є політичні інтереси (част. 1 ст. 29 ППЄП). Для утворення політичної фракції необхідна мінімальна кількість депутатів, яка коливається від 14 депутатів (якщо вони представляють 4 або більше держав-членів) до 29 депутатів (якщо вони представляють одну державу) (част. 2 ст. 29 ППЄП).
[79] Рішенням своїх членів Європейський Парламент може утворити тимчасовий комітет з розслідування, метою якого є розслідувати «можливі порушення чи недоліки у застосуванні права Спільноти» (част. 1 ст. 193 ДЄСп, част. 1 ст. 107 ДЄСпАЕ). Парламент також призначае омбудсмена, якому надають повноваження отримувати скарги від будь-якого громадянина Спільноти або фізичної чи юридичної особи з місцем проживання або зареєстрованим офісом на території будь-якої з держав-членів про ймовірні порушення, що були допущені будь-яким органом Спільноти, та проводити необхідне розслідування на підставі отриманих скарг ст. 195 ДЄСп, п. <1 ст. 107 ДЄСпАЕ, п. сі ст. 20 ДЄОВС).
