25. Оцiнка ризику й визначення доцiльностi його страхування. Критерiї визначення цiни страхування.

Оцінка ризиків здійснюється за допомогою актуарних розрахунків, які передбачають застосування статистичних і математичних методів.

Існує 3 основних метода оцінки ризику:

1) Метод середніх величин. Полягає в тому, що окремі ризикові групи поділяються на декілька підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками.

2) Метод відсотків. Виражає сукупність знижок і надбавок до тієї аналітичної бази, яку вже створено, залежно від можливих позитивних і негативних відхилень від середнього ризикового типу.

3) Метод індивідуальних оцінок. Використовується тоді, коли ризик не можна зіставити з відомим середнім типом ризиків. Страховик здійснює довільну оцінку, що випливає з його професійної підготовки та досвіду, суб’єктивного погляду.

Ціна страхового ризику та інших витрат, адекватних грошовому виразу обов'язків страховика по укладанню договору страхування, називається тарифною ставкою (розмір плати з одиниці страхової суми). Вартість страхової послуги – величина об’єктивна, а ціна формується під впливом, перш за все, попиту та пропозиції, а також таких факторів як кон’юнктура ринку, цінова політика держави, динаміка процента за кредит тощо.

25. Структура та основи розрахунку страхових тарифiв.

Страховий тариф – це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування. Вартість страхової послуги обчислюється шляхом множення страхової суми на страхову тарифну ставку.

Тарифна ставка, за якою укладається страховий договір, називається брутто-ставкою. Вона складається з двох частин: нетто-ставки і навантаження.

Нетто-ставка — ціна страхового ризику. До її складу входять ризиковий взнос і стабілізаційна надбавка у випадку ризикових видів страхування. При особистому страхування до складу нетто ставки входять ризиковий взнос, ощадний взнос і гарантійна надбавка.Тарифна нетто-ставка виражає ціну страхового ризику.

Навантаження — вартість, яка покриває витрати страховика з організації та ведення страхової справи, а також містить елементи прибутку. До його складу входять витрати на ведення страхової справи; відрахування в запасний та резервний фонд; витрати на попереджувальні заходи; реклама і страховий маркетинг; елементи прибутку.

Для розрахунку тарифів можуть бути використані кілька методів: на основі теорії імовірності та методів математичної статистики з використанням часових рядів; на базі експертних оцінок; за аналогією до інших об'єктів або компаній; з використанням математичної статистики і розрахунку доходності.

Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків.

Формули для розрахунку:

1) Tb=Tn+N

де Tb – брутто-ставка

Tn – нетто-ставка

N – навантаження;

2) Tn=P*K*100

де P – ймовірність страхової події

К – коеф.відношення сер.виплати до сер.страх.суми на 1 договір

3) Р=Кв/Кд

де Кв – к-ть виплат за певний період

Кд – к-ть підписаних за рік договорів

4) К=Св/Сс

де Св – сер.виплата на один договір

Сс – сер.страхова сума на один договір

5) N=Ns+Npr+Nr

де Ns - витрати страховика на ведення страхової справи

Npr - витрати на фінансування превентивних заходів

Nr – запланована норма прибутковості

37. Спеціалізація страховиків.

Класифікація за юридичними ознаками, як і за економічними, передбачає кілька підходів. Насамперед - це виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами. Так, згідно з директивами ЄС, з 1 січня 1978 року країни - члени цієї організації використовують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування.

Довгострокове страхування (страхування життя і пенсій)

Клас І. Страхування життя і ренти (ануїтетів) (Life and annuity). Клас ІІ. Страхування до шлюбу і народження дитини (Marriagere and birth).

Клас III. Зв'язане довгострокове страхування життя (Link long term). Клас IV. Безперервне страхування здоров'я (Permanent health). Клас V. Тонтини (Tontines).

Клас VI. Страхування виплати капіталу (Capital redemption). Клас VII. Страхування пенсій (Pension fund management).

