Самостійна робота №6

Тема: Громадянство (підданство) в зарубіжних країнах

Питання

1. Особливості набуття громадянства (підданства) шляхом натуралізації в різних зарубіжних країнах.

1. Особливості набуття громадянства (підданства) шляхом натуралізації в різних зарубіжних країнах.

Натуралізація – це звернення особи, що фактично проживає в країні з заявою про надання громадянства. Як правило, цього добиваються імігранти, особи, що вступили в шлюб з громадянином даної держави.

В ряді випадків необхідно також подати заяву і в органи держави тієї країни із громадянства якої особа бажає вийти.

Ці дві заяви подаються в місцеві органи міністерства внутрішніх справ або юстиції, але часто вони повинні бути написані на ім’я глави держави. При цьому в США, наприклад, необхідно дати клятву вірності цій країні. Натуралізація досить поширена в країнах з масовою імміграцією ( США, Великобританія), а також в тих країнах які зацікавлені в імміграції внаслідок малої чисельності свого населення ( Австралія, деякі країни Латинської Америки).

Набуття громадянства шляхом натуралізації не є суб’єктивним правом людини. Законодавець на свій погляд може надати визначені переваги якійсь категорії осіб і навпаки, ускладнити натуралізацію. Зазвичай законодавство вимагає дотримання ряду умов:

• знання державної мови;

• наявність джерел для існування ;

• доказів відсутності у особи тяжких хвороб;

• проживання на території країни визначеного терміну (в Угорщині – 3 роки, Великобританії – 7, Німеччині 8 ( до 1999 року було 15), в Швеції – 12, Франції – 15);

• не бути зареєстрованим в документах Інтерполу в якості терориста;

• в ряді країн – мати житло( Німеччина), “ хороший характер” – Великобританія, і таке інше.

Значення надається політичним поглядам іммігрантів, їх належності до якоїсь партії.

В окремих Арабських країнах ( ОАЕ, Саудівська Аравія, Кувейт) громадянство може бути надано лише мусульманам, а інші для цього повинні змінити свою релігію.

Вступ в шлюб не надає автоматичного громадянства, хоча і полегшує його набуття ( наприклад, у Франції і Італії видається посвідка для тимчасового проживання. В Україні це називається “ дозвіл на імміграцію”).

Самостійна робота № 7

Тема: Конституційні права і свободи громадян (підданих) в зарубіжних країнах

Питання

1. Конституційні обов’язки і відповідальність громадян (підданих).

2. Правові обмеження для здійснення конституційних прав і свобод громадян (підданих).

1. Конституційні обов’язки і відповідальність громадян (підданих).

Як у теорії, так і на практиці у принципі не заперечується взаємозв’язок між правами і свободами людини і громадянина, з одного боку, та його обов’язками щодо інших людей, суспільства і держави — з іншого. Обов’язок (юридичний), як відомо із загальної теорії права, — це міра належної поведінки. Людина звичайно повинна підкорятися певним правилам, щоб при використанні належних йому прав і свобод не завдати шкоди іншим людям і не робити неможливим нормальне співжиття у суспільстві. Виконання людиною і громадянином своїх обов’язків — це загальна передумова нормального існування суспільства і держави.

Розглянемо, як розв’язується проблема співвідношення прав і обов’язків у деяких зарубіжних конституціях. Так, Конституція Словаччини 1992 р. в ч. 1 ст. 13 передбачила, що "обов’язки можна встановлювати тільки на основі закону, в його рамках і при дотриманні основних прав і свобод".

Щодо кількості конституційних обов’язків, то більшість основних законів обмежуються встановленням їх мінімуму. В Конституції Російської Федерації, наприклад, до числа конституційних обов’язків віднесені:

• обов’язок додержувати Конституції РФ та законів (ч. 2 ст. 15);

• обов’язок платити законно встановлювані податки та збори (ст. 57);

• обов’язок оберігати природу і навколишнє середовище, дбайливо ставитися до природних багатств (ст. 58);

• обов’язок захищати Вітчизну і нести військову або альтернативну цивільну службу (ст. 59);

• обов’язок батьків піклуватися про дітей, їх виховання й обов’язок працездатних дітей піклуватися про непрацездатних батьків (ст. 38);

• обов’язок здобуття дітьми основної загальної освіти (ст. 43);

• обов’язок дбати про збереження історичної та культурної спадщини, берегти пам’ятки історії та культури (ст. 44).

Ці обов’язки витікають із приписів кримінального, адміністративного права.

До ІІ-ї світової війни конституції західних держав практично не знали інституту обов’язків громадян.

Взагалі ж, ці обов’язки завжди признавались і закріплювались в окремих законах, звичаях, це:

• поважати Конституцію;

• приймати участь в виборах (там де обов’язкове голосування);

• сплата податків,

• являтись в суд,

• відбувати військову повинність

Порушення цих обов’язків тягне за собою покарання. Після ІІ-ї світової війни новітні конституції закріпили “обов’язок” трудитись, працювати (Іспанія, Еквадор, Японія).

Таким чином, форми юридичного закріплення прав і свобод в кожній державі різні. Це зв’язано з нерівномірністю економічного, політичного розвитку, різноманітністю правових систем і традицій.