42 Поняття і ознаки норм права співвідношення норм права і норм моралі

видом соціальних норм є норми права. Норма права — це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, яке встановлене або санкціоноване державою і спрямоване на врегулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасникам юридичних прав і покладення на них юридичних обов'язків.

Основні ознаки норми права: 1) державновладний характер, тобто норми права встановлюються або санкціонуються державою та відображають її волю. 2) загальнообов'язковий характер, 3) формальна визначеність, 4) загальний характер, 5) системність, тобто кожна норма права характеризується ієрархічним підпорядкуванням, структурною будовою та спеціалізацією, яка виявляється в особливостях сфери суспільних відносин, що регулюються нормою. 6) гарантованість, тобто норми права забезпечуються створенням державою необхідних умов для добровільного виконання приписів відповідними суб'єктами, а також можливістю застосування державного примусу у разі невиконання норм права.

1) за суб'єктами правотворчості, норми права поділяються на норми органів законодавчої влади; норми глави держави; норми органів виконавчої влади; норми органів судової влади; норми контрольнонаглядових органів; норми органів місцевого самоврядування; норми громадських об'єднань, трудових колективів та усього населення;

2) за предметом правового регулювання (залежно від галузей права), норми права поділяються на норми конституційного, кримінального, цивільнопроцесуального, трудового, сімейного, кримінальнопроцесуального, адміністративного, цивільного й інших галузей права;

3) за методом правового регулювання (за способом встановлення диспозиції) норми права поділяються на:.

імперативні норми права — це норми, де диспозиція формулюється органом держави, в якій чітко позначені дії і не допускається ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів;

диспозитивні норми права — це норми, де суб'єктам права держава надає можливість самостійно встановлювати для себе певні взаємні права і обов'язки, тобто надає свободу вибору поведінки;

бланкетні норми права — це норми, які відсилають суб'єктів права до норм інших нормативноправових актів, які необхідно виконувати;

4) за функціональною спрямованістю норми права поділяються на:

регулятивні норми права — це норми, які безпосередньо спрямовані на здійснення правового регулювання суспільних відносин шляхом наділення їх учасників правами і покладанням на них юридичних обов'язків, тобто вони визначають міру правомірної поведінки суб'єктів. У свою чергу регулятивні норми поділяються на зобов'язальні, заборонні і уповноважуючі (дозволяючі);

охоронні норми права — це норми, які встановлюють санкції за порушення прав і невиконання обов'язків, передбачених регулятивними нормами;

5) за правовим (функціональним) призначенням норми права поділяються на:

норми матеріального права — це норми, які визначають зміст первинних прав і обов'язків суб'єктів права, їх правове становище і безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин;

норми процесуального права — це норми, які регламентують порядок, форми й методи реалізації прав і обов'язків, передбачених у нормах матеріального права. Процесуальні норми завжди мають процедурний характер, вони адресовані суб'єктам, наділеним державновладними повноваженнями щодо прийняття та застосування норм матеріального права, а також мають специфічну структурну побудову;

6) за терміном дії в часі норми права поділяються на постійні (норми невизначеної в часі дії) та тимчасові (норми визначеної в часі дії);

7) за сферою територіальної дії (дією в просторі) норми права поділяються на загальні (поширюються на територію всієї країни) та місцеві (поширюються на територію певної адміністрати­внотериторіальної одиниці);

8) за колом суб'єктів, на яких норма поширює свою дію, норми права поділяються на загальні (поширюються на все населення або на всі органи і організації держави), спеціальні (поширюються на певне коло осіб) та виняткові (вилучають або усувають дію норми права щодо певних суб'єктів).

Право і мораль — це засоби соціального нормативного регулювання, що взаємно доповнюють один одного, вони мають спільні риси, а саме:

1) є різновидами соціальних норм;

2) мають спільну мету — упорядкування суспільних відносин, встановлення і підтримання порядку в суспільстві;

3) мають однакове функціональне призначення — формувати правила поведінки людей у суспільстві, впливати на їх поведінку, регулювати відносини між ними;

4) є правилами поведінки загального характеру;

5) обумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільства, прихильністю людей до ідеалів свободи і справедливості;

6) певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються. Водночас норми права і норми моралі мають відмінні ознаки:

1) за походженням — норми права встановлюються, санкціонуються або визнаються державою, а норми моралі формуються поступово у свідомості людей, на основі їх уявлень про добро і зло, справедливе і несправедливе тощо;

2) за формою зовнішнього виразу — норми права закріплюються у нормативноправових актах (законах, указах, постановах), а норми моралі, як правило, не мають письмової форми і виступають у формі суспільної думки, у вигляді понять, ідей, принципів тощо;

3) за сферою дії — норми права регулюють найбільш важливі суспільні відносини, які піддаються правовому впливу, а норми моралі регулюють практично всі суспільні відносини;

4) за ступенем деталізації — норми права є деталізованими правилами про належну, бажану і заборонену поведінку, а норми моралі не містять точних правил і мають більш абстрактний ха­рактер;

5) за способом забезпечення — норми права забезпечуються, охороняються і захищаються примусовою силою держави, а норми моралі забезпечуються внутрішнім переконанням та силою гро­мадського впливу (осудом чи схваленням).

Отже, мораль є опорою права, за допомогою її норм держава утверджує прогресивні норми моралі, які, в свою чергу, сприяють зміцненню морального авторитету права, і тим самим відбувається вдосконалення як норм моралі, так і норм права