Загальні види страхування

Клас 1. Страхування від нещасних випадків (Accident). Клас 2. Страхування на випадок хвороби (Sickness). Клас 3. Страхування наземних транспортних засобів (Land vehicles). Клас 4. Страхування залізничного транспорту (Railway rolling stock). Клас 5. Страхування авіаційної техніки (Aircraft). Клас 6. Страхування суден (Ships). Клас 7. Страхування вантажів (Goods in tranzit). Клас 8. Страхування від пожеж і стихійного лиха (Fire and natural forces).

Клас 9. Страхування власності інше, ніж передбачене класами 3-8 (Other damage to property).

Клас 10. Страхування відповідальності власників моторизованих транспортних засобів (Motor vehicles liability).

Клас 11. Страхування відповідальності власників авіаційної техніки (Aircraft liability).

Клас 12. Страхування відповідальності власників суден (Liability for ships).

Клас 13. Страхування загальної відповідальності (General liability).

Клас 14. Страхування кредитів (Credit).

Клас 15. Страхування поручительств (застави) (Suretyship).

Клас 16. Страхування фінансових втрат (Miscellaneous financial loss).

Клас 17. Страхування судових витрат (Legal axpenses).

Клас 18. Страхування фінансової допомоги (Assistance).

Згідно з цією класифікацією в багатьох країнах ліцензується страхова діяльність. Починаючи з 1996 року, приблизно такий самий підхід до виокремлення класів (вони названі "видами") страхування при видачі страховикам ліцензій практикує державний наглядовий орган у галузі страхування (до 2000 р. - Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України, а далі - Департамент фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України). Хоча слід зазначити, що окремої класифікації з поділом страхування на "життя" і "не-життя" у нас немає. Перелік видів страхування, на які видаються ліцензії, визначено в статті 6 закону України "Про страхування". Тобто йдеться про класифікацію страхування з офіційного погляду, згідно з вимогами внутрішнього законодавства України. Ця класифікація передбачає такі види страхування:

1. Страхування життя.

2. Страхування від нещасних випадків.

3. Медичне страхування (безперервне страхування здоров'я).

4. Страхування здоров'я на випадок хвороби.

5. Страхування залізничного транспорту.

6. Страхування наземного транспорту (крім залізничного).

7. Страхування повітряного транспорту.

8. Страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту).

9. Страхування вантажів та багажу (вантажобагажу).

10. Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.

11. Страхування майна (іншого, ніж. передбачено пунктами 5-9).

12. Страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

13. Страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

14. Страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

15. Страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена пунктами 12-14).

16. Страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту).

17. Страхування інвестицій.

18. Страхування фінансових ризиків.

19. Страхування судових витрат.

20. Страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій.

21. Страхування медичних витрат.

22. Інші види добровільного страхування.

Безперечна перевага такої класифікації полягає в тому, що вона значною мірою наближена до загальноєвропейських стандартів. Це сприяє взаєморозумінню між вітчизняними та іноземними страховими компаніями, що, з огляду на інтернаціональний характер страхового бізнесу, є дуже позитивним.

37. Умови залучення іноземних інвесторів до створення страхових організацій.

Зараз законодавством України зняті обмеження на  участь іноземного капіталу в створенні і розширені страхових організацій. Мова йде про можливість іноземних інвесторів  формувати до 100%  статутного фонду компанії. Остання повинна, бути зареєстрована в Україні і функціонувати як резидент. Страхова діяльність нерезидентів на території України заборонена. Отже українські страховики змушені  терміново нарощувати свій потенціал, щоби відповідати підвищеним вимогам законодавства і  бути конкурентноспроможними.

Підвищення  рівня капіталізації компаній  за інших рівних умов веде до розширення можливостей страховиків приймати на страхування значні ризики, сприяє розвитку внутрішнього ринку перестрахування, зміцнює фінансову надійність компаній, що надзвичайно важливо для подальшого зростання  ролі страхування в розвитку економіки країни і  соціальному забезпеченні населення.

37. Ресурси страховика: фінансові, матеріальні, трудові, інформаційні.

