- •§ 1. Європейське право як система взаємодійних норм
- •II. Європейське право у широкому розумінні
- •III. Різна цільова спрямованість норм європейського права
- •IV. Роз'яснення понять
- •§ 2. Рада Європи
- •§ 2. Рада Європи
- •II. Угоди Ради Європи
- •§ 3. Європейська конвенція з прав людини як загальноєвропейський стандарт основних прав
- •III. Судовий розгляд
- •II. Органи Конвенції
- •IV. Практика Європейського суду з прав людини щодо окремих конвенційних прав
- •1. Автономне тлумачення конвенційних прав
- •2. Обов'язки держави щодо захисту конвенційних прав
- •3. Заборона нелюдського поводження
- •4. Захист права на повагу до сімейного та приватного життя
- •5. Свобода вираження поглядів
- •6. Захист права власності
- •7. Заборона дискримінації
- •8. Принципи обмеження конвенційних прав
- •V. Чинність Європейської конвенції з прав людини у внутрішньодержавному праві
- •VI. Значення Європейської конвенції з прав людини для захисту основних прав у Європейському Союзі
- •§ 4. Розвиток Європейських спільнот та Європейського Союзу
- •II. Римські договори: заснування Європейської (економічної) Спільноти та Європейської спільноти з атомної енергії
- •III. Подальший розвиток правопорядку Спільноти
- •IV. Маастрихтський договір (Договір про Європейський Союз)
- •1. Заснування Європейського Союзу
- •2. Внесення змін у Договори Спільноти
- •3. Угода про соціальну політику
- •V. Європейський економічний простір
- •VI. Розширення Європейського Союзу 1995 року
- •VII. Окремі віхи розвитку європейської інтеграції
- •VIII. Амстердамський договір
- •IX. Ніцький договір
- •X. Розширення Європейського Союзу в 2004 та в 2007 роках
- •XI. Територіальне застосування права Європейського Союзу
- •XII. Європейський конвент і Договір про запровадження Конституції для Європи
- •§ 5. Структура Європейського Союзу
- •II. Європейська Рада - провідний орган Європейського Союзу
- •III. Участь органів Спільноти в роботі другої і третьої «опори» Європейського Союзу
- •IV. Співвідношення Європейських спільнот та Європейського Союзу
- •V. Переплетіння положень Договорів Спільноти та Договору про Європейський Союз
- •VI. Посилена співпраця
- •§ 6. Правова природа Європейських спільнот і Європейського Союзу
- •2. Дія загального міжнародного права
- •3. Правоздатність в рамках внутрішньодержавних правовідносин
- •4. Привілеї та імунітети
- •II. Наднаціональність Європейських спільнот
- •1. Право Спільноти як автономний правопорядок
- •2. Пряма дія вторинного права Спільноти
- •III. Правова природа Європейського Союзу
- •IV. Система Європейського Союзу як «об'єднання держав»
- •§ 7. Співвідношення Європейських спільнот і Європейського Союзу та держав-членів
- •II. Вступ і вихід окремих держав-членів
- •1. Вступ нової держави-члєна
- •2. Вихід держави-члена
- •III. Засадничі принципи відносин між Європейськими спільнотами та державами-членами
- •1. Обов'язок лояльної співпраці й солідарності (ст. 10 дєСп)
- •2. Координація економічної політики (ст. 4 дєСп)
- •3. Заборона дискримінації (ст. 12 дєСп)
- •4. Принцип субсидіарності
- •5. Захисні застереження та застереження на випадок надзвичайних ситуацій
- •IV. Основні цінності Європейського Союзу
- •§ 8. Інституції Європейських спільнот
- •1. Взаємодія Європейських спільнот через спільні органи
- •3. Розподіл функцій у системі Спільноти
- •4. Місцезнаходження органів
- •5. Персонал
- •6. Міжінституційні угоди
- •II. Рада Європейських спільнот (Рада Європейського Союзу) 1. Загальна інформація
- •2. Склад та інші організаційні аспекти
- •3. Ухвалення рішень
- •4. Завдання
- •5. Державно-правові зобов'язання представника держави-члена в Раді
- •1. Загальна інформація
- •2. Склад
- •3. Ухвалення рішень та процедура
- •5. Внутрішня структура
- •IV. Європейський Парламент 1. Загальна інформація
- •2. Склад і структура
- •3. Завдання
- •4. Екскурс: політичні партії
- •1. Загальна інформація
- •2. Склад та Правила процедури Суду Європейських спільнот
- •3. Суд першої інстанції
