- •Самостійна робота № 1
- •Місце конституційного права зарубіжних країн в системі національного права кожної зарубіжної країни.
- •Норми конституційного права і конституційні правовідносини.
- •Підстави виникнення, змін і припинення конституційно-правових відносин, їх види.
- •Конституційна відповідальність в зарубіжних країнах.
- •Самостійна робота №2
- •1.Конституційні звичаї-угоди як джерело конституційного права зарубіжних країн.
- •2. Внутрішньодержавні та міжнародно-правові договори, їх значення в конституційному регулюванні.
- •Самостійна робота №3
- •Самостійна робота № 4
- •Особливості розробки і прийняття Конституції сша 1787 року, Франції 1958 року.
- •Порядок розробки і доповнень конституцій в зарубіжних країнах.
- •Особливості внесення змін до конституцій сша, Франції, Італії, фрн.
- •Самостійна робота № 5
- •1. Організаційні засади та правова регламентація діяльності політичних партій в зарубіжних країнах.
- •Самостійна робота №6
- •1. Особливості набуття громадянства (підданства) шляхом натуралізації в різних зарубіжних країнах.
- •Самостійна робота № 7
- •Конституційні обов’язки і відповідальність громадян (підданих).
- •Правові обмеження для здійснення конституційних прав і свобод громадян (підданих).
- •Самостійна робота № 8
- •Самостійна робота № 9
- •Особливості правого регулювання організації і проведення референдумів у зарубіжних країнах.
- •2. Принципи виборчого права в зарубіжних країнах
- •Самостійна робота № 10
- •Правовий і фактичний статус глави держави.
- •Конституційна і судова відповідальність глави держави в зарубіжних країнах.
- •Самостійна робота № 11
- •1. Правовий статус депутата парламенту в зарубіжних країнах
- •2. Законодавчий процес у парламентах зарубіжних країн, його стадії.
- •3. Порядок скликання сесій парламентів у зарубіжних країнах.
- •Самостійна робота № 12
- •1. Порядок роботи уряду в зарубіжних країнах. Акти уряду.
- •2. Відповідальність уряду та його членів в зарубіжних країнах
- •Самостійна робота № 13
- •1. Порядок розгляду та вирішення справ в органах конституційного контролю
- •1. Порядок розгляду та вирішення справ в органах конституційного контролю
- •Самостійна робота № 14
- •1. Виконавчі органи місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.
- •2. Конституційна і судова відповідальність органів місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.
- •Самостійна робота №15
- •Демократія і законність – основні закономірності та тенденції розвитку зарубіжних країн.
- •Авторитаризм як тенденція конституційно-правового розвитку зарубіжних країн.
Самостійна робота № 11
Тема: Парламент у зарубіжних країнах
Питання
1. Правовий статус депутата парламенту в зарубіжних країнах
2. Законодавчий процес у парламентах зарубіжних країн, його стадії.
3. Порядок скликання сесій парламентів у зарубіжних країнах.
1. Правовий статус депутата парламенту в зарубіжних країнах
Правове становище депутата визначається конституціями, конституційними і органічними законами, регламентами палат і звичаями. Конституційно-правова доктрина демократичних країн розглядає депутатів (від латинського deputatus – уповноважений) парламентів як представників усієї нації, а не відповідних виборчих округів, і в силу цього не можуть бути відкликані виборцями. Логічним наслідком цієї концепції є заборона імперативного мандата і права відкликання. Їхній мандат прийнято називати вільним. (У ст. 67 Конституції Італії зазначено: “Кожний член парламенту представляє націю і виконує свої функції без зобов’язального мандата”. А ст. 38 (п. 1) Основного закону ФРН містить таке положення: “Депутати німецького Бундестагу… є представниками усього народу, не пов’язані наказами, дорученнями, і підкоряються тільки своїй совісті”).
