3. Підстави виникнення, змін і припинення конституційно-правових відносин, їх види.

Під юридичними фактами розуміють, як правило, такі життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин.

Юридичних фактів треба обов’язково підкреслювати, що правові факти – це такі факти реальної дійсності, з настанням яких наступають певні юридичні наслідки (а не тільки правовідносини).

Особливості конституційно-правових фактів обумовлені тими суспільними відносинами, які потрапляють у сферу дії норм конституційного права. Такі факти спричиняють виникнення, зміну чи призупинення правовідносин, які мають місце в процесі реалізації повновладдя народу України.

Зокрема, найбільш обґрунтованою класифікацією юридичних фактів є класифікація, в основі якої лежать такі чотири критерії:

• наслідки, які спричиняє юридичний факт: правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;

• форма юридичних фактів: позитивні й негативні;

• характер дії юридичного факту: факти обмеженої, однократної дії і факти-стани;

• характер зв’язку факту з індивідуальною волею особи: юридичні події, юридичні дії.

Прикладом правоутворюючого факту є утворення Президентом України Кабінету Міністрів, на основі чого між урядом та міністерствами і відомствами виникають різноманітні адміністративно-правові та інші відносини.

Правоутворюючими актами є рішення про проведення позачергових та повторних виборів, на основі яких виникають конституційно-правові відносини, міжнародні договори, які є основою взаємовідносин між різними державами. Типовим у цьому відношенні є один Договір про основи міждержавних відносин, дружбу і співробітництво між Україною та республікою Узбекистан від 26 серпня 1992 р.

Правоприпиняючі факти припиняють конституційно-правові відносини одного порядку і спонукають становлення правовідносин іншого порядку. Так, припинення депутатських повноважень тягне за собою виникнення безлічі різноманітних відносин. Те ж саме – при достроковому припиненні повноважень органу державної влади, народного депутата або посадової чи службової особи.

4. Конституційна відповідальність в зарубіжних країнах.

Дії і акти суб’єктів можуть створювати підстави для виникнення і припинення конституційно – правових відносин, конституційно – правової відповідальності і застосування санкцій.

Конституційно – правова відповідальність вирізняється своїм власним механізмом, обумовленим колом суб’єктів та специфікою конституційно - правових санкцій, які пов’язані, в основному, з обмеженнями організаційного характеру. Така відповідальність, за звичай, пов’язана з діями політичного характеру. Поняття конституційно – правової відповідальності вужче, ніж поняття відповідальності за порушення норм конституційного права ( так як за порушення останніх може наступати і кримінальна відповідальність) Конституційно – правовій відповідальності підлягають усі суб’єкти відповідної галузі, крім держави в цілому. Найчастіше таку відповідальність несуть органи державної влади, наприклад: відповідальність уряду перед парламентом, відповідальність депутатів перед виборцями; відповідальність, що випливає із статусу громадянства.

Конституційно – правовій відповідальності властиві такі специфічні санкції :

1. усунення з посади і примусова відставка;

2. дисциплінарні санкції, що передбачені регламентами;

3. дострокове припинення повноважень депутата за рішенням політичної партії, що делегувала до парламенту:

4. скасування та припинення дії актів;

5. позбавлення громадянства;

6. позбавлення державних нагород;

7. імпічмент Президента.

Конституційно-правова відповідальність — це окремий вид юридичної відповідальності, підставою настання якої є вчи­нення суб'єктом конституційного права правопорушення, ви­значеного нормами галузі. Конституційно-правова відповідаль­ність настає в разі порушення вимог, встановлених у конститу­ції або в інших джерелах галузі. Відповідальними є усі суб'єкти конституційного права, за винятком держави загалом, що засвід­чує її суверенітет. З об'єктивних причин характер винятку має конституційно-правова відповідальність вищих органів держави.

Підставою конституційно-правової відповідальності є, на­самперед, вчинення конституційних деліктів, тобто правопору­шень, передбачених нормами конституційного права. Зокрема, конституційними деліктами треба вважати дії державних орга­нів або посадових осіб поза межами відповідно визначених пов­новажень.

Підставою конституційно-правової відповідальності може бути і вчинення правопорушення, кореспондованого іншому ви­ду юридичної відповідальності (насамперед кримінальній). За загальним правилом, підставою дострокового припинення пов­новажень президента у порядку імпічменту або за іншими подіб­ними процедурами є вчинення злочину.

Конституційно-правовій відповідальності притаманні специ­фічні санкції, які зазвичай тягнуть обмеження у статусі суб'єкта конституційного права або, по суті, позбавлення цього стату­су. Наприклад, припинення повноважень депутата за рішенням парламенту та інші санкції щодо депутата, передбачені парла­ментським регламентом, позбавлення державних нагород тощо. Конституційно-правовою санкцією може бути скасування акта державного органу або посадової особи іншим органом чи поса­довою особою.

Поняття конституційно-правової відповідальності частково збігається з поняттям відповідальності, передбаченої норма­ми конституції. Поза таким збігом відповідальність, що перед­бачена конституційними нормами, зовні подібна згадуваній по­зитивній відповідальності.

Відповідальність, що передбачена нормами конституції, мо­же бути як юридичною (конституційно-правова відповідаль­ність за порушення основного закону), так і політичною. Та­ка відповідальність може наставати і за умов, коли відсутнє правопорушення.

Прикладом є політична (колективна та індивідуальна) від­повідальність уряду перед парламентом, яка нерідко характери­зується як парламентська відповідальність уряду. Іноді в кон­ституціях йдеться про політичну відповідальність уряду в ціло­му або його окремих членів перед президентом.

Політична відповідальність уряду має також певні ознаки негативної (ретроспективної) відповідальності. По-перше, во­на нерідко настає у зв'язку з діяннями уряду, що були вчине­ні попередньо. По-друге, ці діяння розцінюються уповноваже­ним суб'єктом (парламентом або президентом), і наслідком та­кої оцінки може бути фактично вимушена відставка уряду або його окремого члена.

Тому за потенційними наслідками політична відповідаль­ність уряду практично не відрізняється від конституційно-пра­вової відповідальності. Це не тільки відображає її феноменаль­ність, а й засвідчує «політичний» характер конституції і галузі конституційного права загалом.