- •4. Практика Суду Європейських Спільнот як чинник інтеграції
- •VI. Рахункова палата
- •§ 8. Інституції Європейських спільнот
- •VII. Допоміжні органи
- •1. Економічний і соціальний комітет
- •VIII. Інші інституції
- •1. Європейський інвестиційний банк
- •2. Юридично усамостійнені та інші інституції, створені для досягнення договірних цілей
- •IX. Інституційна рівновага
- •§ 9. Джерела права Спільноти
- •II. Первинне право Спільноти
- •1. Договори Спільноти та додатки до них як основа її правопорядку
- •2. Загальні принципи в праві Спільноти
- •3. Хартія основних прав Європейського Союзу
- •4. Сфера застосування основних прав
- •III. Вторинне право Спільноти
- •1. Регламент
- •2. Директива
- •3. Рішення
- •4. Рекомендації та висновки
- •5. Інші правові акти
- •6. Типологія правових актів за Конституційним договором
- •IV. Компетенція Європейських спільнот (Європейського Союзу) та принцип обмежених окремих повноважень
- •1. Необхідність договірної основи як умова для набуття компетенції Європейськими спільнотами та їхніми органами
- •2. Неписана компетенція Спільноти
- •208 Частина 2. Європейські спільноти - серце Європейського Союзу
- •3. «Генеральні повноваження», відповідно до ст. 308 дєСп
- •§ 9. Джерела права Спільноти
- •4. Розподіл компетенції в рамках Спільноти
- •5. Полеміка довкола компетенції
- •6. Розподіл компетенції за Конституційним договором
- •V. Правотворча процедура
- •1. Загальна інформація
- •2. Участь Європейського Парламенту
- •3. Ухвалення виконавчих положень
3. Ухвалення виконавчих положень
[73] Ухвалення Комісією виконавчих положень передбачає закріплення в рамках «основного Регламенту» Ради або іншого правового акта Спільноти, що надає Комісії право на здійснення відповідних повноважень, конкретної процедури, в рамках якої зобов'язана діяти Комісія. Для забезпечення якнайефективнішого виконання Комісією делегованих їй виконавчих повноважень Рада розробила низку правових форм зворотного зобов'язання Комісії перед Радою.
Ключову роль у розробленні і виданні Комісією виконавчих положень відіграють комітети у складі представників держав-членів під головуванням члена Комісії. На позначення цієї доволі складної системи було запроваджено поняття «комітологія». Процедури здійснення Комісією делегованих їй виконавчих повноважень врегульовані Рішенням Ради (ЄСп) 1999/68 від 28 червня 1999 року про встановлення процедур виконання Комісією делегованих їй виконавчих повноважень (АВ1. 1999 Ь 184, с. 23). 2006 року в це Рішення було внесено певні поправки (АВ1. 2006 Ь 200, с. 11), що помітно розширили право участі Європейського Парламенту у правотворчому процесі ЄСп.
Виконавчі положення з простих питань Комісія видає без участі комітету (при цьому Рада зберігає за собою право погодження, зміни або скасування положення, виданого Комісією). В рамках комітології передбачено три типи комітетів.
Консультативний комітет. Комісія зобов'язана взяти до уваги позицію консультативного комітету, однак остаточне рішення Комісії може відхилятись від позиції комітету (ст. З Рішення Ради).
Складнішими є правила, що регулюють діяльність адміністративного комітету (ст. 4 Рішення Ради). В рамках цієї процедури адміністративний комітет висловлює власну позицію стосовно проекту Комісії про вжиття відповідних виконавчих заходів. При виробленні позиції комітету діють такі самі вимоги щодо більшості, як і передбачені для рішень, ухвалюваних Радою на підставі пропозиції від Комісії. Комісія в рамках цієї процедури видає безпосередньо застосовні виконавчі положення про вжиття конкретних заходів (із застереженням про право Європейського Парламенту вносити власні пропозиції про поправки до них, наслідком чого є перегляд Комісією попереднього варіанта проекту). Якщо запропоновані Комісією виконавчі заходи не збігаються з позицією членів адміністративного комітету, обов'язком Комісії є негайно поінформувати про це Раду. Рада протягом трьох місяців кваліфікованою більшістю може ухвалити інше рішення.
