31. Соціально-правовий інституціоналізм Дж. Коммонса

У праці "Правові основи капіталізму" Дж. Коммонс зазначив, що, на його думку, суспільство є системою юридичних норм і правових інститутів. Він заперечував існування класів і визнавав наявність лише "професійних груп, які можуть співробітничати шляхом здійснення державою реформ у галузі законодавства і створення уряду, представленого лідерами "колективних інституцій". Дж. Коммонс вважав, що саме через юридичну процедуру, через суди регулюються економічні відносини у суспільстві. Такий підхід яскраво виявляється Джон Роджерс Коммонс (1862—1945) — відомий американський економіст, один із головних представників раннього інституціоналізму — був нащадком стародавнього роду з Середнього Заходу, сином квакера. Навчався у ряді університетів США, посаду професора одержав в університеті штату Індіана, працював спочатку викладачем, а потім перейшов на практичну роботу до промислової комісії. Дж. Коммонс повернувся до викладацької роботи у Вісконсинському університеті та до плідної наукової діяльності. Дж. Коммонс репрезентував соціально-правовий різновид інституціоналізму, і тому був тісно пов'язаний з американськими профспілками, служив юридичним і економічним консультантом Американської федерації праці. Для його поглядів було характерне твердження про примат права над економікою. Систему своїх економічних поглядів він виклав у роботах "Розподіл багатства" (1893), "Правові основи капіталізму" (1924), "Інституціональна економіка, її місце в політичній економії" (1934), "Економічна теорія колективних дій" (видана посмертно у 1950 p.). Дж. Коммонса пов'язувала з Т. Вебленом загальна основа теоретичних поглядів, яка полягала в тому, що вони обидва віддавали перевагу аналізу позаекономічних факторів суспільного розвитку. Однак, на відміну від Т. Веблена, який пріоритетним вважав психологічні та біологічні фактори, Дж. Коммонс на перше місце виніс аналіз юридично-правових інститутів, ставши лідером соціально-правового інституціоналізму. Ще одна особливість Дж. Коммонса, як економіста-теоретика полягала в тому, що свою систему теоретичних поглядів він тісно пов'язував з їх реалізацією у практичній діяльності. Поряд з викладацькою та науково-дослідною роботою Дж. Коммонс підтримував широкі зв'язки з профспілками, працював економічним та юридичним консультантом Американської федерації праці. Він активно співпрацював із адміністрацією президента Ф.Д. Рузвельта. Під час здійснення в США "Нового курсу" Дж. Коммонс брав активну участь у розробці ряду законопроектів, зокрема прийнятого у 1935 р. Акта про соціальну захищеність, що заклав основи сучасної системи пенсійного забезпечення в США.

32. Емпіричний інституціоналізм у.Мітчела

Поділяючи інституціоналізм Т. Веблена, В. Мітчелл у роботі "Лекції про типи економічної теорії" (1935) розглядав економічні проблеми у їх тісному зв'язку і не тільки у їх взаємозалежності, а й у зв'язку з економічними, а також психологічними, соціологічними та іншими проблемами, що обумовлюють у комплексі мотивацію поведінки людини. Але на відміну від Т. Веблена В. Мітчелл вважав, що найсерйозніший вплив на господарську поведінку людей справляє грошовий фактор у вигляді обігу грошових знаків, діяльності фінансово-кредитних установ тощо. На його думку, гроші відіграють самостійну роль у суспільстві і є головним двигуном економічної діяльності. А тому головним завданням економічної теорії має бути дослідження зв'язків між грошовим обігом та поведінкою людей. Веслі Клер Мітчелл (1874—1948) народився в Рушвіллі, штат Іллінойс, у сім'ї військового хірурга. Закінчив Чиказький університет, одержавши докторський ступінь з відзнакою, працював у 1903—1912 pp. професором Каліфорнійського університету. Більшу частину свого професійного життя він провів у Колумбійському університеті (1913—1919 pp., 1922— 1944 pp.), де був професором до кінця життя. З 1920 по 1945 р. В. Мітчелл очолював національне бюро економічних досліджень. Він був "...учений за характером і переконанням, економістом за професією і ...статистиком за необхідністю". Веслі Клер Мітчелл Власні економічні погляди вчений виклав у таких основних роботах: "Історія зелених білетів" (1903), "Ділові цикли" (1913) — у 1927 р. вийшло розширене видання цієї роботи, яку було перекладено російською мовою, — "Лекції про типи економічної теорії" (1935), "Вимірювання економічних циклів" (1946, у співавторстві), "Що відбувається під час економічних циклів" (1951, посмертно) та ін. Погляд В. Мітчелла на цінність економічної теорії виявляється в його тривалому інтересі до історії економічної думки. Впродовж багатьох років В. Мітчелл читав знаменитий курс у Колумбійському університеті, що називався "Типи економічної теорії", а лекційні записи студентів згодом були опубліковані під тією ж назвою (1949). У цих лекціях простежуються походження економічних теорій в історії, а їхній розвиток пов'язується зі специфічними правовими, політичними, соціальними й економічними інституціями і подіями. Помер В.К. Мітчелл 29 жовтня 1948 р. "Гроші — корінь економічної науки", — зазначав він. Більше того, він вважав, що сучасне йому капіталістичне суспільство є "грошовою цивілізацією", виробництво і витрачання грошей у якому є його визначальною рисою. Розглядаючи "грошову економіку" як найкращу форму господарської організації суспільства, В. Мітчелл позитивно ставився і до фінансового капіталізму. На відміну від Т. Веблена він не критикував фінансистів та бізнесменів. Його погляди близькі до позицій Дж. Коммонса, а такі праці з проблем грошово-кредитного обігу, як "Історія зелених білетів" (1903), "Золото, ціни та заробітна плата при доларовому стандарті" (1908), до сьогодення вважаються найавторитетнішими дослідженнями з історії грошового обігу США.

