35. Теорія трансакційних витрат. Теорія суспільного вибору Дж. Б’юкенена.

Теорія суспільного вибору. Ця теорія сформувалась у 60-х pp. її автором визнають видатного американського економіста Дж.-М. Б'юкенена (н. 1919). Він опублікував багато праць на цю тему, зокрема «Формула згоди» (1962), «Теорія суспільного вибору» (1972), «Свобода, ринок і держава» (1986) та ін.

В основу теорії суспільного вибору покладено ідею виявлення взаємозалежності політичних і економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів. Б'юкенен виходить із припущення, що принцип раціональної економічної поведінки людини можна застосувати для дослідження будь-якої сфери діяльності, пов''язаної з необхідністю вибору, у тім числі для дослідження політичних процесів.

Політику Б''юкенен трактує як обмін. Різниця між ринковим і політичним обміном полягає в тім, що на ринку відбувається взаємовигідний обмін, а в політиці — ні. Завжди існує політична нерівність, зумовлена економічними причинами. Це — нерівність прав і можливості одержання інформації, її свідоме перекручування, схвалення чиновниками, парламентарями рішень у власних інтересах, діяльність організованих груп тиску (лобі), які часто працюють усупереч справжнім суспільним потребам.

З огляду на ці суперечності прихильники теорії суспільного вибору пропонують реформування політичної системи з поширенням ринкових відносин на політичну сферу. Політика, наголошували вони, може і мусить будуватись на таких самих взаємовигідних договірних умовах, як і ринковий обмін.

36. Господарство та соціально-економічні відносини у країнах Стародавнього Сходу. Особливості східного рабства.

Специфіка соціально-економічного розвитку країн Стародавнього Сходу, осо-бливості функціонування рабовласницького ладу дали підставу науковцям називати східний спосіб виробництва «східним рабством». «Східне рабство» суттєво відрізня-лося від античного, яке мало місце значно пізніше — у Стародавній Греції та Римі у II–I тис. до н.е.

Особливості східного рабства можна узагальнити так:

—        воно не володіло суспільним виробництвом. Головна сфера економічного жит-тя — сільське господарство — залишалося поза рабовласницьким виробни-цтвом. Лише частково праця рабів використовувалася для обробітку ґрунту, особливо у системі царського і храмового господарства;

—        раби належали в основному державі, головними джерелами рабства були ві-йни, піратство, борги;

—        використання рабської праці було однобоким і непродуктивним. Рабів вико-ристовували для обслуговування рабовласників, вони брали участь у будівни-цтві пірамід, каналів тощо;

—        «східне рабство» не було класичним, у ньому перепліталися громадські і ра-бовласницькі елементи (співіснування сільської общини з рабовласницькими елементами, слабкий розвиток приватної власності на землю);

—        на Сході раби не були головною продуктивною силою суспільства. Виробни-цтвом матеріальних благ, сільським господарством і ремеслом займалися в основному люди, які вважалися вільними.

—        земля на Сході знаходилася у державній або державно — общинній власності.

Причини таких особливостей полягали у збереженні общинних відносин. На

Сході не можна було розділити зрошувальну систему, а роботи по зрошуванню та осушуванню вимагали колективних зусиль. Тому община зберігалася.

Зрошувальні системи були власністю держави. Земля без води не становила цін-ності, тому держава стала верховним власником землі. До того ж общинну землю лег-ше було зробити державною, ніж приватну власність. Основу економіки держав Месопотамії складало сільське господарство. На пер-ших етапах розвитку стародавнього суспільства це було скотарство. Бурхливо роз-вивалося і землеробство. Вирощували ячмінь, пшеницю, просо, сезам, кунжут. Яч-мінь використовувався не тільки для виготовлення хліба, але і на виробництво пива. Якість виробництва і ціна продажу пива регулювалися державою. Важливими галузями сільського господарства були садівництво, виноградарство, овочівництво. Особлива увага приділялася розведенню фінікової пальми, яка навіть рахувалася священним деревом. У Китаї використовувалася трипільна система землеробства, вперше стали за-стосовувати мінеральні добрива, займатися шовківництвом. Винайдення техноло-гії отримання шовкових ниток дало поштовх до різкого підвищення рівня ткацтва. Китайські майстри винайшли ткацький верстат, який працював на основі водяного колеса.

Добре розвивалася торгівля. В Китаї вперше були зроблені спроби заміни мета-левих грошей на казначейські білети.

Китайці знали технологію отримання штучних перлів. Тут вперше були винай-дені компас та сейсмограф.