56. Тоталітаризм як явище світового порядку, його суть і особливості в Радянському Союзі. Масові репресії 30-х рр хх ст. В Україні, їх наслідки.

Тоталітаризм як явище світового порядку з'явився в епоху Нового часу й особливо характерний для диктаторських режимів XX століття. Система управління, яка прагнула до цілковитого підпорядкування суспільства державі за допомогою монополії на інформацію, пропаганди, офіційної державної ідеології, обов'язкової для громадян, терору таємних служб, монопартійної системи, обов'язковому членстві в підконтрольних правлячій партії масових організаціях.

В Радянському Союзі більшовики усунули з політичної арени всі інші політичні партії. Відбулося об'єднання комуністичної партії з державним апаратом: ключові посади у владних структурах могли належати лише членам правлячої комуністичної партії. Більшовики встановили повний контроль над усіма організаціями, громадськими об'єднаннями. Опорою влади стали профспілки і комсомол.

У суспільстві утвердилася монополія комуністичної ідеології: право на істину визнавалося лише за марксизмом. Значну роль у насадженні офіційної ідеології відігравала цензура, завдяки якій більшо­вики контролювати усі засоби впливу на духовне життя: пресу, радіо, освіту, культуру. Тотальний контроль над засобами масової інформації дозволяв маніпулювати свідомістю населення, зводити брехню на державний рівень.

На вершині партійно-державної системи влади знаходився Сталін.

Наприкінці 20-х років сталінський тоталітарний режим перейшов до широкого та систематичного терору проти власного народу. Терор був викликаний передусім прагненням Сталіна захистити й зміцнити свою владу. Для виправдання репресій Сталін висунув тезу про загострення класової боротьби у процесі будівництва соціалізму.

Першим в Україні був політичний процес у справі «Спілки визволення України». У 1931 р. була сфабрикована справа «Українського національного центру» , в яку було втягнуто М. Грушевського та М. Яворського. Усіх «членів УНЦ» у позасудовому порядку прирекли до різних строків ув'язнення. Пізніше 33 з них було засуджено повторно: 21-го роз стріляли, іншим подовжили строки ув'язнення. Нові репресії почався у 1933 р. Приховати таке мас штабне лихо, як голод і смерть мільйонів людей, було неможливо, тому влада намагалася відвести від себе можливі звинувачення і перекинути їх на «шкідників» — передусім фахівців сільського господарства. Усього в Україні з 1930 по 1941 рік за сфабрикованими справами розстріляно сотні тисяч людей. Репресовано багато видатних діячів культури: письменника Остапа Вишню, Леся Курбаса, Михайла Бойчука, Миколу Куліша та інших (до 500 українських письменників).

Україна зазнала величезних демографічних втрат, був знищений цвіт її інтелігенції, зруйновано генофонд. Засобами репресій в Україні утвердився сталінський тоталітарний режим.

57. Становище українських земель в 20-30-і роки хх ст.

30 грудня 1922р. утворюється СРСР, який згодом переростає у більшовицьку імперію.

Крім активної індустріальної політики, НЕПу, колективізації, що запроваджувались в 20-30-і роки ХХ ст. на території УРСР, водночас на короткий період було запроваджено "українізацію". У 1923р. РКП(б) приймає програму коренізації. Більшовики шукають опори серед національних меншин. Формуються віддані кадри будівників соціалізму.

“Українізація” у 1920-х рр. допомогла зробити значний крок вперед в освіті, культурі, науці. Переводиться на українську мову діловодство. Виходять книжки (50%), газети (90%) українською мовою. 80% загальноосвітніх шкіл стають україномовними. З 24% до 57% зростає рівень писемності за 10 років. Діють 1,5 тис. польських, німецьких, єврейських та інших шкіл. Створюється “Вільна академія пролетарської літератури” (1925р.), функціонує Українська Академія Наук, відроджується Українська автокефальна православна церква (1921р.). Повертається значна частина емігрантів.

Політика “українізації” посилює позиції прихильників національного комунізму (М.Хвильовий, О.Шумський, М.Скрипник, М.Волобуєв). Москва кваліфікує їх, як ворожі “ухили”, починає боротьбу з метою їх “нейтралізації”. У 1929 році ОДПУ заарештовує 45 членів вигаданої “Спілки визволення України” і репресує їх у 1930р. Розпочинається згортання “українізації” (зменшення кількості українських шкіл, періодичних видань, закриття українських театрів та введення у 1938 р. обов’язкового вивчення російської мови в усіх школах).

В той же час територія західноукраїнських земель, яку населяли 7 млн. українців, входила до різних держав. Східна Галичина і Західна Волинь перебувала під владою Польщі, Північна Буковина і придунайські землі – Румунії, Закарпаття – Чехословаччини. Іноземна адміністрація на всіх землях , окрім Закарпаття, здійснювала колонізаторську й асиміляторську політику. Землі роздавали поневолювачам, переслідувалась українська мова, культура. Під тиском дискримінації, у пошуках кращої долі частина українців емігрувала до Америки і навіть далекої Австралії.

Українське населення піднімалось на боротьбу проти гнобителів, яку очолювали політичні партії та громадські організації.

Активізація національно-визвольного руху на Закарпатті призвела до того, що 11 жовтня 1938 р. Закарпаття від Чехословаччини отримало автономію. Виникло територіальне державне утворення під назвою Карпатська Україна.