Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Право-ес.книга.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

3. Ухвалення виконавчих положень

[73] Ухвалення Комісією виконавчих положень передбачає закріп­лення в рамках «основного Регламенту» Ради або іншого правового акта Спільноти, що надає Комісії право на здійснення відповідних повноважень, конкретної процедури, в рамках якої зобов'язана дія­ти Комісія. Для забезпечення якнайефективнішого виконання Ко­місією делегованих їй виконавчих повноважень Рада розробила низ­ку правових форм зворотного зобов'язання Комісії перед Радою.

Ключову роль у розробленні і виданні Комісією виконавчих поло­жень відіграють комітети у складі представників держав-членів під головуванням члена Комісії. На позначення цієї доволі складної сис­теми було запроваджено поняття «комітологія». Процедури здійснен­ня Комісією делегованих їй виконавчих повноважень врегульовані Рішенням Ради (ЄСп) 1999/68 від 28 червня 1999 року про встанов­лення процедур виконання Комісією делегованих їй виконавчих пов­новажень (АВ1. 1999 Ь 184, с. 23). 2006 року в це Рішення було внесено певні поправки (АВ1. 2006 Ь 200, с. 11), що помітно розширили право участі Європейського Парламенту у правотворчому процесі ЄСп.

Виконавчі положення з простих питань Комісія видає без участі комі­тету (при цьому Рада зберігає за собою право погодження, зміни або ска­сування положення, виданого Комісією). В рамках комітології передбачено три типи комітетів.

Консультативний комітет. Комісія зобов'язана взяти до уваги пози­цію консультативного комітету, однак остаточне рішення Комісії може від­хилятись від позиції комітету (ст. З Рішення Ради).

Складнішими є правила, що регулюють діяльність адміністративного комітету (ст. 4 Рішення Ради). В рамках цієї процедури адміністративний комітет висловлює власну позицію стосовно проекту Комісії про вжиття відповідних виконавчих заходів. При виробленні позиції комітету діють такі самі вимоги щодо більшості, як і передбачені для рішень, ухвалюваних Радою на підставі пропозиції від Комісії. Комісія в рамках цієї процедури видає безпосередньо застосовні виконавчі положення про вжиття конк­ретних заходів (із застереженням про право Європейського Парламенту вносити власні пропозиції про поправки до них, наслідком чого є перегляд Комісією попереднього варіанта проекту). Якщо запропоновані Комісією виконавчі заходи не збігаються з позицією членів адміністративного коміте­ту, обов'язком Комісії є негайно поінформувати про це Раду. Рада протягом трьох місяців кваліфікованою більшістю може ухвалити інше рішення.

Регуляторний комітет (ст. 5 Рішення Ради). В рамках цієї процеду­ри Комісія зобов'язана ознайомитись з позицією комітету, голосування щодо якої відбувається за тими ж правилами, що й ухвалення позиції ад­міністративного комітету, тобто кваліфікованою більшістю. Якщо позиція регуляторного комітету збігається з заходами, запропонованими Комісією, остання має право їх видавати (знову ж таки із застереженням про право Європейського Парламенту вносити поправки у проект Комісії). Якщо за­ходи, запропоновані Комісією, не збігаються з позицією регуляторного ко­мітету, або якщо комітет не висловлюється, Комісія передає на розгляд Ради розроблений нею проект та надає необхідну інформацію Європейському Парламентові. Європейський Парламент має право висловлюватися щодо ймовірного перевищення з боку Комісії наданих їй виконавчих повнова­жень. Рада кваліфікованою більшістю ухвалює рішення щодо проекту, зап­ропонованого Комісією. Якщо Рада відхилить проект Комісії, остання може представити на розгляд Ради змінену пропозицію, або внести зміни до попе­редньої і представити на розгляд Ради варіант зі змінами, або звернутись до Ради із розробленою на основі положень ДЄСп Законодавчою пропозицією, на підставі якої Рада може ухвалити відповідний правовий акт. Якщо Рада упродовж встановленого періоду не видасть запропонований Комісією ви­конавчий акт, і не відхилить пропозицію Комісію, остання вправі самостійно видати запропонований нею виконавчий акт. Право Ради, проголосувавши простою більшістю, заблокувати рішення Комісії, більше не діє. Окремі при­писи регулюють процедуру впровадження охоронних заходів (ст. 6 Рішення Ради від 1999 року). Комісія зобов'язана регулярно інформувати Європейсь­кий Парламент про роботу комітетів (част. 2 ст. 7 Рішення Ради).

Згідно з правилами, що регулюють діяльність нового, запроваджено­го у 2006 році підконтрольного регуляторного комітету (п. а ст. 5 Рішен­ня Ради), Європейський Парламент впродовж встановленого терміну може більшістю голосів своїх членів відхилити запропонований Комісією проект виконавчих заходів або подану Комісією на розгляд Ради пропозицію, по­силаючись на відповідну причину (перевищення виконавчих повноважень, несумісність із метою або змістом базового правового акта, порушення при­нципів субсидіарності або пропорційності) і так заблокувати роботу Комісії (п. Ь, п. с част. З ст. 5, п. е, п. f част. 4 ст. 5 Рішення Ради). Цю процедуру слід застосовувати під час встановлення виконавчих заходів загальної значущості, щоб уможливити внесення (несуттєвих) поправок у текст ухваленого в рамках процедури спільного ухвалювання рішень базового правового акта (Обґрунтування № 7 Рішення Ради).

