- •Н.Н. Гунька загальнА геологіЯ
- •Н.Н. Гунька
- •Лабораторна робота № 1 Основні кристаломорфологічні властивості мінералів та методи їх визначення
- •1 Вступ
- •2 Обґрунтування роботи і методика її виконання
- •2.1 Агрегатний стан мінералів і його визначення
- •2.2 Елементи огранювання кристалу та їх визначення
- •2.3 Симетрія кристалів і її визначення
- •2.4 Форми кристалів і їх визначення
- •2.5 Морфологія мінеральних індивідів і методи її визначення
- •2.6 Морфологія мінеральних агрегатів
- •3 Морфологічні особливості аморфних мінералів
- •4 Необхідні приладдя і зразки для виконання роботи
- •5 Контроль засвоєного матеріалу
- •Лабораторна робота № 2 Основні фізичні властивості мінералів та методи їх визначення
- •1 Вступ
- •2 Обґрунтування і порядок виконання роботи
- •2.1 Густина
- •2.2 Твердість
- •2.3 Спайність
- •2.4 Злам
- •2.5 Крихкість
- •2.6 Прозорість
- •2.7 Забарвлення
- •2.8 Колір риси
- •2.9 Блиск
- •2.10 Теплопровідність
- •2.11 Магнітність
- •2.12 Радіоактивність
- •2.13 Горючість
- •2.14 Розчинність
- •2.15 Розкладання
- •2.16 Смак
- •3 Необхідні матеріали, прилади, зразки і хімічні реагенти для виконання лабораторної роботи
- •4 Контроль засвоєного матеріалу
- •Лабораторна рОбота № 3 Головні породо- і рудотворні мінерали та методи їх визначення
- •1 Вступ
- •2 Обґрунтування роботи і методика її виконання
- •3 Основні породо- і рудотворні мінерали
- •3.1 Тип простих речовин (самородних елементів)
- •3.2 Тип сульфідів
- •3.3 Тип оксидів і гідрооксидів
- •3.4 Тип солей кисневих кислот
- •Клас сульфатів
- •3.5 Тип галоїдів
- •3.6 Тип вуглеводневих (органічних) мінералів
- •4 Необхідні лабораторні приладдя, реактиви і прилади
- •5 Контроль засвоєного матеріалу
- •Лабораторна робота № 4 Магматичні гірські породи та методи їх визначення
- •1 Вступ
- •2 Обґрунтування роботи і методика її виконання
- •3 Короткий опис магматичних гірських порід
- •4 Короткий опис окремих магматичних порід
- •4.1 Ультраосновні породи
- •4.2 Основні породи
- •4.3 Середні породи
- •4.4 Кислі породи
- •4.5 Лужні породи
- •5 Необхідні лабораторні приладдя, реактиви, взірці
- •6 Контроль засвоєного матеріалу
- •Лабораторна робота № 5 Осадові гірські породи та методи їх визначення
- •1 Вступ
- •2 Обґрунтування роботи і методика її виконання
- •3 Головні типи осадових гірських порід
- •3.1 Уламкові гірські породи
- •3.2 Органогенні і хемогенні породи
- •4 Лабораторні приладдя та реактиви
- •5 Контроль засвоєного матеріалу
- •Лабораторна робота № 6 Метаморфічні гірські породи та методи їх визначення
- •1 Вступ
- •2 Метаморфічні гірські породи
- •2.1 Локальний метаморфізм
- •2.2 Регіональний метаморфізм
- •2.3 Хімічний склад метаморфічних порід
- •2.4 Мінеральний склад метаморфічних гірських порід
- •2.5 Структури і текстури метаморфічних порід
- •2.6 Фізичні властивості метаморфічних порід
- •3 Головні типи метаморфічних гірських порід
- •3.1 Метаморфічні породи локального метаморфізму
- •3.2 Метаморфічні породи регіонального метаморфізму
- •4 Лабораторні приладдя і реактиви
- •5 Контроль засвоєння матеріалу
- •Лабораторна робота № 7 форми залягання гірських порід та їх визначення
- •1 Вступ
- •2 Обґрунтування і методика виконання роботи
- •3 Форми залягання магматичних гірських порід
- •3.2 Неузгоджені інтрузивні тіла
- •3.3 Форми залягання ефузивних порід
- •4 Форми залягання метаморфічних гірських порід
