49.Соціальний напрям політичної економії як передумова появи інституціоналізму

Нова історична школа справила значний вплив на формування у 90-ті pp. XIX ст. сукупності поглядів, ідей та концепцій, які мали яскраво виражену етичну спрямованість і були підпорядковані вирішенню соціальних проблем. Започаткування соціального напрямку в економічних дослідженнях було зумовлене подальшим розвитком капіталізму, монополізацією економіки та поширенням акціонерної форми власності, зростанням добробуту широких мас населення європейських країн, розширенням економічних і політичних свобод, посиленням впливу профспілок і вдосконаленням системи соціального захисту тощо. Водночас проблеми соціальної нерівності, соціального захисту не втратили своєї актуальності і потребували вирішення на шляху державного регулювання суспільного життя. Формування нової системи організації ринкового господарювання та модифікація відносин праці і капіталу активізували необхідність дослідження соціальних аспектів та умов розвитку господарських процесів. Необхідно зазначити, що соціальний напрям у політичній економії не становив цілісне економічне учення і був спрямований в першу чергу на вирішення практичних проблем. Його представників об'єднували: соціальний підхід до аналізу господарських явищ, дослідження економіки як частини соціальної системи, підвищена увага до проблем соціальної справедливості, соціальних інститутів (держави, громадських об'єднань тощо); трактування виробництва як суто технічного процесу, позбавленого соціального змісту та зв'язку з певним соціальним устроєм, вічного, незмінного процесу взаємодії виробничих факторів; заперечення об'єктивних економічних законів та об'єктивної обумовленості соціальної поведінки людей на основі протиставлення світу природи 9вітові людського духу, залежного від людської волі; дослідження соціальної мотивації та ціннісних факторів економічної поведінки з метою вдосконалення існуючої господарської системи та досягнення вищого морального ідеалу — "достойного існування усіх членів суспільства"; визнання примату неекономічних факторів соціально-економічного розвитку, насамперед правових чинників (пізніше — держави), підпорядкованих етичним нормам; активний захист приватної власності, заперечення експлуатації найманої праці та визнання можливості соціально-економічного прогресу ринкової економіки на шляху соціальних реформ та державно-правового регулювання виробництва і розподілу. Ідеї соціального напряму у політичній економії знайшли відображення у програмі заснованої у 1872 р. в Німеччині Спілки соціальної політики, яка отримала назву "катедер-соціалізму" ("соціалізм за професорською кафедрою" як натяк на приналежність учасників Спілки до академічних кіл). Визначаючи найважливішою детермінантою економічного розвитку сприятливе соціальне середовище, засноване на принципах соціальної справедливості, члени Спілки соціальної політики виступали за свідому перебудову суспільних відносин на шляху поступових реформ, основу яких мала становити цілеспрямована діяльність держави. Як найважливіші вимоги висувалися: державне регулювання праці неповнолітніх та впровадження обов'язкової початкової освіти; страхування робітників на випадок хвороб та травматизму; встановлення пенсій зі старості та непрацездатності; організація споживчих та житлових кооперативів тощо.