3 Головні типи осадових гірських порід

Осадові гірські породи за структурними ознаками поділяються на уламкові, органогенні, хемогенні та вулканогенні (табл. 3.1).

3.1 Уламкові гірські породи

До них відносяться породи, в яких уламкова частина складає більше 50%. Класифікація їх базується на структурних ознаках, основними із котрих є розмір зерен і форма частинок. Положення границь між окремими підгрупами уламкових порід однозначно не визначено у зв'язку з тим, що із зміною розміру частинок їх облік і властивості

Таблиця 5.1 – Класифікація осадових порід

Тип осадової породи	Назва	Назва порід за агрегатним станами
		Не зцементовані (нещільні)	зцементовані (щільні)
1	2	3	4
У л а м к о в і	грубоуламкові >2-5 мм	глибові	глибові конгломерати
		валунні	валунні конгломерати
		галечник	галечниковий конгломерат
		щебінка	брекчія
		дресва	дресвіт
		гравійник	гравеліт
	піщані 0,05-2,0 мм	піски різнозернисті	пісковик різнозернистий
	алевроліти 0,01-0,1 мм		алевроліт
	глинисті <0,01 мм	різні за складом глини	аргіліти
Х е м о г е н н і	мінеральні солі	галітові, сільвінові, карналітові, боратні, мірабілітові	галітові, сільвінові, карналітові, боратні, мірабілітові
	кремні	кремні	кремнисті породи
	кремнеподібні опоки		кремнеподібні опоки
	фосфорити		фосфорити
	залізо-марганцеві руди		залізо-марганцеві руди
	боксити		боксити
	вапняки		вапняки
	гіпси		гіпси
О р г а н о г е н н і	торф	торф
	вугілля буре		вугілля буре
	вугілля кам’яне		вугілля кам’яне
	антрацит		антрацит
	вапняки		вапняки
	доломіти		доломіти
	мергель		мергель
	нафта	нафта
	асфальт		асфальт
	озокерит		озокерит
Вул-кано-генні –осадо-ві	туфи		туфи
	туфіти		туфіти
	туфобрекчії		туфобрекчії
	туфовий пісок	туфовий пісок

змінюються поступово. За структурними ознаками виділяється чотири групи уламкових порід.

Грубоуламкові породи складаються із уламків, які за формою і розмірами діляться на окатані і неокатані, крупні, середні і дрібні. До окатаних відносятьяся уламки, які мають заокруглені або згладжені кути. Неокатані уламки гострокутні. Ступінь окатаності уламкового матеріалу збільшується із збільшенням часу і відстані переносу від місця утворення до місця накопичення. Породи з окатаними уламками і скріплені цементом називаються конгломератами, а складені із неокатаних сцементованих уламків - брекчіями.

Серед брекчій виділяють декілька типів різного походження. До осадових відносять брекчії, що сформувались в результаті відкладання в осаді гострокутних уламків різного складу у водному середовищі. Брекчії зсуву містять уламки різної величини і мають одинакоиий склад із цементом. Тектонічні брекчії несуть сліди тиску і розбиті тріщинами. В них як на уламках, так і в цементі часто зустрічаються окремі гладкі ділянки з відполірованими поверхнями - дзеркала сковзання.

При описанні грубоуламкових порід необхідно вказати склад, величину і ступінь окатанності уламків, ступінь діагенезу, склад і забарвлення цементу, кількісне співвідношення уламків в цементі тощо.

Піщані породи. До групи піщаних порід входять породи із розміром уламків від 0,05-2мм. Рихлі, сипучі і незцементовані різновидності осадів називають пісками, а сцементовані – пісковиками.

За мінеральним складом уламкова частина різних піщаних порід не однакова. пов’язано це з різноманітністю вихідного матеріалу в області живлення, ступенем його переробки на стадії руйнування і переносу та різноманітністю термобаричних і геохімічних умов осадонакопичення.

У відповідності з мінеральним складом уламкової частини розрізняють мономінеральні, олігоміктові і поліміктові піщані породи. Мономінеральні піщані породи складені зернами одного мінералу; олігоміктові – 2-3 мінералів; поліміктові – із зерен мінералів і гірських порід різного складу.

За величиною зерен піщані породи поділяються на рівномірнозернисті і нерівномірнозернисті.

За мінеральним складом розрізняють наступні головні групи піщаних відкладень:

Кварцеві піски і пісковики, в котрих крім кварцу у вигляді домішок присутні польові шпати, слюди, глауконіт та ін. Цемент таких пісковиків може бути кремнистим, глинистим, вапняковим, залізистим, фосфоритовим та ін.

