42.Традиційний сухопутний транспорт

Транспорт та шляхи сполучення мають винятково важливе значення в житті суспільства. Виникнувши в період первіснообщинного ладу, засоби пересування розвивалися, вдосконалювалися у період феодалізму і капіталізму.

Сани — один з найстаріших засобів пересування. Про це може свідчити давній звичай поховання в човнах і санях. Прототипом саней були волокуші, а початковою формою останніх — вирвані з корінням жердини, в які, наче в голоблі, запрягали коня і таким чином перевозили сіно, солому тощо. Пізніше волокуші робили з гладких жердин, вставляючи дві поперечини, що вже нагадувало сани. Волокуші на початку XX ст. збереглися у Карпатах.

Сани робили різні за розміром і формою; залежно від цільового призначення вони мали додаткові назви. Для перевезення вантажів кіньми, волами на Україні в XIX—на початку XX ст. використовувались рожні (ріжнаті). Це найпростіший тип господарських саней. Вони складались з двох природно загнутих полозів, зв'язаних між собою за допомогою двох оплінів, що насаджувалися на копили, вдовбані в полози. На кінцях кожного з оплінів видовбувались дірки, куди вставляли рожні (кілки). На опліни або ставили ящик від воза, або клали дошки — залежно від того, які вантажі перевозили.

На Україні були сани кщські й волові. Кінські мали голоблі, або дишель, що прикріплялись мотузками, лозою, залізом. Волові сани відрізнялись від кінських більшим розміром та тим, що у них замість голобель були віця. І кінські, і волові сани могли бути некованими {босими) і кованими.

У деяких районах використовували сани, побудовані за принципом воза — чошриполозні. Вони складалися з двох півсаней і могли роз'єднуватися, наприклад, при перевезенні лісу.

Найпоширенішим засобом пересування весною, влітку і восени був чотириосний віз, назва якого збереглась з часів Київської Русі. Перші вози мали рухомі осі, лише пізніше з'явилися нерухомі і суцільні, випилені з колоди колеса. Популярністю користувався віз, у якого передня і задня колісні частини з'єднувалися за допомогою дерев'яного бруса — підтоки, що прикріплювалася одним кінцем до передка воза за допомогою шворня, а іншим кінцем, розвиленим на дві рейки, скріплювалась із задньою колісною частиною наглухо. Побутував на Україні ще так званий віз розводпий, який використовувався головним чином для перевезення колод, дощок і т. д. У цього воза передня і задня колісні частини роз'єднувалися і розводилися на необхідну відстань.

Форми возів відрізнялися передусім своїми ящиками, покладеними на основи. Ящики залежно від призначення могли бути суцільними дощаними, драбинястими, плетеними з лози і глибокими, мілкими, довгими та короткими.

Вози, як і сани, поділялися на кінські й волові. Кінські вози мали голоблі, а волові — війя, які заднім рзгалуже-ним надвоє кінцем прикріплялись до передньої осі. До другої половини XIX ст. у возі майже всі частини були дерев'яними. Виробляли вози різних конструкцій та призначень. Для перевезення соломи, сіна — гарба, зерна — безтарка, солі — мажа. Для легкової їзди —- брички, лінійки, тачанки, тарадайки. Найпростішою формою воза в українців, що збереглася на кінець XIX—початок XX ст., була так звана біда (бідарка, бідка). Це тип одноосьового двоколісного воза з ящиком, задня частина якого лежала на осі, а передня — на голоблях.

Виготовленням возів займались стельмахи. Крім відмінностей в упряжі між кінськими та воловими возами, спостерігалися ще певні локальні відмінності упряжі

кінського воза.

На Лівобережній Україні використовували кінські вози з голоблями та дугою. Тут переважала голобельно-хомутно-дужна запряжка. В деяких місцях Правобережної України, на півдні та в західноукраїнських землях кінський віз мав дишло. Поширеним типом упряжі кінського воза була по-стороночно-шлейкова, а також постороночно-хомутна, які траплялись і на Лівобережжі.

Воловою запряжкою на всій території України була ярем-но-війова. Особливий тип становила запряжка бовкуном — запрягання одного вола (нерідко корови) у віз, сани, соху, плуг чи борону. Для цього існувало особливе ярмо, до кінців якого прикріплювалися голоблі.

В'ючний транспорт, здебільшого кінний, відомий ще з давнини. Такий спосіб перевезення вантажів .у саквах або беса-гах поширений у Карпатах. На Україні існували також різні способи переносу легких вантажів у вузлах, плахтах, на коромислах, у кошиках, сітках і т. д