Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
кпзк сам.роб..doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
848 Кб
Скачать
☆
  1. Конституційна і судова відповідальність глави держави в зарубіжних країнах.

Державне право зарубіжних країн наділило главу держа­ви властивістю безвідповідальності за його діяльність. Мо­нарх не несе парламентської (тобто політичної) відповідаль­ності за свої дії довічно, президент — на строк свого обран­ня. У парламентарних монархіях і парламентарних республі­ках це обґрунтовується тим, що глава держави діє за порадами своїх міністрів, які й несуть відповідальність за них — інститут контрасигнатури (лат. contra — проти, sig-nare — підпис, буквально — проти підпису). Будь-який акт, що виходить від глави держави, набуває юридичної сили тільки тоді, коли він одержує скріпу (підпис — контрасигнатуру) відповідного міністра, до ведення якого цей акт нале­жить. Без скріпи міністра або прем'єр-міністра акт глави держави недійсний/Таким чином, жоден акт глави держави не набуває юридичної сили, якщо він не відповідатиме волі уряду. Дане становище є правовою основою для концентра­ції виконавчо-розпорядчої влади в руках уряду парламентар­них держав. Інститут контрасигнатури закріплюється і в напівпрезидентській республіці, класичним прикладом чого є Франція (ст. 19 Конституції Франції).

У деяких постсоціалістичних країнах також пішли шля­хом введення в практику конституційно-правових відносин контрасигнатури актів глави держави. У ст. 102 (2) Консти­туції Республіки Болгарія говориться, що акти, які підписує президент, "підписує також голова Ради Міністрів або відпо­відний міністр".

Виключенням із загального правила про безвідповідаль­ність глави держави за дії стосовно виконання ним своїх функцій, є три випадки, коли його можна буде судити в по­рядку окремої процедури — імпічменту. Імпічмент (англ. impeachment) — у дослівному перекладі означає брати під сумнів, притягувати до суду. Це трапляється у разі державної зради, навмисного порушення Конституції і законів, ха­барництва.

Імпічмент як процедура притягнення до відповідальності й суду над вищими державними особами в державній ієрар­хії з'явився вперше у Великобританії наприкінці XIV сті У сучасних умовах імпічмент — це досить тривала і складна процедура, що складається з кількох стадій: порушення справи, притягнення до кримінальної відповідальності й суду над главою держави (в порядку імпічменту можуть притяга­тися до відповідальності віце-президент, міністри, члени ор­ганів конституційного нагляду, голови палат парламентів).

Найбільш чітко процедура імпічменту розроблена кон­ституційним правом США. Право постановки питання щодо притягнення до відповідальності глави держави та формулю­вання статей звинувачення на його адресу надано нижній палаті парламенту — палаті представників, а фактично — її юридичному комітету. Для цього голосуванням палата пред­ставників вирішує питання про те, притягати або не притя­гати главу держави до відповідальності в порядку імпічменту щодо сформульованих статей звинувачення. Для притягнен­ня Необхідно, щоб "за" проголосувала абсолютна більшість присутніх депутатів даної палати. Результати голосування оформляються як "рішення великого журі" з формулюван­ням "винний" або "невинний". У разі винесення рішення з формулюванням "винний" згідно зі ст. І розд. З Конституції США 1787 p.: "Сенату належить виключне право здійснення суду в порядку імпічменту. З цією метою сенатори прися­гають або дають урочисту обіцянку йа засіданні. Якщо під­судним є Президент США, головує Головний суддя. Жодна особа не може бути засуджена без згоди двох третин при­сутніх сенаторів".

Вважається, що імпічмент стосовно глави держави лише за формою можна вважати судовим процесом. Власне, це по­літичний процес, метою якого є усунення президента з поса­ди й позбавлення його права обіймати й виконувати будь-яку почесну, відповідальну або сплачувану посаду на службі США. Фактично таке усунення з посади визначає політичну смерть для колишнього президента. До того ж президент­ське право помилування у даному разі не застосовується.

З 1787 p., тобто з часу введення в дію Конституції США, імпічмент порушувався 66 разів. Палата представників виносила рішення великого журі про віддання до суду Сенату ли­ше 13 разів. Річард Ціксон повинен був стати у зв'язку з "Уотергейтскою справою" чотирнадцятим. Уникнути ганеб­ної процедури можна шляхом подачі у відставку, що й було зроблено Р. Ніксоном та ін. По суті справа розглядалась у Сенаті лише один раз стосовно президента Ендрю Джонсона у 1868 p., але для засудження не вистачило одного голосу.

Аналогічна процедура імпічменту закріплена конститу-> дійним правом ряду інших зарубіжних держав, тільки підста­ви для порушення цієї процедури можуть бути різними. Як­що у США — це порушення Конституції, державна зрада та хабарництво (ст. II розд. 3), то в Італії президент відпові­дальний тільки "за державну зраду або посягання на Консти­туцію" (ст. 90), у Німеччині— "лише за навмисне порушен­ня Основного Закону або іншого федерального закону" (ст. 61).

Деякі постсоціаліетичні держави також закріпили проце­дуру імпічменту стосовно глави держави. У ст. 103 Консти­туції Республіки Болгарія, зокрема, говориться: "Президент і віце-президент не несуть відповідальності за дії, здійснені щодо виконання своїх функцій, за виключенням державної зради і порушення Конституції". У цій же статті (розд. 2—4) викладена і процедура імпічменту.

Президент як правило користується недоторканістю, його не можна притягнути до адміністративної відповідальності, кримінальне покарання можливе тільки після процедури імпічменту. В багатьох раїнах до президента може бути пред’явлений цивільний позов, а також цивільні позови до держави можуть бути звернені до Президента як до представника держави.

Президент несе відповідальність за вчинення таких дій як державна зрада, хабарництво та за інші тяжкі злочини.

Кримінальна відповідальність наступає лише після усунення президента з поста, при чому передбачена спеціальна процедура такого усунення.

Наприклад, в США обвинувальне рішення приймає нижня палата, а судить президента, тобто приймає рішення про усунення його з посади – Сенат.

В деяких країнах процедура імпічменту ускладнена, в ній беруть участь верховні суди, які дають свої висновки (Казахстан), рішення приймаються кваліфікованою більшістю голосів членів парламенту.

В деяких країнах застосовуються інші процедури, ніж імпічмент.

Наприклад, в Словаків президент може бути усунутий з посади парламентом за дії, направлені проти демократичного устрою, цілісності держави більшістю у три п’ятих голосів.

В Румунії. Азербайджані таке рішення приймається більшістю парламенту, але виноситься на референдум, яким приймається остаточне рішення.

В Австрії та Ісландії президент може бути відкликаний з посади виборцями, (але така процедура не застосовувалась жодного разу).

В Франції та Польщі парламент приймає рішення про обвинувачення, а судить президента особливий суд.

Монарх як королівська особа не несе політичної, цивільної, кримінальної і адміністративної відповідальності за свої дії.

Конституції як правило проголошують монархів недоторканою особою. Але на практиці були випадки страти королів, зокрема під час англійської і французької буржуазних революцій в 17-18 ст., засудження скинутого в результаті перевороту імператора Центральноафриканської республіки у 1979 році, життєве ув’язнення в темницях монархів мали місце в мусульманських країнах.