81. Основні форми психологічного впливу у вихованні

Вплив у вихованні - це форма здійснення функцій педагога, діяльність вихователя в єдиному процесі соціальної взаємодії, котра призводить до змін яких-небудь особливостей індивідуальності вихованця, його поведінки і свідомості.

Коли йдеться про соціально-психологічні механізми впливу, мається на увазі, що один суб’єкт психічної активності своїми діями може викликати потрібну йому психічну (душевно-духовну) активність іншого суб’єкта психіки, а саме: певні відчуття, уявлення, спогади, думки, почуття, ставлення, вольові дії тощо. Найбільш відомими в соціальній психології є такі механізми, як переконування, навіювання, примушування, санкціонування, вправляння, наслідування, психічне зараження тощо (В. Бехтерєв, Т. Володимирський, В. Куликов, Б. Паригін, Б. Поршнєв, Г. Тард, Ф. Тома та ін.).  У демократичному суспільстві, в якому взаємини між людьми ґрунтуються передусім на засадах гуманізму, повноцінна діяльність кожної особистості може бути ефективною, якщо вона спирається на свідомість і переконання. Тому група методів, спрямована на формування цих якостей, є визначальною. 

Вплив на свідомість — це вплив на розум і почуття людини з метою формування позитивних якостей і подолання негативних. Основним його засобом є слово, яке має благодійно впливати на розвиток особистості. Проте слово не повинно бути жорстоким, грубим, холодним.

82. Сучасна психодіагностика: теоретичні та методичні основи (книжка, ст. 107)

Сучасна психодіагностика – це розділ психології, що вивчає принципи, методичні прийоми й засоби побудови та застосування діагностичних процедур з метою визначення значень деяких психологічних феноменів, що дозволяють поставити діагноз.

Психодіагностика як наукова дисципліна спирається на загально психологічне знання властивостей, що діагностуються. Власною методологічною основою психодіагностики виступає психометрика – наука про вимірювання індивідуально-психологічних відмінностей.

Типовими психодіагностичними процедурами є (ст. 111)

1. Особистісні опитувальники

2. Тести інтелекту

3. Проективні методи (асоціативні, інтерпретаційні, конструктивні, методи, засновані на доповненні, методи, засновані на виборі із наданого матеріалу)

4. Репертуарні методи

5. Тести досягнень

Істотним методичним питанням психологічних обстежень є визначення набору конкретних методик і процедур для отримання даних про різні сторони психіки людини. Цій меті послуговуються різноманітні методи і діагностичні засоби, що включають обсерваційні, експериментальні, праксиметричні (прийоми аналізу продуктів діяльності), біографічні, опитувальники, анкети, інтерв’ю, методи: соціометрії, каузометрії, психограми, експертні оцінки та ін.

Теоретичні основи – виникнення психодіагностики (ст.. 107-108)

Питання 83: ст. 114

84. Схема психологічного аналізу уроку (а також ст. 124 у підручнику)

1. Загальна психологічна спрямованість уроку:  — мотивація діяльності вчителя й учнів на уроці (за обов'язком, за інтересом, за традицією спільної діяльності...);  — інтерес учителя й учня до уроку (до змісту, методів і форм).  2. Реалізація ідей розвиваючого навчання:  — як здійснювалась робота щодо формування ак­тивності, самостійності й творчості;  — які засоби використовував учитель для постій­ного переходу від навчання до самонавчання.  3. Організація пізнавальної діяльності на уроці:  — чи були установки на сприймання, за­пам'ятовування і роздуми (що сприйняти, що завчи­ти, що обговорити);  — як учитель домагався цілісного й свідомого, осмисленого сприйняття навчального матеріалу (поставив мету, спрямував усвідомленість в одне русло, застосував цілісний підхід, наочність, образність тощо);  — як організував увагу (як спрямовував, як пере­ключав, що робив під час відволікання, як домагався стійкості);  — як розвивав пам'ять дітей (які види діяльності організовував, як націлював на запам'ятовування, збереження і відтворення, як добирав інформацію для запам'ятовування, скільки і як повторював, як перевіряв;  — як розвивав мислення учнів, використовуючи порівняння, зіставлення, аналіз, синтез, класифікацію, систематизацію, генералізацію;  — як працював із поняттями, аргументами;  — як розвивав творчу уяву.  4. Формування вмінь і навичок дітей:  — як формував загальнонавчальні вміння й навички;  — як вироблялися спеціальні вміння й навички;  — які практикував види вправ і як вони сприяли тренуванню умінь і навичок;  — яку роль відіграють вказівки, інструкції, алгоритми, зразки під час формування вмінь і навичок;  — чи раціонально використав час для формування вмінь і навичок  5. Розвиток емоційно-вольової сфери учнів:  — які емоції дітей переважають на уроці;  — які засоби корекції емоцій використав учитель на уроці;  — чи враховує педагог на уроці індивідуальні особливості й стан дитини;  — що робить для активізації вольової сфери у дітей;  — чи помічає учнів з агресивним і депресивним станом.  6. Психологічна саморегуляція вчителя на уроці:  — яке творче самопочуття вчителя на уроці;  — який контакт з учнями;  — як реагує вчитель на аналіз уроку.