До матеріальних ресурсів належить нерухоме і рухоме майно — будівлі транспорт, обчислювальна та офісна техніка, меблі. До фінансових ресурсів відносяться власні кошти і кошти, що перебувають в управлінні компанією — статутний фонд, вільні резерви, нерозподілений прибуток, гарантійний фонд, страхові резерви. До трудових ресурсів відноситься персонал компанії, кваліфікація котрого повинна бути достатньою для ефективної діяльності підприємства. До інформаційних ресурсів відносяться масиви даних про страхувальників, діючі страхові договори та зобовязання згідно них, довідкова, законодавча, нормативна інформація, статистичні дані і дані бухгалтерського обліку. У діяльності страхових компаній вирішальними є розміри грошових фондів і наявність кваліфікованого персоналу. слід, проте, памятати, що успіх роботи часто залежить від найвужчого складника потенціалу. Формування ресурсів ґрунтується на порівнянні витрат на їх придбання залучення і можливої віддачі від їх використання. Компанія має визначити кількісні та якісні параметри необхідних

37. Структура страхових компаній. Центральний офіс. Філіали й представництва.

Особливості створення страховика як юридичної особи визначені Законом України "Про господарські товариства" та Законом України "Про страхування". Процес створення страхової компанії охоплює такі взаємопов'язані етапи:

— реєстрацію страховика як юридичної особи;

— надання цій юридичній особі статусу страховика.

Структура страхової компанії може охоплювати декілька рівнів управління. З урахуванням особливостей Положення про відокремлені підрозділи страхової компанії вона включає центральний офіс, філії, агентства та представництва страховика.

Організаційна структура страховика є динамічною. Вона може змінюватися: ускладнюватися, спрощуватися, що, своєю чергою, сприяє її вдосконаленню.

У практиці управління страховими компаніями набула поширення система "керівництво у співвідношенні із співробітництвом". Особливості цієї системи полягають у тому, що вона будується на принципах лінійного, функціонального та лінійно-штабного підпорядкування. Структура органів управління страховою компанією залежить від того, в якій організаційній формі її створено. Оскільки більшість страховиків України мають статус акціонерного товариства, то з урахуванням особливостей Закону України "Про господарські товариства" вищим органом управління є загальні збори акціонерів, якими обирається Рада директорів, що створює правління та обирає голову правління.

Президент — вищий керівник страхової компанії після голови правління. Віце-президент — головний фінансовий директор, який відповідає за фінансові питання діяльності. Менеджер компанії здійснює оперативне керівництво, організовує горизонтальний поділ праці в компанії, контролює поточну роботу. Функції Спостережної ради полягають у здійсненні нагляду за діяльністю правління страхової компанії, порядок якого визначається Статутом. Спостережна рада як орган управління товариством не є обов'язковою. Чинна редакція Закону України "Про господарські товариства" передбачає обов'язкове створення Спостережної ради лише у випадках, коли кількість акціонерів становить понад 50 осіб. Група радників-консультантів призначена для вирішення найбільш важливих питань у діяльності страхової компанії. Вона діє як: а) дорадчий орган при керівництві компанії; б) формування з працюючих і залучених спеціалістів. Виконавчі директори — керівники основних підрозділів компанії, які очолюють відповідні департаменти (управління, дирекції) та входять до складу правління. Власна внутрішня структура страховика представлена представництвами, агентствами, філіями, відділеннями. Представництва — підрозділи страхової компанії, які не мають статусу самостійної юридичної особи і займаються, як правило, збиранням інформації, рекламою, репрезентаціями, пошуком клієнтів, але не здійснюють комерційну діяльність. Агентства — підрозділи, які мають право виконувати всі функції представництва, а також здійснювати операції з укладання та обслуговування договорів. Філіали (відділення) страхової компанії— підрозділи, які теж не мають права юридичної особи і здійснюють свою діяльність, керуючись законодавством, нормативними актами, статутом та рішеннями загальних зборів акціонерів, Ради директорів та президента компанії. Результати роботи філіалу (відділення) відображаються у послідовному балансі страхової компанії. Управління системою страхування здійснюється страховиком.

37. Управлiння страховою компанiєю.

Органи управління страховою компанією визначаються залежно від того, на яких засадах створено організацію. Як зазначалося, на українському страховому ринку переважна більшість страхових компаній має статус акціонерного товариства.

Згідно із Законом України «Про господарські товариства» найвищим органом управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів. Їх скликають засновники компанії після фундаментальної підготовчої роботи.