33. Теорії “індустріального та постіндустріального суспільства” У.Ростоу, Дж.Гелбрейта, Д.Белла. Глобальне моделювання.

34. Особливості розвитку рядянської економічної науки (А.Чаянов, М.Кондратьєв, Л.Канторович).

Представляють інтерес погляди і такого великого російського економіста, як А.В. Чаянов (1888-1937). Основне коло його наукових інтересів - вивчення процесів, що відбуваються в російській економіці, специфіки соціально-економічних відносин у вітчизняному сільському господарстві. Головним предметом досліджень вченого було сімейно-трудове селянське господарство. Чаянов довів незастосовність висновків класичної економічної теорії до селянському господарству, для якого була характерна некапіталістичного мотивація. Обширні дослідження дозволили Чаянову зробити висновок про те, що селянське господарство відрізняється від фермерського самим мотивом виробництва: фермер керується критерієм прибутковості, а селянське господарство - організаційно-виробничим планом, що представляє сукупність грошового бюджету, трудового балансу в часі і по різних галузях і видам діяльності, обороту грошових коштів і продуктів. Він зазначив, що селянську родину цікавить не рентабельність виробництва, але зростання валового доходу, забезпечення рівномірної зайнятості для всіх членів сім'ї. Чаянов сформулював положення про виняткову виживаності сільського господарства, яке довгий час здатне витримувати таке пониження цін і підвищення витрат, яке повністю знищує прибуток і частину заробітної плати, що є згубним для підприємців, що користуються найманою працею. І саме тому, що селянське господарство не женеться за прибутком, а дбає про підтримання існування самого хлібороба і його сім'ї. Конкретизуючи тезу про споживчої природі селянських господарств, Чаянов використовував теорію граничної корисності. Він стверджував, що в селянському господарстві існує певний "природний межа" збільшення продукції, який настає в момент, коли тягар граничної витрати праці буде дорівнювати суб'єктивній оцінці граничної корисності одержуваної суми. З певними застереженнями можна сказати, що витрата власних сил йде до тієї межі, при якому селянське господарство отримує все необхідне для існування своєї сім'ї. З теорією селянського господарства пов'язана у Чаянова і теорія кооперації. На його думку, передумов для розвитку фермерських господарств американського типу в Росії немає, незважаючи на те, що велике сільськогосподарське виробництво має відносну перевагу в порівнянні з дрібним. Тому оптимальним для нашої країни було б поєднання окремих селянських господарств з великими господарствами кооперативного типу. Чаянов вважав, що кооперація здатна поєднати різні види і форми діяльності, які формуються по вертикалі "від поля до ринку". При цьому за сімейним виробництвом залишається процес вирощування рослин і тварин. Всі інші операції, в тому числі переробка продукції, її транспортування, реалізація, кредитування, наукове обслуговування будуть здійснюватися кооперативними організаціями. Розвиток кооперативів, які вступають у безпосередні контакти, минаючи капіталістично організовані підприємства, послаблює останніх. Таким чином, кожна нова форма кооперації (споживча, виробнича, кредитна - через організації ощадкас кооперації) здійснює підрив якого-небудь виду капіталістичної експлуатації, замінюючи його "товариським" методом задоволення потреб.

Аграрних проблем, зокрема теорії кооперації, віддав данину і такий відомий російський економіст як Н.Д.Кондратьев (1892-1938). Кондратьєв поділяв погляди партії есерів, заснованих на общинних трудових поглядах, погляді на землю як на загальне надбання всіх трудящих. Представники цієї партії (В. М. Чернов, П.П.Маслов, С.С.Зак та ін) наполягали на соціалізацію землі, тобто вилучення її з приватної власності окремих осіб і передачі в суспільне володіння і розпорядження демократично організованих громад на засадах зрівняльного використання * 1 *. Кондратьєв також стоїть за переклад всіх земель в положення загальнонародного надбання, в трудове користування народу. Але Кондратьєв, як і Чаянов, вважає, що трудові господарства самі по собі, в силу їх натурального господарства, не націлені на економічну перспективу, на розвиток в ім'я інтересів держави. Подолання ж економічної обмеженості цих форм Кондратьєв бачив на шляхах кооперації. Кооперація, на його думку, має два плюси: відсутність акценту на прибуток і можливість забезпечити значну продуктивність праці. І саме йому належить обгрунтування основних принципів кооперування - добровільність і послідовна зміна форм кооперації від нижчих до вищих на основі економічної доцільності. Проте світову популярність принесла Н.Д.Кондратьева не теорія кооперації, а розроблена ним теорія великих циклів кон'юнктури, відома як "теорія довгих хвиль Кондратьєва". Виклад даної теорії містилося в статті "Світове господарство і його кон'юнктура під час і після війни", написаної ним у 1922 році. Інтерес Кондратьєва до теорії кон'юнктури, до проблеми довготривалих коливань був викликаний прагненням з'ясувати тенденції розвитку народного господарства. Ця проблема відповідала його науковим інтересам, оскільки саме Кондратьєв створив і очолював до 1928 р. Кон'юнктурний інститут.

Канторович — першовідкривач лінійного програмування у світовій науці. У книжці «Економічний розрахунок найкращого використання ресурсів» (1959) застосував власну теорію лінійного програмування для дослідження широкого кола проблем планування.