Самостійна робота № 4

Тема: Конституції – визначений елемент конституційного права зарубіжних країн

Питання

1. Особливості розробки і прийняття Конституції США 1787 року, Франції 1958 року.

2. Порядок розробки і доповнень конституцій в зарубіжних країнах.

3. Особливості внесення змін до конституцій США, Франції, Італії, ФРН.

1. Особливості розробки і прийняття Конституції сша 1787 року, Франції 1958 року.

О сновной идеолог «Плана Виргиния» Джеймс Мэдисон

Формування США, як незалежної держави, охоплює порівняно невеликий історичний відрізок часу. З моменту утворення на території сучасної держави перших колоній англійських переселенців колоній в першій половині XVII ст. і до юридичного оформлення США в єдину федеративну державу після прийняття Конституції в 1787 році минуло дещо більше, ніж півтора століття.

Але саме в той період були закладені підвалини американської державності, створені передумови для появи юридичного документа номер один в історії Сполучених Штатів Америки -- Конституції 1787 року. Процес її розробки невіддільний від історії боротьби за державну незалежність, свободу і об'єднання штатів в єдину державу. В ній втілено традиції, . закладені ще першими поселенцями, які принесли на нові землі ідеали природного права, англійське “загальне право", суд присяжних засідателів і інші прогресивні правові інститути того часу, управління, що стали першоосновою при формуванні колоніальних органів. Так, вже в період становлення перших колоній, неодмінною умовою вважалося визнання свободи релігії, невтручання влади в справи культу, право громадян вибирати посадових осіб, носити зброю, створювати по своїй волі військові загони, брати участь в оподаткуванні і т.д. З течією часу, в процесі зміцнення колоній і їх боротьби за незалежність, зароджується і розвивається специфічна американська практика компромісів, що зіграла згодом вирішальну роль в процесі прийняття Конституції 1787 року. Суть її полягала в тому, що при спільному розгляді політичних питань штатами нерідко приймалися компромісні рішення, що відповідають, насамперед, міркуванням раціональності і практичної користі для сторін (навіть якщо ця “користь” вступала в суперечність міркуванням існуючої моралі). Наприклад, традиційно республіканська, промислова Північ пішла на військовий союз з рабовласницьким, плантаторським Півднем, коли цього зажадали інтереси боротьби з британським пануванням. У ході спільної збройної боротьби за незалежність, що тривала з 1775 по 1783 рік, і що перетворилася у своєрідну буржуазну революцію, яка ліквідувала багато феодальних пережитків, штати пройшли шлях від добровільного військового союзу до конфедерації, створеної в 1781 році. Необхідно зазначити, що в цей період були створені юридичні документи, що вплинули не тільки на хід подій того часу, але і на розвиток американських демократичних традицій в майбутньому. Це, передусім, Декларація незалежності Сполучених Штатів 1776 року, головним автором якої є Т. Джефферсон, а також Статті Конфедерації 1781 року, що стали фактично першою Конституцією новоутвореного міждержавного союзу..

Декларація незалежності проголошувала, що люди за своєю природою є однаковою мірою вільними й незалежними, вся влада перебуває в народі та твориться народом, а правителі є слугами народу та несуть перед ним відповідальність. У ст. 3 Декларації було закріплено право народу на зміну уряду, його повалення, якщо він буде діяти всупереч інтересам народу. Унікальною особливістю Декларації було положення про те, що «свобода друку є одним з оплотів волі взагалі, і вона ніколи не може бути обмежена ніким, крім деспотичного уряду»

Не можна не пригадати в зв'язку з цим і перший проект федерації, створений ще в 1748 році Б. Франкліном. Всі ці документи значною мірою вплинули на зміст Конституції 1787 року. Таким чином закладалася її юридична база. А тим часом необхідність прийняття нової Конституції в процесі існування конфедерації стає все більш очевидної. Гамільтон запропонував направити всім штатам звернення з закликом зібратися у травні 1787 року на конвент, щоб «привести у відповідність з насущними потребами союзу конституцію федерального уряду».

