IV. Роз'яснення понять

[18] Співіснування низки європейських організацій та європейських інституцій з часто дуже подібними назвами таїть у собі небезпеку виникнення термінологічної плутанини. Додаткове занепокоєння обумовлює практика використання термінів в межах Європейських спільнот та їх неточне вживання в масмедіях. Тому дуже важливо роз'яснити деякі з цих понять.

[19] Європейський Союз слід чітко відрізняти від Європейських спіль­нот. Європейський Союз є своєрідним «дахом» для Європейських спільнот (першої «опори» Європейського Союзу) та для відповідних форм співпраці в політичних сферах його другої і третьої «опор».

[20] Європейські спільноти є серцем Європейського Союзу (перша «опора»). Колишня «Європейська економічна спільнота» сьогодні має назву «Європейська Спільнота» (Ст. 1 ДЄСп). Така нова назва однієї з Європейських спільнот спричинила на початку неабияку плутанину.

[21] Рада Європейських спільнот від деякого часу має назву «Рада Єв­ропейського Союзу», хоча насправді вона є (лише) органом Європей­ських спільнот. Щоправда, Рада діє також як орган ухвалення рішень в рамках другої і третьої «опори» Європейського Союзу. Оскільки Рада Європейських спільнот («Рада Європейського Союзу») прово­дить засідання винятково у складі галузевих міністрів, її зазвичай називають «Радою міністрів».

[22] Європейська Рада - найвищий орган прийняття рішень Європей­ського Союзу; до її складу входять голови держав та урядів держав-членів та президент Європейської комісії (Ст. 4 ДЄС). Європейську Раду треба відрізняти від Ради Європи, яка є міжнародною організацією.

Література: D. М. Curtin, Postnational democracy - The European Union in search of a political philosophy, 1997; /. Isensee (Hrsg.). Europa als Idee und rechtliche Form, 2-ге вид., 1994; T. Oppermann. Der Europaische Traum zur Jahr-hundertwende, JZ 1999, c. 317 і далі. C. Tomuschat, Das Endziel der europaischen Integration-Maastricht ad infinitum?, DVB1. 1996, c. 1073 і далі.

-

§ 2. Рада Європи

І. Мета і структура

[1] Рада Європи - міжнародна організація, створена 1949 року, штаб-квартира якої знаходиться в Страсбурзі. її метою є «досягнен­ня більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням, а також сприяння їхньому економічному та соціальному прогресу» (ст. 1 п. а Статуту Ради Європи). Ця мета повинна бути досягнута «через розгляд питань, що становлять спільний інтерес, укладання угод та здійснення спільних заходів в економічній, соціальній, культурній, науковій, юридичній та адміністративній галузях, а також в галузі захисту та подальшого здійснення прав і основних свобод людини» (ст. 1, п. b Статуту).

[2] Сьогодні до Ради Європи входять 46 держав-членів: Австрія, Азербайджан, Албанія, Андорра, Бельгія, Болгарія, Боснія і Герцего­вина, Велика Британія, Вірменія, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Ірлан­дія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Македонія, Мальта, Молдова, Монако, Нідерланди, Німеччина, Нор­вегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сан-Марино, Сербія і Чор-