Кварцево-глауконітові піски і пісковики складені зернами кварцу (20-40%) і глауконіту (60-80%) з невиликими домішками інших мінералів. В залежності від кількості глауконіту та інтенсивності його забарвлення піски мають більше або менше яскравий зелений колір. При вивітрюванні, яке супроводжується розкладанням глауконіту і утворенням оксидів заліза – колір їх стає іржаво-бурим.

Залізисті піски і пісковики переважно являють собою кварцові піски і пісковики, зерна яких покриті плівкою бурих залізистих мінералів. Цемент пісковиків залізистий, а тому колір порід коричневий.

В природі зустрічається магнетитові аркозові піски і пісковики та грауваки. Розповсюдження їх обмежене порівняно з наведеними вище пісками і пісковиками.

При описанні пісків і пісковиків основну увагу необхідно звернути на розміри зерен, мінеральний склад та забарвлення; для зцементованих порід – по можливості визначити в описі склад цементу та його особливості – колір, пористість, однорідність, кількість. Для поліміктових порід необхідно визначити кількісне співвідношення зерен різних мінералів та ступінь їх відсортованості.

Алевритові породи на 50% і більше складаються з уламкових частин розміром 0,01-0,1 мм. Серед них розрізняють крупно-, середньо-, дрібнозернисті різновидності. Рихлі породи називаються алевритами, а зцементовані щільні – алевролітами.

Мінеральний склад уламкової частини майже такий, як в піщаних порід, але тут переважають стійкі мінерали – кварц, халцедон, мусковіт. Будова алевролітових порід (текстура, структура), тип і склад цементу подібні до піщаних утворень. Забарвлення порід в залежності від домішок може бути різним – світло-сірим, сірим, чорним, бурим, зеленим та ін.

Опис порід проводиться аналогічно до піщаних порід.

Глинисті породи відносяться до найбільш розповсюджених порід. Їх головними складовими частинами є глинисті мінерали і тонкодисперсний уламковий матеріал – пеліт, розміри частинок якого менші 0,01 мм.

Глина з водою утворюють пластичну масу, яка при висиханні твердіє, а при випалюванні набуває твердості гірської породи.

В природних умовах до найбільш розповсюджених відносяться гідрослюдисті, каолінітові, монтморилонітові і полімінеральні глини.

Гідрослюдисті глини найбільш розповсюджені в природі. Вони утворюються як в морських так і в континентальних умовах. В цих глинах, крім гідрослюд і уламкової пелітової фракції, у вигляді домішок, часто присутні хлорит, монтморилоніт, а також уламкові зерна кварцу, слюд та ін. В залежності від кількості і складу домішок глини бувають більш або менш пластичними.

Каолінітові глини не мають широкого розповсюдження. Це білі глини, складені коалінітом, що утворився при вивітрюванні польовошпатових порід. В корі вивітрювання каоліни вміщують домішки зерен кварцу, лусок слюди та ін., часто зустрічають специфічні породи – боксити. Це щільні породи, забарвлені в червоні, рідше в сірі відтінки, що складаються головним чином із оксидів і гідроксидів алюмінію, часто з домішками гідроксидів заліза.

Монтморилонітові глини мають обмежене розповсюдження. В чистому вигляді зустрічаються надзвичайно рідко і в невеликих кількостях. Як правило, ці глини вміщують домішки мінералів із груп каолініту, хлориту і гідрослюд, а також уламкових і хемогенних утворень.

Полімінеральні глини розповсюджені дуже широко. Вони являють собою продукт перевідкладання глинистих порід і глинистих мінералів. В їх складі переважають гідрослюди, в менших кількостях присутні каолініт, хлорит і монтморилоніт.

Описуючи глини, необхідно вказати наступні їх зовнішні ознаки: колір, ступінь вологості і пластичності, домішки, текстуру, наявність рослинних залишків, запах та ін.

Аргіліти – це щільні, тверді глинисті породи, утворені в результаті діагенезу глин. Їх склад відповідає гідрослюдистим і рідше полімінеральним глинам. На відміну від глин, аргіліти крихкі і під дією внутрішніх або зовнішніх напруг (тектонічних, гідророзриву) в них утворюються тріщини, які в більшості випадків заповнюються карбонатами, сульфатами, кремнеземом тощо. При певних умовах тріщини можуть залишатися розкритими.