Час показав низьку життєздатність і уразливість цього державного утворення. Економічні потреби капіталізму, що стрімко розвивався, внутрішні і зовнішньополітичні інтереси країни вимагали створення більш міцного союзу, який міг би забезпечити єдиний економічний простір, полегшити рушення товарів, колонізацію нових земель, зміцнити її обороноздатність, підняти міжнародний авторитет. Слабкість центральної влади таїла в собі і іншу небезпеку. Загострення соціальної напруженості після закінчення визвольної війни, невдоволення в армії і народі політикою, що проводилася урядом Конфедерації, загрожували внутрішнім вибухом у країні зсер. Влада розуміла обмеженість своїх можливостей протистояти цьому вибуху. Політичні зміни назріли, їх необхідно було втілити в життя. Правлячими колами було прийняте рішення подолати кризу, що наближається шляхом зміни державного устрою об'єднаних колоній. У цьому процесі зіграти вирішальну роль була покликана нова Конституція, що закріпила федеративний устрій країни. «Американська конституція була розроблена і прийнята Конституційним конвентом у Філадельфії (травень - вересень 1787 року), в якому взяли участь 55 делегатів від 12 (…) штатів.»

Конституционный Конвент в Филадельфии: подписание Конституции

Безпосередню участь в розробці тексту Конституції взяли провідні юристи і громадські діячі держави: Д. Медисон, Т. Джефферсон, Б. Франклін, А. Гамільтон і інші. Основоположним принципом конституції був проголошений принцип поділу влади, який передбачає організаційну незалежність трьох гілок державної влади - законодавчої, виконавчої, судової і розмежування функцій між ними. Аналізуючи історичний досвід, автори Конституції прийшли до висновку що якщо в одному органі або у однієї особи зосереджується вся повнота влади, то це неминуче веде до виникнення тиранії. Щоб цього не сталося, влада повинна бути розділена між різними органами держави таким чином, щоб вони взаємно контролювали і стримували один одну. У результаті кожна з гілок влади отримувала значну незалежність. Особливу увагу при розробці конституції було звернено на створення дійової системи взаємних стримань і противаг. Джеймс Медісон, один з головних “архітекторів” Конституції США, з цього приводу говорив, що доки органи державної влади «... не будуть пов'язані і переплетені до такої міри, щоб надати кожному з органів конституційний контроль над іншими, максимально необхідний рівень поділу, як суть вільного уряду, іноді на практиці не зможе бути організований належним чином.»

Фундаментальною основою державно-територіального устрою США був проголошений принцип федералізму, який визначив правовий статус і гарантії рівноправності суб'єктів федерації, а також основи розмежування повноважень і предметів ведення федеральних органів влади і органів влади штатів. Конституція не ліквідувала адміністративну і, частково, політичну автономію штатів, але протиставила їй сильну центральну владу. Таким чином, Конфедерація перетворювалася в федерацію. Легітимною в державі формою правління була вибрана президентська республіка. Депутати конвента прийшли до висновку, що саме така форма правління найбільш відповідає принципу поділу влади, інтересам розвитку країни. Вони підтримали авторів Конституції в їх прагненні чітко визначити через основний закон країни, що є фактично Сполучені Штати Америки і які їх федеральні органи управління. Ці основні положення лягли в основу виробленої конвентом Конституції. Підсумком роботи конвента став гранично короткий за обсягом і ємний за змістом юридичний документ, що складається з преамбули і семи статей, унікальність якого полягає в тому, що проіснувавши більше як 200 років, він є і сьогодні основним законом США.