До компетенції загальних зборів акціонерів належать:

• затвердження статуту компанії і всіх змін до нього, включаючи розмір статутного фонду;

• прийняття рішення щодо виду, кількості та вартості акцій, що підлягають продажу або викупу;

• затвердження річного звіту, зокрема розподіл прибутків і порядок покриття збитків компанії;

• прийняття рішення про ліквідацію товариства.

Наглядова рада обирається з числа акціонерів у кількості від трьох до дев’яти осіб. Цей орган контролює стан справ у компанії в період між загальними зборами акціонерів. За наявності певних повноважень, наданих загальними зборами акціонерів, наглядова рада може приймати рішення про призначення і відкликання голови та членів правління, затверджувати річний звіт, вирішувати ряд інших важливих питань, що не є виключною прерогативою загальних зборів.

Правління страхової компанії є виконавчим органом, який керує роботою компанії згідно з повноваженнями, визначеними статутом компанії і положенням про правління. Робота правління має будуватися з додержанням принципу колегіальності. Спектр питань, які вирішуються правлінням, дуже широкий. Це планування діяльності, розставляння відповідальних кадрів, у тому числі затвердження генерального директора або головного менеджера компанії (у переважній більшості товариств ця посада окремо не вводиться, а її функції виконує голова правління), а також кошторису, інвестиційної політики компанії.

Голова правління може виконувати водночас функції і голови Ради директорів. Дозволяється також поєднувати в одній особі посади голови правління і головного менеджера. Якщо такого поєднання немає, то функції голови правління здебільшого обмежуються організацією міжнародних контактів і координацією взаємодії компанії з органами влади тощо.

Президент — це посада, що за ієрархією йде після голови правління. Важлива особливість: якщо президент є одночасно і головним менеджером, то за рангом він може бути вищим за голову правління.

Ревізійна комісія — контрольний органстраховика, що відстежує виконання статуту, рішень загальних зборів акціонерів, додержання чинного законодавства. Останніми роками ревізійні комісії контактують з аудиторами, що дає змогу підвищувати професійний рівень перевірок і висновків.

37. Страховi об'єднання.

Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Об'єднання страховиків діють на підставі статутів і набувають прав юридичної особи після державної реєстрації.

Як уже згадувалось, в Україні створені й функціонують такі об'єднання страховиків: Ліга страхових організацій України (ЛСОУ), Авіаційне страхове бюро, Моторне (транспортне) страхове бюро, Морське страхове бюро, Національний ядерний страховий пул та ін.

Як добровільне об'єднання страховиків Ліга страхових організацій України (ЛСОУ) здійснює:

— захист прав та інтересів учасників ринку страхових послуг, що є членами ЛСОУ;

— сприяння формуванню та вдосконаленню правової бази страхової діяльності;

- сприяння підвищенню кваліфікації та професіоналізму керівників та спеціалістів — учасників ринку страхових послуг;

— ознайомлення громадськості з діяльністю учасників ринку страхових послуг та їх роллю в економічному житті України;

— сприяння реалізації антимонопольного законодавства у сфері страхової діяльності;

— утвердження взаємної довіри, надійності, порядності та ділового партнерства у взаємовідносинах між учасниками ринку страхових послуг та споживачами страхових послуг.

Авіаційне страхове бюро України (далі — АСБ) є юридичною особою, яка діє на підставі Положення "Про авіаційне страхове бюро" та установчого договору, погодженого з Міністерством фінансів України та державною авіаційною адміністрацією. Бюро має відокремлене майно, самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, набуває майнових та особистих немайнових прав, має право виступати в суді, арбітражному та третейському судах, виконувати будь-які дії відповідно до угод, що не суперечать законодавству, Положенню "Про авіаційне страхове бюро" та установчому договору.