- •5 Форми залягання осадових гірських порід
- •5.1 Шар (пласт), його параметри і способи визначення
- •5.2 Шаруватість гірських порід
- •5.3 Узгоджене і неузгоджене залягання
- •5.4 Горизонтальне та похиле залягання шарів
- •5.5 Складчасті дислокації гірських порід
- •5.6 Розривні дислокації гірських порід
- •6 Елементи залягання геологічних тіл
- •7 Гірничий компас, його будова та особливості роботи з ним
- •9 Контроль засвоєного матеріалу
- •Лабораторна робота № 8 вік гірських порід та їх періодизація
- •1 Вступ
- •2 Обґрунтування роботи і методика їх виконання
- •8 Лабораторні приладдя, макети і зразки порід
- •3 Відносний вік гірських порід та методи їх визначення
- •3.1 Стратиграфічний метод
- •3.2 Палеонтологічний метод
- •3.3 Петрографічний метод
- •4 Абсолютний вік гірських порід та методи їх визначення
- •5 Геохронологічна шкала
- •6 Лабораторне приладдя та прилади
- •7 Порядок виконання лабораторної роботи
- •8 Контроль засвоєного матеріалу
- •Лабораторна робота № 9 Геологічні карти, розрізи і стратиграфічні колонки та методи їх складання
- •1 Мета роботи
- •2 Обґрунтування і методика виконання лабораторної роботи
- •2.1 Принципи побудови геологічних карт
- •2.2 Масштаби геологічних карт
- •2.3 Оформлення та умовні позначення на геологічних картах
- •2.4 Вікова і літологічна індексація геологічних карт
- •2.5 Зображення на геологічних картах
- •2.6 Геологічні розрізи та їх побудова
- •2.7 Стратиграфічна колонка і принципи її побудови
- •2.8 Визначення віку складок і розривних порушень
- •Найважливіші геологічні і геоморфологічні терміни
- •Дельта - низовинна ділянка суходолу в гирлі ріки, розчленована рукавами і протоками.
- •Забарвлення - характер взаємодії електромагнітних хвиль з електронами.
3 Основні породо- і рудотворні мінерали
Мінерали, що складають гірські породи земної кори, а також місячні породи і породи метеоритів, називаються основними породо- і рудотворними мінералами. Більша частина породотвірних мінералів належить до класу силікатів, карбонатів, оксидів, хлоридів і сульфатів. За процентним відношенням в породі виділяють головні (основні) породотворні мінерали (понад 10%), другорядні (1-10%) і акцесорні (менше 1%). Найбільш розповсюдженими породотвірними мінералами є кварц, польові шпати, слюди, амфіболіти, піроксени, олівін, глинисті мінерали тощо.
Розрізняють породотворні мінерали: світлі (салітичні, лейкократоподібні) – кварц, польові шпати, фельдшпатоїди та інші та темноколірні (мафічні, меланократові) – біотит, амфіболи, піроксени, олівін та інші. За складом головних породотворних мінералів виділяють силікатні, карбонатні і галогенні гірські породи; за парагенезом породотворних мінералів – різні типи гірських порід породотворних мінералів, які визначають найменування породи, називаються кардинальними (наприклад, кварц, мікроклін, олігоклаз в гранатах).
Породотворні мінерали, за якими встановлюється місце породи в петрографічній систематиці, називаються діагностичними або симптоматичними (кварц, олівін, фельдшпатоїди). Розрізняють первинні породотворні мінерали (сингенетичні із формуванням всієї породи) і вторинні породотворні мінерали (виникають при будь-яких перетвореннях породи).
Хімічні елементи, що складають головні породотворні мінерали, називаються петрогенними (Si, Al, K, Na, Ca, Mg, Fe, C, Cl, F, S, O, H).
