- •Самостійна робота № 1
- •Місце конституційного права зарубіжних країн в системі національного права кожної зарубіжної країни.
- •Норми конституційного права і конституційні правовідносини.
- •Підстави виникнення, змін і припинення конституційно-правових відносин, їх види.
- •Конституційна відповідальність в зарубіжних країнах.
- •Самостійна робота №2
- •1.Конституційні звичаї-угоди як джерело конституційного права зарубіжних країн.
- •2. Внутрішньодержавні та міжнародно-правові договори, їх значення в конституційному регулюванні.
- •Самостійна робота №3
- •Самостійна робота № 4
- •Особливості розробки і прийняття Конституції сша 1787 року, Франції 1958 року.
- •Порядок розробки і доповнень конституцій в зарубіжних країнах.
- •Особливості внесення змін до конституцій сша, Франції, Італії, фрн.
- •Самостійна робота № 5
- •1. Організаційні засади та правова регламентація діяльності політичних партій в зарубіжних країнах.
- •Самостійна робота №6
- •1. Особливості набуття громадянства (підданства) шляхом натуралізації в різних зарубіжних країнах.
- •Самостійна робота № 7
- •Конституційні обов’язки і відповідальність громадян (підданих).
- •Правові обмеження для здійснення конституційних прав і свобод громадян (підданих).
- •Самостійна робота № 8
- •Самостійна робота № 9
- •Особливості правого регулювання організації і проведення референдумів у зарубіжних країнах.
- •2. Принципи виборчого права в зарубіжних країнах
- •Самостійна робота № 10
- •Правовий і фактичний статус глави держави.
- •Конституційна і судова відповідальність глави держави в зарубіжних країнах.
- •Самостійна робота № 11
- •1. Правовий статус депутата парламенту в зарубіжних країнах
- •2. Законодавчий процес у парламентах зарубіжних країн, його стадії.
- •3. Порядок скликання сесій парламентів у зарубіжних країнах.
- •Самостійна робота № 12
- •1. Порядок роботи уряду в зарубіжних країнах. Акти уряду.
- •2. Відповідальність уряду та його членів в зарубіжних країнах
- •Самостійна робота № 13
- •1. Порядок розгляду та вирішення справ в органах конституційного контролю
- •1. Порядок розгляду та вирішення справ в органах конституційного контролю
- •Самостійна робота № 14
- •1. Виконавчі органи місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.
- •2. Конституційна і судова відповідальність органів місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.
- •Самостійна робота №15
- •Демократія і законність – основні закономірності та тенденції розвитку зарубіжних країн.
- •Авторитаризм як тенденція конституційно-правового розвитку зарубіжних країн.
Конституційна і судова відповідальність глави держави в зарубіжних країнах.
Державне право зарубіжних країн наділило главу держави властивістю безвідповідальності за його діяльність. Монарх не несе парламентської (тобто політичної) відповідальності за свої дії довічно, президент — на строк свого обрання. У парламентарних монархіях і парламентарних республіках це обґрунтовується тим, що глава держави діє за порадами своїх міністрів, які й несуть відповідальність за них — інститут контрасигнатури (лат. contra — проти, sig-nare — підпис, буквально — проти підпису). Будь-який акт, що виходить від глави держави, набуває юридичної сили тільки тоді, коли він одержує скріпу (підпис — контрасигнатуру) відповідного міністра, до ведення якого цей акт належить. Без скріпи міністра або прем'єр-міністра акт глави держави недійсний/Таким чином, жоден акт глави держави не набуває юридичної сили, якщо він не відповідатиме волі уряду. Дане становище є правовою основою для концентрації виконавчо-розпорядчої влади в руках уряду парламентарних держав. Інститут контрасигнатури закріплюється і в напівпрезидентській республіці, класичним прикладом чого є Франція (ст. 19 Конституції Франції).
У деяких постсоціалістичних країнах також пішли шляхом введення в практику конституційно-правових відносин контрасигнатури актів глави держави. У ст. 102 (2) Конституції Республіки Болгарія говориться, що акти, які підписує президент, "підписує також голова Ради Міністрів або відповідний міністр".
Виключенням із загального правила про безвідповідальність глави держави за дії стосовно виконання ним своїх функцій, є три випадки, коли його можна буде судити в порядку окремої процедури — імпічменту. Імпічмент (англ. impeachment) — у дослівному перекладі означає брати під сумнів, притягувати до суду. Це трапляється у разі державної зради, навмисного порушення Конституції і законів, хабарництва.
Імпічмент як процедура притягнення до відповідальності й суду над вищими державними особами в державній ієрархії з'явився вперше у Великобританії наприкінці XIV сті У сучасних умовах імпічмент — це досить тривала і складна процедура, що складається з кількох стадій: порушення справи, притягнення до кримінальної відповідальності й суду над главою держави (в порядку імпічменту можуть притягатися до відповідальності віце-президент, міністри, члени органів конституційного нагляду, голови палат парламентів).