Основні завдання АСБ:

— координація діяльності національних страховиків у галузі страхування авіаційних ризиків;

— дослідження та прогнозування національного ринку страхових послуг у галузі авіації;

— організація співпраці з підприємствами, їхніми об'єднаннями та інтими організаціями, які експлуатують та обслуговують засоби авіаційного транспорту;

— підготовка та внесення на розгляд державних органів пропозицій стосовно законодавчих та інших нормативних актів з обов'язкового авіаційного страхування, розроблення рекомендацій з методології проведення відповідних видів авіаційного страхування;

— сприяння впровадженню прийнятих у міжнародній практиці умов авіаційного страхування та форм уніфікованих полісів;

Моторне (транспортне) страхове бюро України (М(Т)СБ) — юридична особа, яка створена згідно з чинним законодавством і діє на основі свого Статуту, погодженого і затвердженою (М(Т)СБ) як повний або асоційований член.

Основні завдання М(Т)СБ:

— гарантування платоспроможності страховиків — членів Моторного (транспортного) страхового бюро щодо страхових зобов'язань;

— управління централізованими страховими резервними фондами;

- співробітництво з відповідними організаціями інших держав у галузі страхування цивільної відповідальності, координація обов'язкового страхування цивільної відповідальності нерезидентів — власників (водіїв) транспортних засобів у разі в'їзду їх на територію України;

— збирання потрібної інформації про обов'язкове страхування цивільної відповідальності, підготовка рішень та пропозиції з цього питання;

— розроблення форм страхових полісів і договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності;

— затвердження тарифів за додатковими договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності в порядку, визначеному законодавством;

— виплати компенсацій та страхового відшкодування.

Морське страхове бюро України (МСБ) є юридичною особою, яка діє на підставі Положення "Про морське страхове бюро" та установчого договору, погодженого з уповноваженим органом та Державним департаментом морського та річкового транспорту.

Основні завдання МСБ:

— координація діяльності національних страховиків у галузі страхування на морському транспорті;

— дослідження та прогнозування національного ринку страхових послуг у галузі торговельного мореплавства;

— організація співпраці з підприємствами, їхніми об'єднаннями та іншими організаціями, які експлуатують або обслуговують засоби морського транспорту;

— підготовка та внесення на розгляд державних органів пропозицій стосовно законодавчих та інших нормативних актів з морського страхування, розроблення рекомендацій з методології проведення відповідних видів морського страхування;

— сприяння впровадженню прийнятих у міжнародній практиці умов морського страхування та форм уніфікованих полісів;

збір, аналіз та публікування статистичних даних щодо збитків на морському транспорті;

— розроблення програм та методів страхування морських ризиків, заходів щодо запобігання страховим випадкам.

49. Об'єктом страхового захисту в разі страхування від нещасних випадків є майнові інтереси застрахованої особи, які пов'язані з тимчасовим чи постійним зниженням доходу або додатковими втратами через смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку.

Страхування від нещасних випадків — це ризиковане страхування, яке, на відміну від накопичувального довгострокового страхування життя, передбачає виплату страхової суми лише в разі настання страхового випадку (у повному розмірі або певної її частини). Виплата страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченні терміну дії договору страхування не передбачається.

Розглядаючи страхування від нещасних випадків, слід мати на увазі, що Закон України «Про страхування» чітко визначає види та поняття добровільного і обов'язкового страхування.

За видами страхування від нещасних випадків поділяється так:

* індивідуальне — у даному разі страхувальником є фізична особа, яка укладає договір стосовно самої себе або іншої фізичної особи, а сплата страхових платежів здійснюється за рахунок застрахованих;

* колективне — коли страхувальником є юридична особа (підприємство або організація), яка укладає договір страхування на користь своїх працівників, і сплата страхових платежів здійснюється за рахунок організацій, з якими застраховані перебувають у трудових або інших передбачених законом відносинах.

Окремі види обов'язкового особистого страхування

Види особистого страхування, які здійснюються в обов'язковій формі, визначені у статті 6 Закону України "Про страхування"..

Наприклад, страхування від нещасних випадків на транспорті. Саме з цим видом страхування кожна людина зустрічалася в житті найчастіше. Пасажир, купуючи квиток, водночас стає страхувальником і застрахованим, а страхування розпов­сюджується не на всіх пасажирів, а тільки на тих, хто прямує:

• залізничним транспортом далекого сполучення;

• автомобільним транспортом на міжнародних і міжобласних маршрутах;

• морським транспортом, крім приміських, екскурсійних і катерів для прогулянки;

• повітряним транспортом.

