28. Соціально-економічний розвиток України 17-18 століття

У результаті національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького (1648-1654 рр.) відбулися величезні зміни у соціально-економічному житті України. Магнати і значна частина шляхти змушені були залишити Наддніпрянщину. Відступав також державний апарат шляхетської Польщі, а на зміну йому прийшла нова влада, найвищим органом якої була Військова генеральна рада. На території, підлеглій Війську Запорозькому, було ліквідовано велике і середнє землеволодіння, землі перейшли у власність козацької старшини, козаків, селян, міщан, феодальне землеволодіння збереглося за  православними монастирями та дрібною шляхтою. На зміну великому приходить дрібне вільне землеволодіння фермерського типу, яке домінувало в козацько-гетьманський період . В Україні залишилась значна кількість української православної шляхти. Б.Хмельницький видав шляхтичам оборонні універсали, які були основою існування шляхетського землеволодіння. Займаючи вищі військово-адміністративні посади, козацька старшина розпоряджалася майном, яке залишила польська шляхта і магнати. Старшинське землеволодіння (спадкове і рангове) росло шляхом купівлі землі гетьманських надань і царських привілеїв. Національно-визвольна війна знищила панщину, домінувала індивідуально-приватна козацько-селянська власність на землю. Економічною основою розвитку України залишилося сільське господарство, а його провідною галуззю – зернове землеробство, яке базувалося на найманій робочій силі, розширювались господарства під технічні культури, особливо коноплі. Садівництво та городництво набирало товарного характеру. Тваринництво виходило за межі феодального господарства, оскільки базувалося на використанні найманої робочої сили. Із занепадом автономії  в Україні збільшується російська дворянська землевласність. Уже в першій половині XVI століття (як вважає більшість істориків) виникли початкові форми мануфактури, основою її появи були селянські та міські промисли і ремесла, де не було цехових обмежень, і вони виявилися найпридатнішими для технічних нововведень, нових форм організації виробництва і праці. Технічною передумовою для організації мануфактур було широке використання водяного колеса, що забезпечувало перехід від дрібного ручного виробництва до великого механізованого Успішно розвивалося ґуральництво, броварництво, медоваріння. Розвивалося металургійне виробництво, найпоширенішою формою було рудне (складалася з млина, димарні, де з руди плавилося залізо, і кузні).   У І половині ХVI ст. в Україні почали виробляти папір. Особливим центром українського паперового виробництва в XVII – XVIII ст. була Східна Галичина.

29. Знищення запорізької січі. Доля українського козацтва

Ліквіда́ція Запорі́зької Січі́ 1775 ро́ку — насильницьке знищення московськими військами українського козацького утворення — Запорізької Січі. Така нагода припала на 1775 рік, коли закінчилася Російсько-турецька війна (1768—1774), яку Москві допомогли виграти запорожці, і козаки стали непотрібні. На початку червня 1775 року російські війська під командуванням Текелій Петро Абрамович, які поверталися з турецького походу, раптово оточили Січ. Козаки не чекали на такий розвиток подій, а тому на Запоріжжі тоді перебувало зовсім мало вояків. Більшість запорожців ще не встигла повернутися з турецьких походів, або перебувала на промислах. На Січі зібралася рада на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським, яка вирішила не проливати християнської крові та добровільно склала зброю перед московитами. 16 червня 1775 року російським військами було повністю зруйновано Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербурга. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги.Лише 3 серпня 1775 року імператриця Катерина II видала спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі Січ зображувалася як «кубло пияк та розбишак», які жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні зв'язки з сусідами. Про пролиту козацьку кров за царську Росію в ньому не було ні слова.Після ліквідації Січі козаки, прагнучи уникнути переслідування з боку царизму, переселилися в пониззя Дунаю, де на турецьких землях ними була заснована Задунайська Січ, яка з перервами та численними переїздами з місця на місце проіснувала до 1828 року. Січ же Запорізька залишилась в пам'яті українців навіки. Після  ліквідації  Січі  запорожцям  пропонували  записатися  до  селянського  та  міщанського  станів, а  багато  старшини  зазнали  переслідувань.   Запорозьке військо було оголошено розпущеним. Землі Запорозької Січі царський уряд почав роздавати   поміщикам, а козаків покріпачувати.