Регуляторний комітет (ст. 5 Рішення Ради). В рамках цієї процедури Комісія зобов'язана ознайомитись з позицією комітету, голосування щодо якої відбувається за тими ж правилами, що й ухвалення позиції адміністративного комітету, тобто кваліфікованою більшістю. Якщо позиція регуляторного комітету збігається з заходами, запропонованими Комісією, остання має право їх видавати (знову ж таки із застереженням про право Європейського Парламенту вносити поправки у проект Комісії). Якщо заходи, запропоновані Комісією, не збігаються з позицією регуляторного комітету, або якщо комітет не висловлюється, Комісія передає на розгляд Ради розроблений нею проект та надає необхідну інформацію Європейському Парламентові. Європейський Парламент має право висловлюватися щодо ймовірного перевищення з боку Комісії наданих їй виконавчих повноважень. Рада кваліфікованою більшістю ухвалює рішення щодо проекту, запропонованого Комісією. Якщо Рада відхилить проект Комісії, остання може представити на розгляд Ради змінену пропозицію, або внести зміни до попередньої і представити на розгляд Ради варіант зі змінами, або звернутись до Ради із розробленою на основі положень ДЄСп Законодавчою пропозицією, на підставі якої Рада може ухвалити відповідний правовий акт. Якщо Рада упродовж встановленого періоду не видасть запропонований Комісією виконавчий акт, і не відхилить пропозицію Комісію, остання вправі самостійно видати запропонований нею виконавчий акт. Право Ради, проголосувавши простою більшістю, заблокувати рішення Комісії, більше не діє. Окремі приписи регулюють процедуру впровадження охоронних заходів (ст. 6 Рішення Ради від 1999 року). Комісія зобов'язана регулярно інформувати Європейський Парламент про роботу комітетів (част. 2 ст. 7 Рішення Ради).
Згідно з правилами, що регулюють діяльність нового, запровадженого у 2006 році підконтрольного регуляторного комітету (п. а ст. 5 Рішення Ради), Європейський Парламент впродовж встановленого терміну може більшістю голосів своїх членів відхилити запропонований Комісією проект виконавчих заходів або подану Комісією на розгляд Ради пропозицію, посилаючись на відповідну причину (перевищення виконавчих повноважень, несумісність із метою або змістом базового правового акта, порушення принципів субсидіарності або пропорційності) і так заблокувати роботу Комісії (п. Ь, п. с част. З ст. 5, п. е, п. f част. 4 ст. 5 Рішення Ради). Цю процедуру слід застосовувати під час встановлення виконавчих заходів загальної значущості, щоб уможливити внесення (несуттєвих) поправок у текст ухваленого в рамках процедури спільного ухвалювання рішень базового правового акта (Обґрунтування № 7 Рішення Ради).
Література: С. Joerges/J. Falke (Hrsg.), Das Ausschusswesen der Europaischen Union, 2000; C. Mensching, Der neue Komitologie-Beschluss des Rates, EuZW 2000, c. 268 і далі.
VI. Тлумачення і розвиток права Спільноти судами
Тлумачення права ЄСп здійснюють за власними правилами, уне-залежненими від загальних принципів тлумачення міжнародних договорів. При цьому вихідним пунктом завжди є дослівний текст предмета тлумачення. Важливе значення мають також системний та телеологічний - «в дусі Договорів» - методи (про цілі Договорів див., наприклад, СЄСп, Судова справа 26/62,1963, 1, с. 24 і далі «ван Ґенд і Лоос»). Менш важливим є історичний метод тлумачення права.
Судова практика СЄСп в особливий спосіб позначена євроінтег-раційним тлумаченням права Спільноти та орієнтованістю на принцип «effet utile» у його застосуванні. Розвиток Судом права Спільноти,
що виходить за межі його тлумачення, становить практика СЄСп щодо безпосередньоїзастосовності директив у внутрішньодержавному праві адресата та встановленої правом Спільноти відповідальності держави-члена за неімплементацію директив ЄСп, а також за порушення державою-членом первинного права Спільноти.