Умови страхування передбачають обмеження страхової відпо­відальності, якщо нещасний випадок пов'язаний зі здійсненням застрахованим злочину, спроби самогубства, невиконанням вимог адміністрації або порушенням правил проїзду на транспорті.

При втраті здоров'я страхова сума виплачується застрахованому, а у випадку його смерті - нащадкам.

Оскільки при цьому виді страхування пасажирам не видають окремих страхових полісів, які мають підтвердити факт укладення договору страхування, то їхня відсутність ускладнює доказ пасажирами свого права на отримання страхової виплати.

Цієї проблеми немає при страхуванні пасажирів на авіаційному транспорті.

Тарифи на обов'язкове страхування від нещасних випадків, розмір страхової виплати у випадку смерті застрахованого, встанов­лення йому інвалідності І, II та III групи, тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку. Страхові платежі, що надходять до кас транспортних організацій від продажу проїзних квитків, перераховуються на рахунки страхових компаній у встановленому порядку.

Однак у нашій державі існують деякі види обов'язкового страхування, які з точки зору теорії не можна віднести до страхування у його класичному розумінні - це державне особисте страхування, наприклад:

Державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, здійснює HACK «Оранта» за такою схемою: держава перераховує на рахунок «Оранти» кошти, з яких компанія здійснює виплати за конкретними страховими випадками. Фактично вона грає роль посередника між державою та військовослужбовцями.

Згідно з Положенням про порядок та умови страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних команд, страхуванню підлягають праців­ники відомчої та сільської пожежної охорони, члени добровільних пожежних дружин (команд), які виконують згідно з чинним законодавством функції з гасіння пожеж і ліквідації наслідків аварій.

Страхові платежі сплачуються податковими інспекціями в розмірі 0,25% фонду оплати праці, включаючи встановлені чинним законодавством доплати та надбавки, що одержані застрахованими в минулому місяці.

Страховик виплачує страхові суми у випадку:

а) загибелі або смерті застрахованого під час виконання службових

обов'язків;

б) втрати застрахованим працездатності через поранення, конту­зію, травми або

каліцтво, захворювання або інвалідність, що трапилася під час виконання

службових обов'язків.

Страховим випадком є:

• загибель (смерть);

• поранення (контузія, травма або каліцтво);

• захворювання, одержане під час ліквідації пожежі або наслідків аварії застрахованою особою, яка виконувала свої обов'язки згідно з наказом або дорученням.

Максимальна страхова сума, страховий тариф і розміри виплат у разі настання страхових випадків зазначені у вищезгаданому Положенні.

Обов'язкове державне особисте страхування посадових осіб державних податкових інспекцій здійснює HACK "ОРАНТА" за рахунок коштів державного бюджету.

Однак у нашій державі існують деякі види обов'язкового страхування, які з точки зору теорії не можна віднести до страхування у його класичному розумінні - це державне особисте страхування, наприклад:

• військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;

• медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфіку­вання вірусом

імунодефіциту людини;

• працівників митних органів;

• працівників прокуратури;

• життя та здоров'я народних депутатів;

• службових осіб державних податкових інспекцій;

• спортсменів вищих категорій;

• працівників державної лісової охорони та деякі інші види страхування.

Ці види страхування проводяться за рахунок бюджетних коштів, а страхові платежі перераховуються до страхових організацій (в основному, до HACK «Оранта»).

Також здійснюються як обов'язкові, але не за рахунок державного бюджету, а за кошторисами відомств і підприємств, такі види особистого страхування: життя та здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини; життя та здоров'я суддів; ризикових професій народного господарства від нещасних випадків; страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони, членів добровільних пожежних команд.

50. У випадках, якщо в одному договорі страхування вказується де­кілька застрахованих або список цих осіб є додатком до договору і невід'ємною його частиною, мова йде про класифікацію страхування за формою організації, згідно з якою можна виділити індивідуальне та колективне страхування (залежно від кількості осіб, зазначених у договорі страхування).

При індивідуальному страхуванні страхувальником виступає одна окремо взята фізична особа, яка найчастіше страхується від нещасного випадку.

