22. Свідомість як вищий рівень розвитку психіки. Умови виникнення свідомості і підсвідомості.

Свідомість – вища форма узагальненого віддзеркалення навколишнього світу. Первинною формою психічного віддзеркалення і регуляції поведінки є інстинкти – комплекс природжених реакцій організму. Діяльність свідомості полягає у формуванні цілей дій, уявній побудові дій, передбаченні результатів дій. Особливістю свідомості людини є самосвідомість – цілісне віддзеркалення людиною своєї власної особи, психічна модель свого Я. Змістом самосвідомості є усвідомлення людиною своїх фізичних, психічних властивостей, своїх дій, відчуттів і прагнень.

Форма існування самосвідомості подвійна: у свідомості самосвідомість існує як сума психічних станів; одночасна самосвідомість володіє стійкістю і цілісністю. При аналізі структури самосвідомості використовуються два поняття: «поточне Я» і «особове Я».

Поточне Я позначає фази усвідомлення себе в «поточному сьогоденні», тобто безпосередні процеси діяльності самосвідомості. Особове Я – уживається для синтезу «поточних Я».

«Зовнішнє» і «внутрішнє Я» взаємообумовлені і внутрішньо взаємозв'язані, але вони не тотожні, оскільки: «зовнішнє Я» – емпіричний спостережуваний індивід, а «внутрішнє Я» завжди залишається чисто психологічним феноменом. За допомогою «внутрішнього Я» здійснюється ізоляція і актуалізація процесів наший психіки, завдяки чому ми виявляємося здатними не тільки знати про себе, аналізувати себе як ціле, але і можемо усвідомлювати себе таким, що усвідомлює.

Найбільш відома в сучасній науці модель структури самосвідомості запропонована К.Г. Юнгом і заснована на зіставленні усвідомлюваних і неусвідомлюваних елементів психіки.

К. Юнг виділяв два рівні в структурі самосвідомості

• Перший рівень – «самозвеличання», що персоніфікує свідомі і несвідомі процеси; величина, що відноситься до свідомого «Я» як ціле до частини; тотальна особа, яка і є ми.

• Другий рівень – форма прояву «самозвеличання» на поверхні свідомості, свідоме «Я». Кожен здатний усвідомити будь-яке уявлення як свого: «Я відчуваю, що я втомився».

У самосвідомості існує два механізми діяльності: ототожнення себе з ким або чим-небудь («само ідентифікація») і інтелектуальний самоаналіз «Я» ( рефлексія і саморефлексия ).Самоідентифікація дозволяє знайти стійке уявлення про себе. Ми ідентифікуємо себе: з батьками, однолітками («Я – молода людина, студент»), з одноплемінниками («Я – російський, єврей»), з реальними або вигаданими особами («Я – Обломов»), з тваринами і тому подібне Ідентифікація робить людину здібною до соціалізації, готовою прийняти соціальні норми як свої внутрішні установки. «Я» володіє здатністю рефлективності, яке включає – самоспостереження, самоосмысление, самоаналіз, саморефлексию. Ця здатність рефлексії «я» може відноситися не тільки до одиничних моментів (втома), але і до всієї людини («Я знаю себе»).

23.Загальна характеристика пізнавальних процесів

Пізнавальний процес – психічний процес, за допомогою якого людина пізнає світ.

Пізнавальна діяльність – це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Вона складається із серії пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, уваги, пам’яті, уяви, мислення і мовлення. Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини – її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображаються у мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання.

Вищою формою пізнання людиною є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. У розвиненому вигляді ці пізнавальні процеси властиві тільки людині, яка має свідомість і виявляє психічну активність у діяльності. Істотною особливістю мислення та уяви є опосередкований характер відображення ними дійсності, зумовлений використанням раніше здобутих знань, досвіду, міркуваннями, побудовою гіпотез тощо. Об’єктом пізнання у процесах мислення та уяви є внутрішні, безпосередньо не дані у відчуттях об’єктів, закономірності явищ та процесів.

Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відображається у свідомості у процесі пізнання.

Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційні та вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів.

Пізнання предметів та явищ об’єктивної дійсності, психічного життя людини здійснюється всіма пізнавальними процесами. Підґрунтям розумового пізнання світу, яким би складним воно було, є чуттєве пізнання. Разом з тим сприймання, запам’ятовування, відтворення та інші процеси неможливі без участі в них розумової діяльності, переживань та вольових прагнень. Але кожний з цих процесів має певні закономірності й постає у психічній діяльності або як провідний, або як допоміжний.