- •1.Предмет, мета, основні поняття курсу «Рег.Ек.», та його зв’язки з іншими дисциплінами.
- •2. Проблеми та завдання рег.Ек. Та розміщення прод.Сил.Хар-ка методів,що використовуються для обґрунтування розм.Вир-ва.
- •4.Теорії та моделі розміщення продуктивних сил: а.Вебера, а.Льоша, ф.Перру
- •5.Закономірності розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів: соціальної спрямованості у розвитку регіонів і розм.Прод.,ек.Еф.Розм.Прод.Сил,тпп,планомірності і керованості.
- •6. Закономірності розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів:
- •7.Принципи розм..Прод.Сил та формування ек.Регіонів.
- •8.Прир.Фактори розм..Прод.Сил та форм.Ек.Рег.
- •10. Ек.Та техн.Фактори рпс
- •11. Фактори сталого розвитку продуктивних сил
- •12. Вплив прир.Передумов на територіальну організацію вир-ва.Значення прир-ресурсного потенціалу у розвитку і розміщенні прод.Сил.
- •13. Роль демографічних передумов у розміщенні продуктивних сил.
- •14.Трудові ресурси України, їх структура. Трудоресурсна ситуація,її регіональні особливості.
- •15. Ринок праці та забезпечення ефективної зайнятості. Проблема безробіття.
- •16. Фактори формування єдиного народногосп.Комплексу у.Та його основні риси.
- •17. Структура єдиного народногосп.Комплексу у.Та хар-ка його основних складових.
- •18. Промисловість у.Як найважливіша структурна ланка госп.Комплексу. Форми організації пром..Вир-ва.
- •19. Структура пек у та його значення у розвитку регіонів і країни.
- •20. Вугільна промисловість в Україні
- •21. Нафтова промисловість України.
- •22. Газова промисловість України.
- •23. Електроенергетика України
- •24. Значення металургійного комплексу у розвитку України.
- •25. Чорна металургія України
- •26. Кольорова металургія України: її значення, стуктура, принципи розміщення основних галузей та основні центри.
- •27. Машинобудівний комплекс, його галузева структура та народногосподарське значення. Фактори впливу на на розвиток і розміщення підприємств машинобудування.
- •28. Фактори та регіональні особливості розміщення галузей важкого і загального машинобудування.
- •29. Фактори та регіональні особливості розміщення галузей середнього і точного машинобудування.
- •30. Роль хімічного комплексу у розміщенні продуктивних сил і розвитку регіонів. Загльні фактори розміщення підприємств хімічної промисловості.
- •31. Фактори та регіональні особливості розміщення підприємств гірничо – хімічної та фармацевтичної промисловосі України.
- •32. Регіональні особливості розвитку і розміщення підприємств основної хімії.
- •33. Лісопромисловий комплекс України: регіональні особливості розвитку та розміщення. Проблеми та перспективи розвитку.
- •34. Будівельний комплекс: регіональні особливості розвитку та розміщення, його роль у народному господарстві.
- •35. Апк: галузева структура і особливості розвитку в ринкових умовах.
- •36. Територіальний поділ праці: його роль у формуванні регіональних соціально – економічних систем. Система коефіцієнтів для визначення галузей спеціалізації регіонів.
- •37. Фактори регіонального розвитку.
- •38. Диференціація регіонів за рівнем соціально – економічного розвитку. Депресивні території України.
- •39. Соціально – економічна суть районування. Фактори економічного районування. Значення економічного районування.
- •40. Економічне районування, як складова процесу розміщення продуктивних сил. Мережа економічних районів України.
- •41. Сутність, мета та завдання регіональної економічної політики.
- •42. Загальна характеристика механізму реалізації реп.
- •43. Бюджетно – фінансове регулювання регіонального розвитку.
- •44, 45. Мета, фактори створення та основні риси вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку в Україні. Класифікація вез.
- •46. Досвід створення вез і тпр в Україні.
- •47. Значення міжрегіонального та прикордонного співробітництва у розвитку регіонів. Досвід створення євро регіонів в Україні.
- •48.Міжнародний поділ праці та його значення у формуванні зовнішньоекономічних зв’язків.
- •49. Участь України у міжнародному поділі праці. Характеристика основних форм зовнішньоекономічних зв’язків.
- •50. Соціально – економічна характеристика харківського регіону.
33. Лісопромисловий комплекс України: регіональні особливості розвитку та розміщення. Проблеми та перспективи розвитку.
Лісопромисловий комплекс (ЛПК) України — це сукупність підприємств, пов’язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. До його складу входять: лісове господарство, лісозаготівельна промисловість, галузі лісової промисловості по механічній і хіміко-механічній (лісопильна, фанерна, сірникова, виробництво дерев’яних будівельних деталей і будинків, деревностружкових і деревноволокнистих плит, меблів) та хімічній (лісохімічна, целюлозно-паперова промисловість) переробці деревини, а також гідролізна і дубильно-екстракційна промисловість, обслуговуючі виробництва (виробництво і ремонт машин та устаткування), заводи по виготовленню предметів праці для окремих галузей, підприємства матеріально-технічного постачання, галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка кадрів, науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність).
Основою розвитку ЛПК України є лісові ресурси. Це ліси певної території, які використовуються або можуть бути використані для задоволення будь-яких потреб суспільства. До лісових ресурсів як одного із основних видів природних ресурсів належать деревні, технічні, харчові, лікарські та інші ресурси, а також корисні природні властивості лісу — водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо.
