102. Загальна характеристика романо-германської правової сім’ї.

Дана правова система є найбільш стародавньою і широко розповсюдженою у світі. Це пояснюється не тільки її історичним корінням — (право Римської імперії). Система відрізняється нормативною упорядкованістю і структуризованістю джерел, стійкими демократичними правовими принципами, забезпеченням суворої юридичної техніки. «Носіями» і рушійними силами даної системи були найбільш могутні держави: два тисячоліття тому назад Римська імперія, дещо пізніше держави Європи — Франція, Німеччина тощо. Їх вплив на життя Європи і країн інших континентів, як у культурологічному значенні, так і у військово-політичному і економічному, був беззаперечним. Континентальна система набула характеру універсальної, з тими особливостями і модифікаціями, які вона зазнала у різних регіонах світу.

Правові системи цієї сім'ї поділяються на дві групи: романську і германську. До першої групи належать правові системи Франції, Італії, Іспанії, Бельгії, Люксембургу та Голландії. До другої групи відносять правові системи ФРН, Австрії, Швейцарії та ряду інших країн.

Загальновизнаним центром розвитку романо-германської правової сім'ї є континентальна Європа. Однак її бурхливий розвиток в останнє століття спостерігався і в інших регіонах. З урахуванням цього романо-германську правову сім'ю іноді поділяють на латиноамериканську, скандинавську, латинську та інші правові підгрупи.

Дослідники цієї правової сім'ї виділяють три основні періоди її еволюції.

Першим періодом становлення і розвитку романо-германської правової сім'ї хронологічно вважається період, що передував її еволюції до XIII ст. У цей період елементи, з яких складалася романо-германська правова система, мали характер звичаєвого права. Широко використовувалися кодекси, дігести і інституції Юстиніана.

Система правосуддя у цей період була розрізненою. У судових засіданнях панувало «звернення до надприродного». Виконання судових рішень ніяк не забезпечувалося. Спори між приватними особами і соціальними групами вирішувалися у цей період «за законом сильного».

Другий період розвитку романо-германської правової сім'ї хронологічно визначається з XIII по XVIII ст. він безпосередньо асоціюється з Ренесансом, що був започаткований в Італії, а далі поширився на всю Західну Європу. Ідея звернення до культурної спадщини, у тому числі й юридичної, а саме до правової системи Стародавнього Риму, поширилися практично на всю Європу.

Рене Давид характеризував цей період як такий, коли нове суспільство знову почало розуміти необхідність звернення до права, оскільки тільки право може забезпечити порядок і безпеку. Передові верстви суспільства вимагали від панівних класів того, щоб всі суспільні відносини базувалися тільки на праві, щоб був усунений режим анархії і сваволі. У цей час зароджується ідея рецепції римського права.

Як вже згадувалось, однією з особливостей права романо-германської системи є те, що у цей період і у подальші часи вона не була результатом розширення і посилення королівської влади чи будь-якої іншої влади, не була наслідком централізації. Її фундаментом з самого початку слугувала спільність культури і традицій західноєвропейських країн. Основним засобом поглиблення і поширення ідей, що лежали в основі романо-германського континентального права, були європейські університети. Університетська юстиція засновувалася на понятті права як права-зобов'язання (яким воно повинно бути), а не права-сутності (якими воно є). Вивчення права розглядалося у тісному взаємозв'язку з нормами моралі. Судова діяльність була орієнтована на положення права, а не на власний розсуд при винесенні рішень у справі. У цьому одна з відмінностей континентального права від англо-американського.

Право розглядається як своєрідна наука для суддів у їх професійній та суспільній діяльності. Воно являє собою сукупність рішень церковних соборів, а також постанов та інших актів, які походили від Римського Папи. Із допомогою норм канонічного права регулювалися питання внутрішнього життя церковних організацій, а пізніше й деякі сімейні, шлюбні і майнові відносини. Канонічне право поступово кодифікувалося (наприклад, Зводи канонічного права 1582 р. та ін.).

Одним із різновидів цього регулювання внутрішньодержавних зв'язків та відносин стає інквізиція, що діяла з ХШ по XIX ст.. Інквізиція являла собою судово-поліцейську установу, що запроваджувалася для боротьби з єретиками. Проте вона фактично контролювала все суспільство і справляла величезний вплив на всі верстви населення. Особливого розповсюдження набуває в Іспанії.

Із подальшим розвитком європейського суспільства змінюється не тільки ставлення до права, а й уявлення про нього. В університетських програмах та курсах пріоритетне ставлення до римського права поступово трансформується у намір формулювати такі принципи права, які були виразом не тільки академічних, а й раціональних начал. Ця нова течія, напрям, школа (теорія, доктрина) природного права остаточно затверджується в університетах Європи в XVII— XVIII ст. Тут розроблялись і реалізовувались нові ідеї, постулати, теоретичні положення, що формували «краще право» «нове право», «справедливе право», виявлялися зв'язки права з філософією, релігією, мораллю.

Третій період, який триває і нині у розвитку системи романо-германського права, який значною мірою був підготовлений школою природного права, асоціюється з посиленням розвитку законодавства в європейських країнах і кодифікацією. Буржуазні революції змінили докорінно або відмінили як такі феодальні правові інститути. Закон стає основним джерелом романо-германського права. Рене Давид констатує, що саме у цей період уперше виникає інтерес до позитивного права. Вперше суверен може створювати право і переглядати його в цілому. Причини, що обумовили підвищення ролі позитивного права, закону і законодавства, визначили також необхідність систематизації нормативного матеріалу, а саме кодифікації. Вона виступала як остаточне завершення процесу формування системи романо-германського права як цілісного явища. Багато з європейських країн приймають кодекси. Так, у Франції (1804 p.), в Німеччині (1896 p.), в Швейцарії (1881—1907 pp.), в інших країнах також приймалися цивільні кодекси. У наступний період — кримінальні, кримінально-процесуальні й інші аналогічні їм нормативно-правові акти.

У наш час кодекси (поряд з іншими правовими актами і насамперед із звичайними чинними законами) регулюють практично всі важливі сфери суспільного життя. Вони в романо-германській правовій сім'ї є основними джерелами права. На вершині піраміди нормативно-правових актів у системі романо-германського права знаходяться конституції та конституційні закони, вища юридична сила яких та вплив на зміст і процес розвитку системи романо-германського права є беззаперечні.