Найбільш чітко процедура імпічменту розроблена конституційним правом США. Право постановки питання щодо притягнення до відповідальності глави держави та формулювання статей звинувачення на його адресу надано нижній палаті парламенту — палаті представників, а фактично — її юридичному комітету. Для цього голосуванням палата представників вирішує питання про те, притягати або не притягати главу держави до відповідальності в порядку імпічменту щодо сформульованих статей звинувачення. Для притягнення Необхідно, щоб "за" проголосувала абсолютна більшість присутніх депутатів даної палати. Результати голосування оформляються як "рішення великого журі" з формулюванням "винний" або "невинний". У разі винесення рішення з формулюванням "винний" згідно зі ст. І розд. З Конституції США 1787 p.: "Сенату належить виключне право здійснення суду в порядку імпічменту. З цією метою сенатори присягають або дають урочисту обіцянку йа засіданні. Якщо підсудним є Президент США, головує Головний суддя. Жодна особа не може бути засуджена без згоди двох третин присутніх сенаторів".
Вважається, що імпічмент стосовно глави держави лише за формою можна вважати судовим процесом. Власне, це політичний процес, метою якого є усунення президента з посади й позбавлення його права обіймати й виконувати будь-яку почесну, відповідальну або сплачувану посаду на службі США. Фактично таке усунення з посади визначає політичну смерть для колишнього президента. До того ж президентське право помилування у даному разі не застосовується.
З 1787 p., тобто з часу введення в дію Конституції США, імпічмент порушувався 66 разів. Палата представників виносила рішення великого журі про віддання до суду Сенату лише 13 разів. Річард Ціксон повинен був стати у зв'язку з "Уотергейтскою справою" чотирнадцятим. Уникнути ганебної процедури можна шляхом подачі у відставку, що й було зроблено Р. Ніксоном та ін. По суті справа розглядалась у Сенаті лише один раз стосовно президента Ендрю Джонсона у 1868 p., але для засудження не вистачило одного голосу.
Аналогічна процедура імпічменту закріплена конститу-> дійним правом ряду інших зарубіжних держав, тільки підстави для порушення цієї процедури можуть бути різними. Якщо у США — це порушення Конституції, державна зрада та хабарництво (ст. II розд. 3), то в Італії президент відповідальний тільки "за державну зраду або посягання на Конституцію" (ст. 90), у Німеччині— "лише за навмисне порушення Основного Закону або іншого федерального закону" (ст. 61).
Деякі постсоціаліетичні держави також закріпили процедуру імпічменту стосовно глави держави. У ст. 103 Конституції Республіки Болгарія, зокрема, говориться: "Президент і віце-президент не несуть відповідальності за дії, здійснені щодо виконання своїх функцій, за виключенням державної зради і порушення Конституції". У цій же статті (розд. 2—4) викладена і процедура імпічменту.
Президент як правило користується недоторканістю, його не можна притягнути до адміністративної відповідальності, кримінальне покарання можливе тільки після процедури імпічменту. В багатьох раїнах до президента може бути пред’явлений цивільний позов, а також цивільні позови до держави можуть бути звернені до Президента як до представника держави.
Президент несе відповідальність за вчинення таких дій як державна зрада, хабарництво та за інші тяжкі злочини.
Кримінальна відповідальність наступає лише після усунення президента з поста, при чому передбачена спеціальна процедура такого усунення.
Наприклад, в США обвинувальне рішення приймає нижня палата, а судить президента, тобто приймає рішення про усунення його з посади – Сенат.
В деяких країнах процедура імпічменту ускладнена, в ній беруть участь верховні суди, які дають свої висновки (Казахстан), рішення приймаються кваліфікованою більшістю голосів членів парламенту.
В деяких країнах застосовуються інші процедури, ніж імпічмент.
Наприклад, в Словаків президент може бути усунутий з посади парламентом за дії, направлені проти демократичного устрою, цілісності держави більшістю у три п’ятих голосів.
В Румунії. Азербайджані таке рішення приймається більшістю парламенту, але виноситься на референдум, яким приймається остаточне рішення.
В Австрії та Ісландії президент може бути відкликаний з посади виборцями, (але така процедура не застосовувалась жодного разу).
В Франції та Польщі парламент приймає рішення про обвинувачення, а судить президента особливий суд.
Монарх як королівська особа не несе політичної, цивільної, кримінальної і адміністративної відповідальності за свої дії.
Конституції як правило проголошують монархів недоторканою особою. Але на практиці були випадки страти королів, зокрема під час англійської і французької буржуазних революцій в 17-18 ст., засудження скинутого в результаті перевороту імператора Центральноафриканської республіки у 1979 році, життєве ув’язнення в темницях монархів мали місце в мусульманських країнах.