Загальна площа лісового фонду України становить 10,8 млн. га, у тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га.
Лісистість території республіки становить 15,6%. Запаси деревини становлять 1,74 млрд. куб. м. Основна частина лісів перебуває у віданні державних органів лісового господарства, решту передано у безстрокове користування сільськогосподарським підприємствам або закріплено за іншими міністерствами і відомствами.
Лісовий фонд України характеризується переважанням листяних і хвойних порід і нерівномірним розміщенням ресурсів деревини по території. Найбільша концентрація їх в Українських Карпатах (40,5% площі цього регіону), Кримських горах (32%) і на Поліссі (25,1%); у лісостеповій зоні цей показник становить 13,2%, у степовій — 3,8%. До найбільш лісистих областей належать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.
За народногосподарським значенням, місцеположенням і функціями, які вони виконують, усі ліси України поділяють на дві групи. До першої групи відносять водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси, а також ліси спеціального цільового призначення (ліси заповідників, природних, національних парків та ін.). Ліси цієї групи становлять 51% загальної площі лісового фонду України. Деревину в лісах першої групи застосовують головним чином при проведенні лісогосподарських заходів — рубок, догляду за лісом, санітарних та лісовідновних рубок стиглого лісу.
Розміщення галузей з механічної обробки деревини повинно враховувати такі особливості лісової промисловості, як високі витрати сировини на виготовлення продукції і величезні виробничі відходи. Для одержання 1 м3 клеєної деревини необхідно 2,3 м3 деревини, 1 т деревної маси — близько 3 м3 і т.д. Відходи виробництва ще на стадії лісозаготівель досягають 20%, а в лісопильній промисловості досягають 40%. В процесі подальшої обробки, наприклад, в меблевому виробництві використовується, як правило, тільки половина витраченої деревини. Це потребує наближення виробництва до джерел сировини і одночасно комплексної переробки деревини з метою зменшення відходів.
Лісопильне виробництво є важливим процесом первинної механічної обробки ділової деревини. Його розміщення залежить від положення районів лісозаготівель по відношенню до споживача пиломатеріалів, наявності і характеру транспортних шляхів, по яких проходять масові потоки лісу або пиломатеріалів. Лісопиляння є трудомістким процесом у порівнянні із заготівлею деревини, потребує підготовки пиломатеріалів перед відправкою їх до споживача (сортування, сушка, ув’язування в пакети тощо), спеціального устаткування для цього, складських приміщень. Транспортування пиломатеріалів потребує спеціальних видів транспорту (лісовози, залізниці з відповідним рухомим складом) і розвинутих шляхів сполучення.
На розміщення підприємств з механічної обробки деревини впливає не тільки кількість, а й якість (породний склад) сировини. Так, для виготовлення фанери використовується переважно береза.
Целюлозно-паперова промисловість характеризується високою матеріаломісткістю (на 1 т целюлози витрачається близько 5м3 деревини) і водомісткістю (350 м3 на 1 т продукції), тому тяжіє до сировинних баз. Розширення територіальних меж виробництва відбувається також в результаті освоєння нових видів сировини, рослинних відходів сільського господарства та ін.
Прогноз розвитку ЛПК України за матеріалами Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України грунтується на таких основних передумовах:
— виконання завдань Державної програми розвитку лісогосподарського і лісопромислового комплексів України на період до 2015 року з урахуванням певного її корегування;
— використання існуючого промислового потенціалу — виробничих потужностей, наявної сировини, трудових ресурсів;
— реструктуризація виробництва, нарощування випуску продукції, яка користується попитом і повніше забезпечує потреби народного господарства і населення;
— завоювання ринку шляхом виробництва конкурентоздатної продукції високої якості, а також імпортозамінної;
— нарощування експортного потенціалу галузі.
Пріоритетним напрямом розвитку ЛПК є зростання виробництва деревних плит, целюлозно-паперової та іншої продукції, що користується попитом, задовольняє потреби і вимоги внутрішнього і зовнішнього ринку. В ці галузі спрямовуватимуться в першу чергу і капітальні вкладення.
Основою технічної політики в перспективі буде здійснення реконструкції, модернізації, розширення перспективних та будівництво нових підприємств відповідно з вимогами структурної перебудови ЛПК; застосування на їх базі нових технологій, насамперед з метою ефективного використання сировини, економії енергоресурсів, скорочення трудових витрат та підвищення якості і конкурентоздатності виробів.
Забезпечення ЛПК сировиною здійснюватиметься переважно за рахунок більш повного і раціонального використання власних лісосировинних ресурсів. До основних напрямів вирішення сировинної проблеми в перспективі можна віднести:
— поліпшення структури споживання деревини і лісоматеріалів;
— залучення до промислової переробки всієї маси економічно доступних ресурсів низькоякісної, дрібнотоварної лісосировини і деревних відходів;
— удосконалення діючих, впровадження нових ресурсозберігаючих і маловідходних технологій та процесів, здатних забезпечити зниження витрат деревини;
— розширення сфери застосування ефективних замінників лісоматеріалів;
— збільшення лісозаготівель за рахунок інтенсифікації лісокористування, створення високопродуктивних плантаційних лісонасаджень.
В целюлозно-паперовій промисловості забезпечення сировинних потреб здійснюватиметься також за рахунок збільшення заготівлі макулатури і використання недеревних ресурсів сировини, зокрема соломи та відходів переробки сільськогосподарських культур.