Договори індивідуального страхування укладаються з окремими фізичними особами в індивідуальному порядку; вони забезпе­чують урахування визначених потреб окремих осіб, виходячи із їхнього суспільного, майнового та сімейного стану. В окремих випадках страхова відповідальність може розпов­сюджуватися на членів сім'ї страхувальника.

При колективному страхуванні страхувальниками або застра­хованими виступає група фізичних осіб. Наприклад, така ситуація спостерігається при страхуванні від нещасних випадків туристів чи спортсменів.

Колективне страхування передбачає укладення договорів не з окремими фізичними особами, а з адміністрацією підприємств, орга­нізацій, установ, які виступають у ролі страхувальника. Застрахова­ними є особи, які працюють на цьому підприємстві, в установі, організації. У колективі може бути створено декілька страхових груп, основі критерію поділу яких виступає однакова професія, посада, від тощо.

Для кожної групи визначається однакова страхова сума, а для усіх її членів встановлюється єдиний страховий тариф.

Сплатити страховий внесок страхувальник може одноразово, що найчастіше і має місце на практиці, або може вносити його періодично. Як правило, перший внесок становить не менше 40% загальної величини страхової премії.

Виплати страхових сум здійснюються в основному грішми, а в небагатьох випадках, наприклад, при страхуванні на випадок захворювання - можливо ліками, медикаментами.

Колективне страхування від нещасних випадків здійснюється за одним полісом. Сторонами договору, крім страховика, є: страхувальник - юридична або фізична особа, що підписує договір разом із страховиком і представляє застраховану групу, і група застрахованих, яких об'єднує або спільна мета чи інтереси, або вони є представниками однієї професії, однакової посади. Кількість членів групи може бути різною, але для кожного встановлюється єдиний тариф.

Як вже зазначалося раніше, страхування від нещасних випадків здійснюється як у обов 'язковій, так і в добровільній формі.

Розглянемо особливості деяких видів добровільного страхування від нещасних випадків на прикладі такої категорії застрахованих осіб, як діти, школярі, спортсмени.

Страхування дітей від нещасних випадків.

Застраховані особи - діти у віці від 1 до 16 років, за винятком дітей-інвалідів. Страхувальниками виступають батьки, родичі, інші дієздатні громадяни незалежно від їхнього віку або юридичні особи. Страхувальник має право призначити себе або будь-яку іншу особу отримувачем страхової суми у випадку смерті застрахованого. Термін ДІЇ договору, як правило, один рік. Страхові тарифи становлять 1-2%.

При страхування школярів від нещасних випадків договори укладаються з батьками або іншими родичами, а також юридичними особами незалежно від форм власності. Застрахованими вважаються учні денних загальноосвітніх закладів -шкіл, гімназій, коледжів, ліцеїв. Вікові межі по страхуванню учнів обмежені періодом їх навчання. Страхувальник має право призначити отримувачем будь-яку особу, але якщо страхувальником є юридична особа, то страхову суму отримують спадкоємці застрахованої особи за законом.

Страхова сума та форма сплати внеску встановлюються за згодою сторін. Страховий тариф, як правило, становить від 0,5 до 0,8% від страхової суми.

У випадку переходу застрахованого учня в інший навчальний заклад дія договору страхування не припиняється.

Страхування спортсменів від нещасних випадків - вид добровільного особистого страхування, за яким спортивний клуб, товариство, команди, інші організації-страхувальники або безпосе­редньо самі спортсмени укладають договір зі страховою компанією. Страхова сума на одного спортсмена встановлюється за домовле­ністю сторін. Договір укладається на термін від 1 до 12 міс або на проведення окремих спортивних заходів (від 1 до 25 днів) на підставі заяви, що подається страхувальником. Наприклад, окремі компанії у правилах страхування на випадок травми внаслідок нещасного випадку зазначає, що спортсмен застрахований не тільки на період проведення спортивного змагання, а й у побуті.

Страхова компанія зобов'язана виплатити страхову суму, якщо під час дії договору страхування внаслідок нещасного випадку, що стався під час спортивних змагань, у ході тренувань, а також у дорозі на ці змагання застрахований спортсмен одержує травму або гине.

