16.Відображення господарського розвитку Західної Європи у документальних та літературних джерелах середньовіччя.

форми землеволо­діння та соціальну структуру, що існували у Франкській державі, можна уявити за «Салічною правдою» (Ьех Заїіса), одним з най­давніших зведень звичаєвого права та пам'яткою не лише право­вої, а й економічної думки середньовіччя.

також є общинна (або громад­ська). Особиста ж власність поширюється на будинок У «Салічній правді» знайшли відображення майнові відноси­ни та захист прав власності через систему штрафів за різні злочи­ни, зокрема за крадіжку худоби (див., наприклад, титул НІ «Про викрадення рогатої худоби», або титул IV «Про викрадення овець» та ін. — [9, с. 34]). У ній також розглядаються питання майнової нерівності (титул І,VIII), розкладу громади (титули ЬУ, ЬХІІ), формування землеволодіння, зокрема такої його форми як аллод (титул ІЛХ та ін.) [9, с, 33—34]. За «Салічною правдою» основною масою франкського населення є вільні общинники, а основною формою землеволодіння, садибу, город, проте не на ріллю, яка залишається громадською, але в особистому користуванні. Вже з другої половини VI ст. у Франк­ській державі аллод фіксується як особиста земельна власність: його можна купити, продати, закласти, подарувати, успадкувати. Одночасно вся суспільно-економічна структура спиралася на особисті домогосподарства, що забезпечувало активну участь общинників у громадському житті.

Хома Аквінський (1225—1274) був учнем Альберта Великого, відомого фі­лософа середньовіччя, працював в університетах Кельна, Пари­жа, Неаполя та Болоньї. Його еко­номічні погляди були сформовані під впливом праць Аристотеля. Так, обґрунтовуючи природність і правомірність існування раб­ства та кріпосництва, станового ладу, він використовує як поси­лання на Аристотеля, так і па тексти Священного писання.

Виходячи з вимог «божественного порядку» та християнської моралі, він пропонує підпорядкувати їм усе життя суспільства, зок­рема й економічні відносини. Саме з цих позицій він розглядає най­важливіші проблеми тодішнього економічного життя: ціни, купівлі-продажу, проценту па капітал та приватної власності.

Розглядаючи ціну, Хома Аквінський передусім намагається пояснити, яка ціна с справедливою. Він стверджував, що справед­лива ціпа повинна відповідати двом вимогам: повинна забезпе­чувати еквівалентність обміну відповідно до кількості праці та видатків, а також забезпечувати учасникам обміну прожиття від­повідно до їхнього соціального статусу. Тобто справедлива ціна повинна забезпечити різний рівень добробуту ремісникові, цер­ковнослужителю та дворянину. Повинні також враховуватися і витрати на зберігання товару, доставку його та певне страхування на випадок можливих втрат. Водночас Аквінський закликає у процесі обміну керуватися насамперед вимогами вищої справед­ливості відповідно до божественного закону, за яким, якщо одна зі сторін втратила в процесі обміну, то інша, яка отримала більшу вигоду, винагородила потерпілу, адже саме цього вимагає спра­ведливість. Ідучи за вченням Аристотеля, Хома Аквінський розрізняє, з одного боку, обмін товару на товар або грошей на товар для за­доволення необхідних потреб, а з іншого — обмін грошей на гроші або товари з метою отримання зиску. Але на відміну від Аристотеля, який перший вид обміну схвалював, а другий засу­джував, адже він «живить жагу зиску», Аквінський вважав, що намагання отримати прибуток, який є метою будь-якої торгівлі, нічим не заперечує моральності, адже прибуток можна викори­стати на корисні справи: утримання сім'ї, допомогу бідноті, по­жертви. З морального погляду цілком моральним також є отри­мання прибутку, коли торговець доклав зусиль для надання товарові певних додаткових якостей або коли зиск отримується як плата за перевезення чи збереження товару. Засуджує він лише торгівлю спекулятивну, яка дає зиск без будь-яких додат­кових витрат.

Водночас Хома Аквінський негативно ставиться до стягуван­ня відсотків за позичені гроші. Він поділяє всі предмети, які мо­жуть позичатися, на такі, що знищуються у процесі споживання (хліб, вино тощо) та такі, використання яких не призводить до їх знищення (наприклад, будинок). Для перших стягнення відсот­ків — те саме, що отримання подвійної платні, а ось за користу­вання другими цілком справедливо заплатити при їх поверненні за користування. Гроші він відносив до першої категорії, а тому й платити відсоток за них не є справедливим. Що правда, це стосу­ється лише грошей, які позичалися на споживчі блага, а ось якщо гроші позичалися на продуктивне використання, то платити від­соток за позичку є цілком справедливим.

Стосовно ж власності, то тут Хома Аквінський бачить перева­ги приватної власності в тому, що саме вона встановлює у суспіль­стві «порядок та мир». А суспільна власність, викликаючи по­стійні суперечки та непорозуміння, зумовлює недбале ставлення до майна. Він також чітко бачить необхідність розвитку торгівлі, стверджуючи, що, засновуючи держану слід ураховувати зручно­сті, які має територія для торгівлі та економічного розвитку краї­ни. Але, слідуючи за Аристотєлсм, він віддає перевагу землероб­ству, розглядаючи його як галузь господарства, яка схвалюється божественним законом.

Праці Хоми Аквінського визначили напрям економічної дум­ки середньовіччя, представники якої отримали назву каноністів, тобто тих, хто дотримується церковних канонів. У цьому напрямі працювали Генріх де Ганг (1220—1295), Жіль де Ром (номер 1316 р.), Ніколя Хорезм (помер 1383 р.) та ін