79. Неп у сільському господарстві

Із звернення ВЦИК і СНК «До селянства РРФСР» 23 березня 1921 року:

Постановою Всеросійського Центрального Виконавського Комітету і Ради Народних Комісарів розкладка відміняється, і замість неї вводиться податок на продукти сільського господарства. Цей податок має бути менше, ніж хлібна розверстка. Він повинен призначатися ще до весняного посіву, щоб кожен селянин міг заздалегідь врахувати, яку долю урожаю він повинен віддати державі і скільки залишиться в його повне розпорядження. Податок повинен стягуватися без кругової поруки, тобто повинен падати на окремого господаря, щоб старанному і працелюбному господареві не доводилося платити за неакуратного односельця. Після сплати податку надлишки, що залишилися у селянина, поступають в його повне розпорядження. Він має право обміняти їх на продукти і інвентар, які доставлятиме в село держава з-за кордону і зі своїх фабрик і заводів; він може використовувати їх для обміну на потрібні йому продукти через кооперативи і на місцевих ринках і базарах.

Продподаток був спочатку встановлений на рівні приблизно 20% від чистого продукту селянської праці (тобто для його сплати потрібно було здати майже удвічі менше хліба, чим при продрозкладці), причому згодом його намічалося понизити до 10% урожаю і перевести в грошову форму.

30 жовтня 1922 вийшов Земельний кодекс РРФСР, яким відмінявся закон про соціалізацію землі і оголошувалася її націоналізація. При цьому селяни могли самі вибирати форму землекористування — общинну, приватну чи колективну. Також була скасована заборона на використання найманих робітників.

Необхідно, проте, відзначити той факт, що заможні селяни оподатковувалися за підвищеними ставками. Таким чином, з одного боку, була надана можливість покращувати добробут, але з іншою, не було сенсу дуже розвертати господарство. Все це разом узяте привело до «осереднячення» села. Добробут селян в цілому в порівнянні з довоєнним рівнем підвищився, число бідних і багатих зменшилося, частка середняків зросла.

Проте навіть така половинчаста реформа дала певні результати, і до 1926 року продовольче постачання значно покращало.

Загалом, НЕП позитивно позначився на стані села. По-перше, у селян з'явився стимул працювати. По-друге (в порівнянні з дореволюційним часом) у багатьох збільшився земельний наділ — основний засіб виробництва.

Країні були потрібні гроші — на утримання армії, на відновлення промисловості, на підтримку світового революційного руху. У країні, де 80% населення складало селянство, основний тягар податкового тягаря ліг саме на нього. Але селянство було не настільки багатим, щоб забезпечити всі потреби держави, необхідні податкові надходження. Підвищене оподаткування на особливо заможних селян також не допомогло, тому з середини 1920-х стали активно використовуватися інші неподаткові способи поповнення казни, такі, як примусові позики і занижені ціни на зерно і завищені ціни на промислові товари. Як наслідок, промислові товари, якщо розрахувати їх вартість в пудах пшениці, виявилися у декілька разів дорожче, ніж до війни, не дивлячись на нижчу якість. Утворилося явище, яке з легкої руки Троцького стали називати «ножицями цін». Селяни відреагували просто — перестали продавати зерно зверху того, що їм було потрібно для сплати податків.

Перша криза збуту промислових товарів виникла восени 1923 роки. Селяни потребували плугів і інших промислових виробів, але відмовлялися купувати їх за завищеними цінами. Наступна криза виникла в 1924-25 господарському році (тобто восени 1924 — навесні 1925). Криза отримала назву «заготівельної», оскільки заготовки склали лише дві третини очікуваного рівня. Нарешті, в 1927-28 господарському році — нова криза: не удалося зібрати навіть найнеобхіднішого. Ця криза була спричинена штучним заниженням цін на зерно. Селяни не хотіли здавати зерно без вигоди для себе. Особливо це стосувалося «середняків» та «бідноти». ця криза стала формальною причиною припинення дії НЕПу на селі та початку колективізації — чорної сторінки історії України.

Отже, до 1925 року стало ясно, що народне господарство прийшло до протиріччя: подальшому просуванню до ринку заважали політичні і ідеологічні чинники, страх «переродження» влади; поверненню до військово-комуністичного типа господарства заважали спогади про селянську війну 1920 років і масовому голоді, страх антирадянських виступів.

Все це вело до різноголосся в політичних оцінках ситуації.

М. І. Бухарін

Так, в 1925 році Бухарін призвав селян: «Збагачуйтеся, нагромаджуйте, розвивайте своє господарство!», але вже через декілька тижнів на ділі відмовився від своїх слів. Інші ж, на чолі з Преображенським, вимагали посилення боротьби з «кулаком» або «непманом», причому серед низової і середньої частини партійного керівництва такі настрої все більше посилювалися.