Конституцією Франції зазвичай вважається основний закон 1958 р., точніше, вона складається з трьох документів: Декларації прав людини і громадянина 1789 р., прийнятої під час Великої французької революції (у ній мовиться про деякі аспекти правового статусу особи, у зв'язку з чим в конституції 1958 р. відсутній відповідний розділ); преамбули конституції 1946 р., прийнятої під час підйому демократичного руху після Другої світової війни (у ній мовиться про можливість соціально-економічних реформ і про деякі соціально-економічні права особи); конституції 1958 р., в якій є посилання на вказані вище два документи і яка перш за все регулює відносини між найвищими органами держави. Конституція 1958 р. містить також посилання на деякі міжнародні акти, в яких бере участь Франція (тепер -- договір про Європейський союз 1992 р.), і інші основоположні закони (наприклад, про асоціації 1901 р.), у зв'язку з чим окремі французькі юристи включають їх в „конституційний блок”.

Конституція Франції 1958 р. невелика за об'ємом. У ній разом з короткою преамбулою міститься 93 статті, об'єднані в 15 розділів (розд. 13 «Про Співтовариство» і 17 «Перехідні ухвали» відмінені в 1995 р.). Це 17-а конституція з часу Декларації 1789 р.

Конституція була підготовлена і прийнята в умовах гострої внутрішньополітичної і зовнішньополітичної кризи, пов'язаної перш за все з боротьбою Алжиру за визволення від колоніальної залежності. У цих умовах президент Шарль де Голль, який під час другої світової війни керував озброєною боротьбою французького народу проти фашистських окупантів, прагнучи зміцнити політичну стабільність і свою особисту владу, відповідно до повноважень, які йому надав парламент спеціальним законом, очолив розробку нової конституції натомість конституції 1946 р. Делегуючи йому ці повноваження, парламент обговорив ряд умов, що стосуються змісту нової конституції: парламент бере участь в її розробці, маючи 2/3 місць в Консультативному комітеті з її підготовки; зберігається принцип розподілу влади; уряд відповідальний перед парламентом; джерелом влади повинно бути загальне голосування та ін. Проект конституції був обговорений в Консультативній раді і Раді міністрів і схвалений на референдумі 28 жовтня 1958 р. Делегований спосіб розробки конституції і її ухвалення на референдумі були новим явищем у Франції -- всі попередні конституції приймалися парламентами.

Конституція 1958 р. на відміну, наприклад, від італійської конституції 1947 р. не містить положень про соціально-економічну структуру суспільства; у ній майже немає положень про політичну систему (окрім статті про партії), як наголошувалося, немає і розділу про правовий статус особи. Окремі положення соціально-економічного характеру містяться в Декларації 1789р. (про власність, про рівне оподаткування з урахуванням стану громадян), деякі економічні, політичні і соціальні принципи названі в преамбулі конституції 1946 р. (обіг в колективну власність об'єктів, які набувають характеру національних суспільних служб або фактичних монополій, участь робітників в керуванні підприємствами, свобода праці і обов'язок працювати, профспілкові свободи, соціальне обслуговування населення, відмова від війни з метою завоювань, можливість обмеження державного суверенітету для захисту миру і на умовах взаємності). У Декларації 1789 р. і в преамбулі конституції 1946 р. перерахований також ряд особистих прав громадян і соціально-економічних прав (на освіту, охорона здоров'я і ін.) Конституционное (государственное) право зарубежных стран.

Конституція 1958 р., як вже наголошувалося, в основному регулює взаємовідносини держави. Вона проголошує принцип національного суверенітету, який здійснюється народом через його представників і на референдумі, а також створення французького Співтовариства на базі вільного самовизначення народів колоній (Співтовариство юридично ліквідоване реформою конституції в 1995 р.). Конституція 1958 р. підтвердила девіз республіки: «Свобода, рівність і братство», що виник ще в XVIII ст.. під час революції, проголосила принцип республіки: «Правління народу, згідно волі народу і для народу» (це формулювання вперше офіційно було проголошено в США у XIX ст.), визначила основні умови для створення політичних партій і їх роль, проголосила, що республіканська форма правління не може бути предметом перегляду. У конституції визначено співвідношення внутрішнього і міжнародного права: договори і угоди, ратифіковані Францією, мають пріоритет над внутрішнім законодавством за умови взаємності. Відповідно до принципу взаємності в 1992 р. здійснена інтеграція Франції в Європейський союз.