Згідно з сучасними знаннями природи мінеральної речовини всі мінерали групуються у 6 типів, в кожному з яких за характером кислоти виділяють відповідні класи (табл. 3.1).
Нижче наведено найважливіші породо- і рудотворні мінерали та їх короткі діагностичні ознаки.
3.1 Тип простих речовин (самородних елементів)
Клас мінералів, хімічний склад яких відповідає хімічним елементам, називається самородними елементами. Серед самородних елементів розрізняють близько 80 мінералів, які представлені самородними металами, напівметалами і неметалами.
Серед металів найбільше розповсюджені Cu, Au, Ag, Pt та платиноїди. Рідше зустрічаються самородні Bi, Sn, Hg,. Досить рідкі Pl, Zn, In. Відкрито також самородні Al, Cr, Cd, Co.
Із самородних напівметалів і неметалів найбільше розповсюджені алмаз, графіт, сірка, що утворюють родовища. Дуже рідко зустрічаються самородні As, Sb, Se, Te.
Форми виділення самородних елементів різноманітні – від краплеподібного зерна до кутоватих або пластинчастих утворень на межах супутніх мінеральних індивідів і по тріщинах.
Самородні елементи нерідко асоціюються в гірських породах з карбідами металів, вуглистими речовинами і утворюються у відновлювальних умовах, іноді при участі глибинних флюїдів, збагачених вуглеводнями.
Золото – Au. Природне золото складається із стабільного ізотопу 197Au. Самородне золото – природний твердий розчин Au=Ag. Існують ознаки перервності цього ряду. Найбільш суттєво розвинуто самородне золото різної проби з переважанням 930-960, 820-780, 650-600 і надзвичайно рідко – 550.
Кристалізується в кубічні сингонії, структура координаційна. Характерною різноманітністю форм кристалів є звичайні октаедри, кубооктаедри, ромбічні додекаедри; відомі більш складні форми.
Самородне золото має дуже яскравий металевий блиск. З пониженням проби колір золота змінюється від червонисто-жовтого (бронзового) до солом’яного і кремового, часто із зеленуватим відтінком.
Густина золота від 19200 до 15600 кг/м3. Твердість за мінералогічною шкалою від 2 до 3, в кг/мм2 – від 41 до 80-90, із зменшенням до 60-70 при вмісті Ag вище 35-45%. Домішки Pt, Sn, Cu підвищують твердість самородного золота.
Срібло – Ag. Самородне срібло – мінерал класу самородних елементів. Вміст срібла в рудах може досягати 99%. Часто являє собою твердий розчин Au-Ag або Ag-Hg (до 60%).
Кристалізується в кубічній сингонії. Структура аналогічна самородному золоту і міді. Утворюють вигнуті і скручені, волосоподібні, дротяні (до 10 см), пластинчасті, скелетні та дендритні виділення, тонку вкрапленість у різних сульфідах.
Колір сріблясто-білий, на повітрі темніє. Блиск на свіжій поверхні сильний металевий, спайності немає, злам крючковато-занозистий. Твердість 2-2,5. Густина 10500 кг/м3. Досить ковке. Провідник тепла та електрики. Найбільш крупні виділення характерні для родовищ п’ятиметалевої (Ag-Co-Ni-Bi-U) формації.
Мідь – Cu. Мінерал класу самородних елементів. Може містити домішки Fe, Ag, Au, Zn, Pb, Hg, Bi, Sb, V, Ge. Кристалізується в кубічній сингонії, структура координаційна. Вигляд кристалів кубічний, додекаедричний, рідше октаедричний. Прості кристали дуже рідкі. Переважно двійникового зростання по октаедру, іноді полісинтетичні. Характерні плоскі та об’ємні дендрити, пластини, щільні суцільні маси, дрібні вкраплення, порошкуваті та сферолітові цементні виділення.
Колір на свіжому зламі мінералу світло-рожевий, що переходить у мідно-червоний, а потім в коричневий. Блиск металевий, злам занозистий, крючковатий. Твердість 2,5-3. Густина 8400-8900 кг/м3. Дуже ковка і тягуча. Має високу електропровідність, яка суттєво понижується при наявності домішок.