Зарубіжна конституційна теорія й практика виходять із того, що депутат є професійним парламентарієм. Тому правове становище парламентаріїв у значній мірі визначається принципом несумісності депутатського мандата ні з якою державною або іншою посадою, крім зазначених у законодавстві. У різних країнах принцип несумісності визнається у різному обсязі. В Конституції США (розділ 6, ст. 1) записано, що жоден член конгресу на період його мандата не може займати “публічну посаду на службі Сполучених Штатів”. У Швеції депутати, які займають посади на державній службі, повинні під час засідань парламенту йти у відпустку. В Іспанії, Люксембурзі, Фінляндії та деяких інших країнах несумісність стосується лише окремих, найвищих посад, перелік яких дається в законодавстві. Зокрема, повсюдно визнано несумісність депутатського мандата і професійної служби в армії, поліції та службі безпеки. Виняток становить законодавство і політична практика країн із парламентарною формою правління. В них існує і діє правило, за яким міністри повинні бути членами парламенту (звичайно, нижніх палат).
До юридичних умов, які визначають статус депутатів, треба віднести індемнітет та імунітет парламентаріїв. Поняття індемнітету (від англ. indemnity, від лат. indemnitas - безвтратність) означає:
1) член парламенту не несе юридичної відповідальності за свої висловлювання і голосування під час виконання обов’язків у представницькому органі. В теорії і практиці англомовних країн цей термін замінений поняттям привілею свободи слова. В деяких країнах цьому принципу надають дещо звуженого значення. Так, у Латвії та ФРН депутати на загальних підставах несуть відповідальність за наклеп, а у Литві – за наклеп і образу;
2) винагорода (депутатів) за парламентську діяльність , включаючи покриття витрат на офіс, листування, поїздки тощо. Наприклад, у 1998 р. компенсації на утримання своїх бюро і службовців, річний оклад депутата Бундестага ФРН складав 141 тис. 900 марок, але з цієї суми відраховують податки. Однак до цього додаються кошти на оплату депутатського бюро у виборчому окрузі, зарплату секретарів і помічників. Депутат не вносить плату до страхового і пенсійного фондів. У деяких країнах (Фінляндія, Франція, Японія) депутатський індемнітет прирівнюється до платні чиновників вищого розряду, тобто міністрів.
Щодо депутатського імунітету (англ. immuniti, лат. smmunitas – звільнення від чогось), тобто недоторканність депутатів парламентів, то це означає заборону арешту або притягнення до судової відповідальності депутата за всі його дії, включаючи дії, що здійснені ним не при виконанні парламентських обов’язків. Недоторканністю депутати користуються тільки на час дії депутатського мандата. В літературі правильно підкреслюється, що зміст і обсяг депутатського імунітету в різних країнах неоднакові, але ніде він не має абсолютного характеру. Практично в усіх країнах депутат позбавляється іменітету у випадку затримання його на місці злочину: арешт здійснюється без санкції парламенту. У ФРН без дозволу парламенту не можна пред’являти навіть цивільні позови. У цілому ряді країн депутати користуються імунітетом лише під час парламентських сесій. (США, Японія), а в деяких країнах законодавство встановлює умови, коли припускається арешт депутата і порушення проти нього кримінальної справи без санкції парламенту. У Фінляндії це можливо у випадку, коли його дії кваліфікують як злочин, за вчинення якого передбачено позбавлення волі на строк не менше, ніж шість місяців, у Швеції, якщо міра покарання визначена в два роки, а в Македонії, Словенії, Хорватії та Югославії – п’ять років позбавлення волі. У цілому тенденції розвитку конституційного права в сучасних умовах характеризуються послабленням депутатського імунітету.
Нарешті, законодавство зарубіжних країн детально регламентує питання, пов’язані з припиненням повноважень депутатів: а) у зв’язку із закінченням строку скликання представницького органу або його дострокового розпуску чи саморозпуску; б) у разі добровільної відмови депутата від мандата; в) у зв’язку з позбавленням депутата його мандата (за ухвалою суду, якщо не бере участі в роботі парламенту, вступ до партії, від якої не балотувався на виборах). У багатьох державах існує також практика тимчасового усунення депутата, яка застосовується як дисциплінарна санкція за грубі порушення регламенту і порядку в палаті. Але термін такого усунення, як правило, не перевищує двох тижнів.
