36.Висвітлення особл. Розв.Ринкових відносин у Франції у теоріях ж.Б.Сея,ф.Бастіа

"Закон Сея"

Ж.-Б. Сей здобув собі безперечний авторитет смітіанця, беззастережно сприйнявши принципи вільності ринків, ціноутворення, внутрішньої і зовнішньої торгівлі (фритредерство), необмеженої вільної конкуренції підприємців, недопущення ніяких проявів протекціонізму, і звів ці принципи до абсолюту. У випадку їх прийняття він передрікав людству об´єктивну неможливість ні перевиробництва, ні недоспоживання суспільного продукту, тобто — економічних криз.

Положення Ж.-Б. Сея про реалізацію суспільного продукту пізніше отримало назву "закону ринків", або просто "закону Сея". І визнавали цей закон не тільки стовпи класичної політичної економії — Д. Рікардо, Т. Мальтус та інші, але й економісти багатьох інших шкіл економічної думки до самого початку XX ст. Навіть під час Великої депресії, коли чверть робочої сили США була безробітною, такий видатний економіст, як А. Пігу, писав: "Поряд з досконалою вільною конкуренцією завжди існує сильна тенденція щодо повної зайнятості. Таке безробіття, яке існує в будь-який проміжок часу, виникає повністю внаслідок ряду перешкод, які ускладнюють відповідні пристосування заробітної плати і цін, що мають відбутися негайно!".

Роботи Ж.-Б. Сея досить легко сприймались прогресивним суспільством Франції, Англії, США і ряду інших країн тому що, як помітив один із представників маржиналізму А. Курно, стиль викладу у творах з політичної економії Ж.-Б. Сея був таким же літературно бездоганним, як і в А. Сміта. Крім того, за словами того ж А. Курно, і А. Сміт, і Ж.-Б. Сей не зверталися задля досягнення найбільшої точності своїх аргументів, на відміну від Д. Рікардо, до обтяжливих арифметичних і алгебраїчних обчислень.

В історії економічних учень ім´я Ж.-Б. Сея асоціюється, як правило, з образом ученого, який беззастережно вірив у гармонію інтересів класів суспільства в умовах ринкових економічних відносин і проповідував для їх утвердження принципи смітівської концепції економічного лібералізму, саморегулюючої економіки.

Критика основних ідей Ж.-Б. Сея, у тому числі тієї, яку прийнято називати "законом Сея", згідно з якою економічні кризи не є закономірними, незважаючи на численні спроби спростування їх соціалістами-утопістами і марксистами упродовж більш ніж 100 років (тобто до появи економічного вчення Дж. М. Кейнса), залишалася для теорії і практики світового господарства недостатньо переконливою.

Як же пояснити "тривалу життєздатність" концепції Ж.-Б. Сея про безперешкодну і повну реалізацію суспільного продукту і про безкризовий економічний ріст, втілений у так званому законі ринків? Тут, мабуть, варто вказати на три обставини, коріння яких у спадщині А. Сміта.

По-перше, смітівський "природний порядок" припускає гнучкість цін і заробітної плати, взаємовигідний при пасивній ролі грошей обмін між працею і результатами своєї праці всіх суб´єктів ринку. Якщо ціни і заробітна плата пристосовуються швидко, тоді короткостроковий період, в якому ціни жорсткі, буде таким коротким, що ним можна нехтувати для всіх практичних цілей. З урахуванням цього за "законом Сея" інший хід речей зовсім не прийнятний.

По-друге, завдяки А. Сміту "закон Сея" виключає будь-яке втручання в економіку ззовні. У ньому підтримується вимога про мінімізацію бюрократичного за своєю природою державного апарату, недопущення протекціонізму.

По-третє, "закон Сея" передбачав поступальний розвиток ринкових економічних відносин у суспільстві на базі досягнень науково-технічного прогресу, а не катаклізми, котрі "обіцяв" С. Сісмонді у випадку падіння пріоритетної ролі в економічному житті країни учасників натурального господарства, які відживали, — ремісників, селян, кустарів.

Отже, квінтесенція "закону Сея" полягає в тому, що при досягненні і дотриманні суспільством усіх принципів економічного лібералізму виробництво (пропозиція) буде забезпечувати адекватне споживання (попит), тобто виробництво товарів і послуг в умовах смітівського "природного порядку" обов´язково породжує доходи, на які ці товари і послуги вільно реалізуються. Подібним чином "закон Сея" сприймався всіма прихильниками концепції економічного лібералізму, які вважали, що гнучке і вільне ціноутворення на ринку приводитиме до миттєвої реакції на зміни в кон´юнктурі господарства, буде гарантом саморегулювання економіки.

Звичайно, якщо припустити можливість бартерної економіки, де гроші лише облікові одиниці і сукупний попит на них дорівнює цінності всіх товарів, які підлягають обміну на гроші, то загальне перевиробництво дійсно було б неможливим. "Продукти платяться за продукти" у внутрішній торгівлі так само, як у зовнішній — у цьому суть "закону ринків" Сея. Проста думка викликала фурор, який повністю не затих і понині.