Алмаз – C – мінерал, кристалічно-кубічної модифікації самородного вуглецю. Елементарні гратки просторової кристалічної решітки являють собою гранецентрований куб з чотирма додатковими атомами, розташованими всередині куба.
Кристали алмазу мають форму октаедра, ромбододекаедра, куба і тетраедра з гладкими і пластинчасто-ступеневими гранями або заокругленими поверхнями, на яких розвинуті різноманітні акцесорії. Характерні плоскі, подовжені і складно-побудовані кристали простої або комбінованої форми, двійники зростання і проростання за шпінелевим законом, паралельні та довільно орієнтовані зростки.
Алмази можуть бути безколірними або із ледве помітним кольоровим відтінком, а також мати ясне забарвлення різного ступеня жовтого, коричневого, рожево-лілового, зеленого, блакитного, молочно-білого і сірого (до чорного) кольорів.
Алмази як найтвердіша речовина в природі використовуються у різноманітних інструментах для розпилювання, свердління та обробки всіх інших матеріалів. Відносна твердість за шкалою Мооса 10, максимальна абсолютна мікротвердість, заміряна індикатором на грані 1111, становить 0,1 ТПа. Твердість алмазу при різних кристалографічних гранях неоднакова. Найбільш твердою є октаедрична грань (1111). Алмаз дуже крихкий, має досконалу спайність по грані 1111. Модуль Юнга становить 0,9 ТПа. Густина прозорих кристалів алмазу 3515 кг/м3.
Графіт – С – мінерал класу самородних елементів, одна із поліморфних модифікацій вуглецю, термодинамічно стабільна в умовах земної кори. Домішки газів (CO2, CO, H, CH4), іноді води, бітумів, а також Si, Al, Mg, Ca та ін.
Кристалізується в гексагональній сингонії. Структура шарувата. Добре утворені кристали рідкі, вони мають вигляд шестикутних таблиць із добре розвинутою гранню базопінакоїду. Зустрічаються двійники. Переважно утворюють лускуваті, стовпчасті, масивні, ниркоподібні, сферолітові, сферолітоподібні та циліндричні зональні агрегати.
Природні графіти розрізняють за величиною кристалів та їх взаємним розташуванням на явнокристалічні та прихованокристалічні. Розмір перших перевищує 1 мк, других – менше 1 мк.
Спайність по пінакоїду надзвичайно досконала. Риса темно-сіра до чорної. Масний на дотик, мастить руки. Анізотропний. Твердість за мінералогічною шкалою 1-2. Густина 2250 кг/м3. Вогнетривкий – не плавиться при нормальному тиску, температура сублімації вище 4000 К. Електропровідний – електричний опір кристалів 0,4210-4 Омм, тонкодисперсний порошок – 8…2010-2 Омм. Хімічно стійкий.
Сірка
– S –
мінерал класу самородних елементів.
Містить іноді ізоморфні домішки Se (до
1%, рідко до 5,2%), Te, As, а також механічні
домішки глинистого намулу або органічної
речовини. Найбільш розповсюджена
ромбічна модифікація (
сірка),
яка при повільному нагріванні до 96-120С
переходить в моноклінну модифікацію
(
сірка).
Кристалічна структура молекулярна,
елементарна комірка складається з 16
електрично нейтральних кільцеподібних
молекул S8,
пов’язаних вандерваальсівськими
зв’язками.
Сірка утворює кристалічні агрегати, суцільні, іноді землисті маси, натічні, ниркоподібні форми і нальоти. Колір жовтий, різних відтінків. Блиск на гранях алмазний, в зламі масний. Спайність недосконала. Твердість 1-2. Густина 2050-2080 кг/м3. Крихка. Електропровідність і теплопровідність дуже слабкі. Добрий ізолятор. Утворюється при вулканічних виверженнях, при вивітрюванні сульфідів, при розкладанні гіпсоносних осадових порід, а також у зв’язку з діяльністю бактерій.