Література: С. Joerges/J. Falke (Hrsg.), Das Ausschusswesen der Europaischen Union, 2000; C. Mensching, Der neue Komitologie-Beschluss des Rates, EuZW 2000, c. 268 і далі.

VI. Тлумачення і розвиток права Спільноти судами

Тлумачення права ЄСп здійснюють за власними правилами, уне-залежненими від загальних принципів тлумачення міжнародних до­говорів. При цьому вихідним пунктом завжди є дослівний текст предмета тлумачення. Важливе значення мають також системний та телеологічний - «в дусі Договорів» - методи (про цілі Договорів див., наприклад, СЄСп, Судова справа 26/62,1963, 1, с. 24 і далі «ван Ґенд і Лоос»). Менш важливим є історичний метод тлумачення права.

Судова практика СЄСп в особливий спосіб позначена євроінтег-раційним тлумаченням права Спільноти та орієнтованістю на при­нцип «effet utile» у його застосуванні. Розвиток Судом права Спільноти,

що виходить за межі його тлумачення, становить практика СЄСп щодо безпосередньоїзастосовності директив у внутрішньодержавному праві адресата та встановленої правом Спільноти відповідальності держави-члена за неімплементацію директив ЄСп, а також за порушення державою-членом первинного права Спільноти.

[76] Федеральний конституційний суд Німеччини схвально поста­вився до розвитку права Спільноти Судом в напрямку створення неписаного стандарту прав людини та основних свобод (ФКС, 73, 339 [378 і далі]). Визнання Судом безпосередньої дії директив ЄСп Федеральний конституційний суд назвав цілком законним проявом активізму з боку СЄСп, що не виходить за рамки європейської пра­вової традиції (ФКС 75,223 [241 і далі]). Водночас в своєму «Мааст­рихтському рішенні» Федеральний конституційний суд Німеччини наголосив на тому, що делегування повноважень на користь Євро­пейських спільнот має обмежений характер, що своєю чергою уне­можливлює надто широке оперування положеннями Договорів (ФКС 89,155 [188]), а відтак розкритикував надміру енергійні підхо­ди СЄСп при здійсненні судової практики. При цьому застеріг від невиправдано жвавого застосування принципу «effet utile» - з боку СЄСп - як вищого критерію при тлумаченні права ЄСп і практично прямо «пригрозив», що навіть СЄСп, приписуючи Спільнотам компетенцію, яка їм не належать, не може сподіватись на покірне слідування держав-членів його судовій практиці:

«Якщо дотепер динамічне розширення чинних Договорів основувалось на широкому оперуванні положенням ст. 235 ДЄЕСп [ст. 308 ДЄСп нова ред.] в розумінні забезпечення "цілісної договірної компетенції", на ідеї внутріш­ньо властивої компетенції Європейської Спільноти ("неявних повнова­жень") та на тлумаченні Договорів у розумінні якнайповнішого застосуван­ня Спільнотою наданої їй компетенції ("effet utile") (...), то в майбутньому під час тлумачення норм щодо повноважень органів та служб Європейських спільнот слід звертати увагу на те, що в Договорі про Європейський Союз принципово розрізнено здійснення обмежено делегованого суверенного повноваження та внесення змін у Договір, тому наслідки тлумачення по­ложень Договору не можуть бути тотожними розширенню Договору; таке тлумачення договірних норм, спрямованих на закріплення повноважень, на території Німеччини юридичної обов'язковості не матиме».

[77] Завданням європейської правової доктрини є визначити ту межу, яка відділяє допустимий розвиток права Спільноти від «незаконно­го присвоювання компетенції» Судом на користь Європейських спільнот.

VII. Припущення щодо чинності правових актів Спільноти

[78] На правові акти, видані органами Європейських спільнот, поши­рюється припущення щодо чинності. Тому навіть правові акти ЄСп, які становлять порушення права Спільноти, засадничо зберігають юридичну силу, доки СЄСп не проголосить їх недійсними або доки їх не буде скасовано в інший визначений правом спосіб. У зв'язку з цим СЄСп постановив:

«на правові акти, видані органами Спільноти, поширюється припу­щення щодо чинності, через це вони, навіть будучи такими, що суперечать праву, зберігають юридичні наслідки аж до їх скасування або відкликання» (СЄСп, Судова справа С-137/92 Р, 36.1994,1-2555 № на полях 48 «БАСФ»).

[79] Виняток з цього принципу становлять ті правові акти, супере­чність праву Спільноти яких є настільки очевидною, що вони, за жодних обставин не будучи прийнятими правопорядком Спільно­ти, не можуть - навіть тимчасово - набувати юридичної дії, тобто є «юридично нечинними» (тобто юридично не існують). Встановлення такого винятку має на меті задовольнити фундаментальні вимоги, яким мусить відповідати правопорядок, а саме «стабільності пра­вовідносин та збереженню правозгідності» (СЄСп, там само № на полях 49). При цьому СЄСп наголосив, що поява юридично нечин­ного правового акта внаслідок особливо грубого порушення права Спільноти можлива лише у вкрай виняткових випадках.

[80] Недійсність правового акта ЄСп у зв'язку з порушенням права Спільноти (не плутати з «юридично нечинним» правовим актом у зв'язку з особливо серйозним і очевидним порушенням права) може встановити тільки Суд Європейських Спільнот (на підставі позову про недійсність або преюдиціиного запиту, поданого згідно зі ст. 234 ДЄСп). Монопольне право СЄСп проголошувати правові акти, видані органами Спільноти, недійсними мають поважати національні суди (дет. див. нижче § 10 V. 3.).