66. Економічне становище України в 1941-1944 рр

З початком у червні 1941 р. німецько-радянської війни Україна перетво- рюється на арену бойових дій. За чотири місяці майже вся її територія була окупована німецькими військами. До грудня 1941 р. німці контролювали територію Радянського Союзу, на якій проживало 42 % населення, і велику частину його економічного потенціалу. Господарство України з початку війни було переорієнтоване на потреби оборони. Більшість промислових підприємств була поставлена в умови во- єнного часу і форсувала виробництво. Особливо зростали потреби в металі. Значно збільшився обсяг виробництва металургійних заводів. З початком масової мобілізації не вистачало робочих рук. На робочі місця мобілізова- них чоловіків ставали жінки, підлітки й пенсіонери. У тяжких умовах опинилося сільське господарство. У більшості районів Західної та Правобережної України, швидко окупованих німецькими війсь- ками, не встигли провести евакуацію чи зібрати урожай. В лівобережних областях почалося форсоване збирання зернових. До колгоспів були дове- дені високі норми здачі хліба. Працівники сільського господарства 15 схід- них областей України до 10 жовтня вивезли на державні заготівельні пункти 143 249 тис. т зерна. План хлібоздачі було виконано на 28,5 %. Водночас трудівники українського села здали державі багато тваринницької продук- ції. До 20 вересня план поставок м'яса було виконано на 80,5 %, до 10 вере- сня план здачі молока — на 68,3 %, яєць — на 58,4 %. Зібране зерно здавали на заготівельні пункти, а там, де це зробити було неможливо, — спалювали. Було спалено тисячі гектарів збіжжя. Знищували також худобу, сільського- сподарський реманент. До України застосовувалася тактика «спаленої зем- лі». Всі промислові підприємства, які могли бути використані окупантами, знищувалися. Страхітливих руйнувань зазнав Київ. Радянські війська, від- ступаючи, знищували підприємства, пам'ятки архітектури. В Донбасі було затоплено майже всі шахти, зруйновано гігантський комплекс заводів на Дніпрельстані, всі 54 домни республіки, висаджено в повітря всі мости че- рез Дніпро, зруйновано тисячі кілометрів залізничних колій, телеграфних ліній тощо.

67. Економіка України в 1950-1960-х рр. “Косигінські реформи

Після усунення від влади М. Хрущова в жовтні 1964 р. економіка країни продовжувала перебувати в стані кризи. Перед новим радянським керівництвом (в жовтні 1964 р. першим секретарем ЦК КПРС було обрано Л. Брежнєва, а згодом головою Ради міністрів СРСР було призначено О. Косигіна) для його подолання було два можливих шляхи:

- радикальні реформи (тобто такі, що стосуються основ соціалістичного ладу, його характерних принципів);

- часткові реформи (які не стосувалися основ соціалістичного ладу і спрямовувалися на пом'якшення економічної кризи, але не були здатні подолати її в цілому).

У другій половині 60-х pp. економіка України розвивалася порівняно високими темпами. Виробництво промислової продукції за цей період зросло на 50%, продуктивність праці в промисловості - на 28%, національний доход збільшився на 30%. Підприємства здобули відносну самостійність, робітники, інженерно-технічні працівники і службовці стали відчувати зв'язок між якістю своєї праці та рівнем заробітної плати.

Однак уже на початку 70-х pp. все чіткіше виявлялися негативні тенденції в економіці. Для України наслідки краху економічних реформ посилювалися насамперед тим, що республіка займала лідируючі позиції в СРСР за виробництвом промислової та сільськогосподарської продукції: в УРСР знаходилася одна з найпотужніших виробничих і матеріально-технічних баз країни, тут були зосереджені найбільші в СРСР підприємства військово-промислового комплексу (ВПК).

Елементи госпрозрахунку в УРСР, як і в усій країні, жорстко придушувалися плановою економікою. Чим краще були результати роботи підприємств у поточному році, тим вищі планові показники ставилися йому в майбутньому. Економіка України продовжувала розвиватися екстенсивним шляхом за рахунок залучення нових джерел сировини і робочої сили. Швидко застарівали основні виробничі фонди. В умовах світової енергетичної кризи (1973-1975 pp.), коли значно збільшився експорт енергоресурсів із СРСР, левина частка всіх капіталовкладень стала направлятися на освоєння нових родовищ нафти і газу в Сибіру і на Крайній Півночі, а не на модернізацію виробництва. Зростала собівартість виробленої продукції, що призводило до значного зниження її конкурентоздатності на світовому ринку.

В Україні споруджувалися нові гірничо-збагачувальні, трубні, металургійні заводи та інші промислові гіганти. Нерідко вони будувалися за застарілими проектами і технологіями, що призводило до забруднення навколишнього середовища. У Донбасі та Придніпров'ї (особливо в Кривому Розі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Донецьку, Жданові) рівень забруднення повітря набагато перевищував загальносоюзні показники. Інтенсивне будівництво хімічних комбінатів в Україні ще більш загострювали ці та інші проблеми. «Штучні моря» (Київське, Кременчуцьке та інші водоймища) поглинули близько 1 млн гектарів родючих земель. Протягом короткого часу без серйозних економічних обґрунтувань на основі застарілих технологій в УРСР було побудовано кілька атомних електростанцій, у тому числі в безпосередній близькості від великих міст (Київ, Запоріжжя та ін.).

Незважаючи на деякі позитивні тенденції, стрімко зростали проблеми в сільському господарстві України. Щорічний приріст продукції аграрного сектору в 1976-1980 pp. становив тільки 1%, замість запланованих 20%. Як і раніше, пересічні колгоспники і робітники радгоспів були мало зацікавлені в результатах своєї праці. У 1970-х pp. почався масовий відтік сільського населення України до міст.

Незважаючи на прогресивний задум економічних реформ, вони зазнали повного краху. Економіка України, як і всього Радянського Союзу, у 70-ті -80-ті pp. вступила в смугу системної кризи.