10.1 Перетворення міжнародного ринку технологій та вирішальний чинник трансформації світової економіки.

Одним із визначальних критеріїв динаміки та спрямованості руху світової економіки в останні десятиріччя стає його «технологічний вимір». Технологічний детермінізм дедалі більше зумовлює міжнародну конкурентоспроможність, темпи економічного зростання, структуризацію світогосподарських зв'язків. Іншими словами, глобальний розвиток і рух технологій, опосередкований світовим ринком технологій, перетворюється на системоутворювальний чинник трансформації світової економіки на рубежі XX—XXI ст.

Об'єктивними передумовами цього процесу є:

1. Становлення постіндустріального інформаційно-технологічного укладу цивілізаційного розвитку,

2. Зростання пріоритетності порівняно з тріадою класичних факторів виробництва (природні ресурси, праця, капітал)четвертого —технологічного.

3. Нагальність для всього світового співтовариства підвищення вимог до мінімізації техногенного та антропогенного впливу на природу шляхом переважної розробки й використання безпечних для довкілля технологій, оптимізації взаємовпливу ланок «людина — суспільство — природа», створення умов для ноосферно-космічної цивілізації.

«Визрівання» зазначених передумов відбувається в усіх ключових сферах суспільного відтворення: в науці й освіті, виробництві й обміні, в управлінні та в соціальному сервісі. Тому носіями технологій виступають і всі фактори виробництва, а в найконцентрованішому вигляді —товарна й нетоварна продукція.

Планетарний процес інтернаціоналізації створення й освоєння виробничого й комерційного використання, трансферу і дифузії технологій дістав назву техноглобалізму. Динамічний розвиток і змістове поглиблення процесу техноглобалізму опосередковує перехід об'єктивних загальних передумов у суб'єктивні конкретні ознаки нової конфігурації світового ринку технологій.

10.2 Особливості формування структури міжнародного ринку технологій. Тенденції розвитку торгівлі технологіями.

Загалом світовий ринок технологій може бути схарактеризований як сукупність міжнародних ринкових відносин його суб'єктів з приводу прибуткового використання прав власності на його об'єкти - технології продуктів, процесів та управління.

Географія поширення досягнень НТР є вкрай нерівномірною і має чітку залежність від науково-технічних потенціалів країн. Домінуючі позиції нетто-експортера технологій на світовому ринку технологій належать США. Наступні місця зі значним відставанням займають Японія, Велика Британія, Німеччина, Франція, а також Італія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія. Хоча ці країни є основними «постачальниками» технологій на світовий ринок технологій, більшість із них зостається нетто-імпортерами, їхні платежі за придбані патенти і ліцензії значно перевищують надходження за продаж власних. Позитивне сальдо ліцензійної торгівлі мають протягом останніх десятиріч лише США, Велика Британія та Швеція. Характерним є надвисокий ступінь монополізації міжнародного ринку технологій, що набагато вищий, ніж в інших сегментах міжнародної торгівлі. До 90 % нових технологій спрямовуються внутрішньо корпоративними каналами, відповідна частина платежів надходить від закордонних філій до материнських компаній. «Внутрішній трансфер» є усталеною формою маскування і максимізації прибутку ТНК, збереження їхнього технологічного лідерства.

Зазначені країни утворюють своєрідний «високотехнологічний полюс» сучасної світової економіки. Його найближче оточуюче середовище становлять науково-технічні системи:

• інших розвинутих держав—членів ОЕСР;

• «нових індустріальних країн»;

• Китаю та кількох колишніх соціалістичних країн, що подолали кризу ринкової трансформації.

Ці групи країн—суб'єктів ринку мають власні технологічні наробки в деяких сферах НТР, для них характерні «нішеві прориви» на міжнародний ринок технологій, адаптування до національних умов та імітація (інновацій і технологій, що генеруються «полюсом».

«Периферію» СРТ становлять країни, що розвиваються. На ці, найбільші за кількістю та чисельністю населення, країни припадає лише 4 % світових витрат на НДДКР, 10 % інженерно-технічних кадрів. У більшості з них науково-технічні потенціали перебувають у зародковому стані і виступають, як правило, в ролі реципієнтів міжнародної технічної допомоги. Деякому пожвавленню їх діяльності сприяла стратегія ТНК, спрямована на залучення до технологічного пошуку місцевих дослідницьких центрів і персоналу, хоч обсяг відповідних витрат не перевищує 10 % власних витрат цих країн на НДДКР.

Сучасні тенденції розвитку торгівлі технологіями:

2. Обмін технологіями розглядається як рівноправна частина ділової стратегії підприємств і поєднується з іншими напрямками підприємницької діяльності. Так, продаж ліцензій стимулює торгівлю товарами за рахунок поставок комплектуючих виробів та сировини. Вона часто є єдиним способом виходу на ринки деяких країн.

2. міжнародні монополії все більше намагаються обмежити доступ до своїх технологій "чужих" фірм і збільшити об'єми їх продаж дочірнім підприємствам.

3. угоди про передачу технологій все частіше включають виконання комплексу послуг, включаючи інжинірингові роботи, передачу патентних прав, "ноу-хау", конструкторської і технологічної документації, поставку спеціального обладнання, комплектуючих, навчання спеціалістів і т.п.

2. темпи росту торгівлі технологіями випереджають темпи росту торгівлі іншими товарами.

5. на основі ліцензійних угод всі частіше виникають і розвиваються прямі зв'язки між підприємствами на основі угод про кооперацію.

4. ріст конкуренції на ринку технологій приводить до вдосконалення маркетингової діяльності фірм.

5. в останні роки в практиці міжнародного співробітництва все частіше формула "обладнання+послуги+технологічні знання" замінюється зворотною формулою "знання+послуги+обладнання".

6. все більша орієнтація науково-технічної політики підприємств не на використання нових технологій, а на своєчасність їх застосування робить закупку технологій більш вигідною операцією, ніж продаж.