Страхова сума не виплачується, якщо застрахований загинув або одержав травму внаслідок скоєння ним дій, в яких слідчими органами або судом встановлені ознаки навмисного злочину або у зв'язку з алкогольним, токсичним чи наркотичним сп'янінням. Тарифи встановлюються залежно від видів спорту, розряду спортсмена, його віку та ін.

В економічно розвинених країнах переважна більшість (до 98%) промислових і торговельних підприємств систематично страху­ють своїх працівників.

51. Медичне страхування — це форма соціального захисту населення щодо охорони здоров'я, пов'язана з компенсацією витрат громадян на медичне обслуговування.

Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини.

Об'єктом медичного страхування є майнові інтереси, пов'язані з життям і здоров'ям громадян, а його метою — забезпечення застрахованим особам при виникненні страхового випадку права на отримання медичної допомоги за рахунок нагромаджених коштів та фінансування профілактичних заходів.

Страховими ризиками в медичному страхуванні є захворювання застрахованого, а страховими випадками — його звернення в медичну установу і надання застрахованому лікувальних послуг.

Згідно з українським страховим законодавством медичне страхування відрізняється від страхування життя, оскільки не передбачає ризику смерті або дожиття до певного віку чи до закінчення терміну дії договору, що перетворює його в ризиковий вид страхування.

Суб'єктами медичного страхування є : страховики, страхувальники; застраховані особи; медичні заклади.

Страховиками (страхові медичні організації, компанії, фонди) визнаються юридичні особи, які створені і функціонують у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю у відповідності до чинного законодавства країни, а також отримали у встановленому порядку ліцензію для здійснення цієї діяльності.

Видача ліцензії на всі види медичного страхування здійснюється органами управління охороною здоров'я згідно із законодавством країни.

Обов'язок страховика полягає в тому, що він:

укладає договори щодо надання гарантованого обсягу медичної допомоги застрахованому з обов'язкового медичного страхування з лікувально-профілактичними закладами та самостійно практикуючими медичними працівниками;

укладає договори щодо надання медичних послуг з добровільного медичного страхування з будь-яким медичним або соціальним закладом та окремими особами, акредитованими у встановленому порядку;

контролює якість медичної допомоги, що надана застрахованій особі згідно з договором медичного страхування;

не має права відмовити страхувальнику в укладанні договору, якщо його умови відповідають діючим правилам страхування;

контролює доцільність використання страхових коштів виробниками медичних послуг;

несе економічну відповідальність перед застрахованим за своєчасне і якісне надання необхідного обсягу медичних послуг;

для забезпечення стабільності страхової діяльності зобов'язаний створити резервні фонди та фонди профілактичних заходів.

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування.

При обов'язковому медичному страхуванні страхувальниками для працюючого населення виступають підприємства та роботодавці, а для непрацюючого — місцеві органи влади.

При добровільному страхуванні страхувальниками є підприємства, громадські, благодійні організації та інші юридичні особи, а також працездатні громадяни.

Страхувальник зобов'язаний:

- вносити у встановленому порядку згідно з договором страхування страхові внески (платежі);

- вживати залежних від нього заходів для захисту здоров'я застрахованих від впливу несприятливих факторів;

- надавати страховикам інформацію про здоров'я певних контингентів населення, яке підлягає страхуванню, про умови їх праці та побуту;

- укладати зі страховиками договори про страхування третіх осіб.

Страхувальники мають право вибору страховика, а також при укладанні договору страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум.

Застрахована особа зобов'язана не створювати свідомо ризику втрати свого здоров'я і здоров'я інших громадян, достовірно інформувати медичну установу і страховика про стан свого здоров'я і можливі ризики його погіршення, дотримуватися правил розпорядку роботи медичного закладу, де надається медична допомога.

Порушення умов договору застрахованою особою може потягти за собою повне або часткове віднесення витрат за медичні послуги на рахунок її особистих коштів. За зловмисне приховування при укладанні договору добровільного медичного страхування наявного захворювання застрахована особа несе повну відповідальність.

Важливою особливістю медичного страхування є те, що відшкодування збитків застрахованому при настанні страхового випадку здійснюється не грошима, а медичними послугами. Ці послуги надає четвертий суб'єкт медичного страхування — медичний заклад.