[76] Федеральний конституційний суд Німеччини схвально поставився до розвитку права Спільноти Судом в напрямку створення неписаного стандарту прав людини та основних свобод (ФКС, 73, 339 [378 і далі]). Визнання Судом безпосередньої дії директив ЄСп Федеральний конституційний суд назвав цілком законним проявом активізму з боку СЄСп, що не виходить за рамки європейської правової традиції (ФКС 75,223 [241 і далі]). Водночас в своєму «Маастрихтському рішенні» Федеральний конституційний суд Німеччини наголосив на тому, що делегування повноважень на користь Європейських спільнот має обмежений характер, що своєю чергою унеможливлює надто широке оперування положеннями Договорів (ФКС 89,155 [188]), а відтак розкритикував надміру енергійні підходи СЄСп при здійсненні судової практики. При цьому застеріг від невиправдано жвавого застосування принципу «effet utile» - з боку СЄСп - як вищого критерію при тлумаченні права ЄСп і практично прямо «пригрозив», що навіть СЄСп, приписуючи Спільнотам компетенцію, яка їм не належать, не може сподіватись на покірне слідування держав-членів його судовій практиці:
«Якщо дотепер динамічне розширення чинних Договорів основувалось на широкому оперуванні положенням ст. 235 ДЄЕСп [ст. 308 ДЄСп нова ред.] в розумінні забезпечення "цілісної договірної компетенції", на ідеї внутрішньо властивої компетенції Європейської Спільноти ("неявних повноважень") та на тлумаченні Договорів у розумінні якнайповнішого застосування Спільнотою наданої їй компетенції ("effet utile") (...), то в майбутньому під час тлумачення норм щодо повноважень органів та служб Європейських спільнот слід звертати увагу на те, що в Договорі про Європейський Союз принципово розрізнено здійснення обмежено делегованого суверенного повноваження та внесення змін у Договір, тому наслідки тлумачення положень Договору не можуть бути тотожними розширенню Договору; таке тлумачення договірних норм, спрямованих на закріплення повноважень, на території Німеччини юридичної обов'язковості не матиме».
[77] Завданням європейської правової доктрини є визначити ту межу, яка відділяє допустимий розвиток права Спільноти від «незаконного присвоювання компетенції» Судом на користь Європейських спільнот.
VII. Припущення щодо чинності правових актів Спільноти
[78] На правові акти, видані органами Європейських спільнот, поширюється припущення щодо чинності. Тому навіть правові акти ЄСп, які становлять порушення права Спільноти, засадничо зберігають юридичну силу, доки СЄСп не проголосить їх недійсними або доки їх не буде скасовано в інший визначений правом спосіб. У зв'язку з цим СЄСп постановив:
«на правові акти, видані органами Спільноти, поширюється припущення щодо чинності, через це вони, навіть будучи такими, що суперечать праву, зберігають юридичні наслідки аж до їх скасування або відкликання» (СЄСп, Судова справа С-137/92 Р, 36.1994,1-2555 № на полях 48 «БАСФ»).
[79] Виняток з цього принципу становлять ті правові акти, суперечність праву Спільноти яких є настільки очевидною, що вони, за жодних обставин не будучи прийнятими правопорядком Спільноти, не можуть - навіть тимчасово - набувати юридичної дії, тобто є «юридично нечинними» (тобто юридично не існують). Встановлення такого винятку має на меті задовольнити фундаментальні вимоги, яким мусить відповідати правопорядок, а саме «стабільності правовідносин та збереженню правозгідності» (СЄСп, там само № на полях 49). При цьому СЄСп наголосив, що поява юридично нечинного правового акта внаслідок особливо грубого порушення права Спільноти можлива лише у вкрай виняткових випадках.
[80] Недійсність правового акта ЄСп у зв'язку з порушенням права Спільноти (не плутати з «юридично нечинним» правовим актом у зв'язку з особливо серйозним і очевидним порушенням права) може встановити тільки Суд Європейських Спільнот (на підставі позову про недійсність або преюдиціиного запиту, поданого згідно зі ст. 234 ДЄСп). Монопольне право СЄСп проголошувати правові акти, видані органами Спільноти, недійсними мають поважати національні суди (дет. див. нижче § 10 V. 3.).
