57.Мотивація діяльності;формула Аткінсона.

Поняття мотивації тісно пов'язане з проблемою управління персоналом.. Нові економічні відносини, породжені перехідним періодом, висувають і нові вимоги до персоналу. Це не тільки підбір, навчання  і розстановка кадрів, але і формування нової свідомості, менталітету, а отже, і методів мотивації.

Мотивація у широкому розумінні – це процес спонукання працівників до діяльності для досягнення цілей організації. З цього визначення можна зробити висновок, що ефективна реалізація функції мотивації потребує:

-усвідомлення того, що спонукає працівника до праці;

-розуміння того, як направити ці спонукання в русло досягнення цілей організації.

Основні задачі мотивації:

формування в кожного співробітника розуміння сутності і значення мотивації в процесі праці;

навчання персоналу і керівного складу психологічним основам внутріфірмового спілкування;

формування в кожного керівника демократичних підходів до керування персоналом з використанням сучасних методів мотивації.

Для вирішення зазначених задач застосовуються різні методи мотивації, сутність яких розглянемо нижче.

Найпершим і найбільш поширеним методом був метод покарання і заохочення, так звана політика "батога і пряника". Цей метод використовувався для досягнення бажаних результатів і проіснував досить довго в умовах адміністративно-командної системи.Поступово він трансформувався в систему адміністративних і економічних санкцій і стимулів.

Такий метод був ефективний при повторюваних рутинних операціях,. незначної змістовної частини роботи, неможливості поміняти місце роботи (по різних причинах), а також в умовах бригадних і колективних підрядів, де діяли регламентовані надвишки й утримання.

Поведінка людини звичайно визначається не одним мотивом, а їх сукупністю, у якій мотиви можуть знаходитися в певному відношенні один до одного за ступенем їх впливу на поведінку людини. Тому мотиваційна структура людина може розглядатися як основа здійснення ним певних дій.

Мотиваційна структура людини володіє певною стабільністю. Однак вона може змінюватися, зокрема, свідомо в процесі виховання людини, його освіти.

Мотивування - це процес впливу на людину з метою спонукання його до певних дій шляхом пробудження в ньому певних мотивів. Мотивування складає серцевину і основу управління людиною. Ефективність управління в дуже великій мірі залежить від того, наскільки успішно здійснюється процес мотивування.

Формула Аткінсона

Дослідженням мотивації персоналу в широкому, що виходить за межі індивідуальних потреб, соціальному контексті займаються вчені, які розробляють процесуальні теорії мотивації. Однією з ранніх теорій цієї групи є теорія трудової мотивації Д. Аткінсона. У ній аналізуються деякі нові аспекти спонукання працівників до ефективної праці, і перш за все в цей процес включається ситуація.

Теорія Аткінсона виходить з того, що поведінка працівника є результат взаємодії індивідуальних якостей особистості та ситуації, її сприйняття.

Кожна людина прагне до успіху, уникає невдач і має два відповідних мотиву:

мотив успіху - My;

мотив, що спонукає уникати невдачі, - Мн.

Ці мотиви досить стабільні і формуються в процесі навчання і роботи. У них проявляється прагнення людини до певного рівня задоволення потреб.

Крім особистих якостей, що виражаються в двох зазначених мотивах, на поведінку людини впливають дві ситуативні змінні:

ймовірність успіху, з якої працівник очікує завершення своєї діяльності, - By;

привабливість успіху (цінність стимулу) для індивіда - Пу.

Згідно теорії Аткінсона, особи, більшою мірою орієнтовані на успіх (My> Мн), воліють завдання середньої складності, так як в цьому випадку нижче ступінь ризику, хоча й менше привабливість успіху.

Теорія трудової мотивації Аткинсона має важливе значення для розуміння і врахування в практиці керівництва персоналом факторів прагнення до успіху. Зокрема, при розподілі завдань вона вимагає врахування менеджером особливостей особистості, її схильності до обов'язкового досягненню успіху або до ризику заради високої нагороди у випадку удачі. Першій групі працівників доцільно доручити ті завдання, які обов'язково треба виконати у відведені терміни. Другу ж групу співробітників краще використовувати при необхідності пошуку нетипових, нетрадиційних рішень, при вирішенні інноваційних завдань, висуненні "божевільних" ідей.